Відкрити головне меню

Зміни

тоді вже так
[[Файл:Percival Lowell.jpg|thumb|185пкс|right|[[Персіваль Ловелл]]]]1846 року [[небесна механіка]] досягла великого успіху: був відкритий [[Нептун (планета)|Нептун]], передбачений заздалегідь на основі відхилень [[Уран (планета)|Урана]] від розрахованої [[орбіта|орбіти]]. Це надихнуло астрономів на пошук у такий спосіб нових планет<ref name=Reaves_1997/>. До того, ж навіть після врахування [[збурення орбіти|збурень]] від Нептуна згадані відхилення лишалися суттєвими, хоча й значно зменшувалися<ref name=Whyte_1983/><ref name=Littman_2004_ch5_6/>.
 
Першим на ці розбіжності звернув увагу [[Бенджамін Пірс]] 1848 року. Розглядав їх і [[Саймон НьюкомбНьюком]] 1874 року, але він дійшов висновку, що їх не може спричиняти [[планети поза Нептуном|транснептунова планета]]: вона мала б бути такою великою, що її б уже виявили. Однак кілька астрономів зайнялися передбаченнями нових планет на основі відхилень у русі відомих або виходячи з аналізу орбіт [[комета|комет]]<ref name=Whyte_1983/><ref name=Hoyt_1976/>. Найзначнішими були роботи [[Персіваль Ловелл|Персіваля Ловелла]] та [[Вільям Генрі Пікерінг|Вільяма Генрі Пікерінга]]<ref name=Reaves_1997/>.
 
Пікерінг, починаючи з 1908 року, спрогнозував на основі нерегулярностей руху відомих планет кілька нових. 1919 року одну з них ({{s|«планету O»}}) невдало шукали в [[Обсерваторія Маунт-Вілсон|обсерваторії Маунт-Вілсон]], і лише згодом виявилося, що Плутон, який був недалеко від її розрахованого положення, все ж потрапив на 4 зроблені там знімки<ref name=Hoyt_1976/><ref name=Sadler_1990/>.
|caption2 = Поверхня Плутона в уяві художника. Показано [[Атмосфера Плутона|атмосферну]] [[імла|імлу]], [[Харон (супутник)|Харон]] і Сонце на небі.
|image3 = Sputnik Planum (PIA19936) bright.png
|caption3 = Рівнина [[Sputnik PlanumPlanitia]]
|image4 = Mountainous Shoreline of Sputnik Planum (PIA20198).png
|caption4 = Гори на краю рівнини
Про будову надр Плутона відомо дуже мало. Приблизні висновки про його склад можна зробити з його середньої [[густина|густини]], що становить 1,860±0,013 г/см<sup>3</sup><ref name=Stern_2015/>. Ймовірно, Плутон складається з каменю та льоду (здебільшого водяного, судячи з великої поширеності води в Сонячній системі), причому частка каменю становить {{s|60—65%}}<ref name=Stern_2015_found/><ref name=Stern_2014/><ref name=Elkins_2006/>. Колись він мав джерела тепла: це [[акреція (космос)|акреція]] речовини при його утворенні, розпад [[радіоактивні елементи|радіоактивних елементів]] (що певною мірою триває й досі), а також&nbsp;— за часів, коли він ще не був повернутий до Харона одним боком,&nbsp;— періодичні [[приплив]]ні деформації. За ймовірною версією, колись Плутон зіткнувся з іншим тілом порівнянного розміру, що призвело до утворення у нього супутникової системи, і це також зробило внесок у нагрів його надр. Найімовірніше, всього цього тепла вистачило на плавлення льоду і його відокремлення від каменю<ref name=Barr_2015/>, і в такому разі надра Плутона диференційовані&nbsp;— кам'янисте [[Ядро (геологія)|ядро]] оточено крижаною [[Мантія (геологія)|мантією]] завтовшки в кількасот кілометрів. За деякими моделями, тепла могло вистачити навіть на утворення підповерхневого океану води, як у деяких супутників планет-гігантів<ref name=Barr_2015/><ref name=Hussmann_2006/><ref name=Elkins_2006/><ref>{{cite web|title=The Inside Story|publisher=JHU Applied Physics Laboratory|url=http://pluto.jhuapl.edu/Participate/learn/What-We-Know.php?link=The-Inside-Story|year=2007|accessdate=2015-12-04 |archiveurl=http://www.webcitation.org/615UPDBDD|archivedate=2011-08-21 |deadurl=no}}</ref>.
 
[[Спектроскопія|Спектральні]] дані показують, що водяний лід подекуди виходить і на поверхню Плутона, але здебільшого його маскує тонкий покрив із інших&nbsp;— летких&nbsp;— льодів<ref name=Grundy_2016/><ref name=NASA_ice/><ref name=Stern_2015/>, переважно [[азот]]ного ({{s|97—98%}}). Крім того, там виявлено замерзлі [[метан]]<ref>[https://narodna-pravda.ua/2018/06/01/na-plutoni-znajshly-poklady-metanu/ На Плутоні знайшли поклади метану]</ref> (за різними оцінками, {{s|0,4<ref name=Lellouch_2011_VLT/>—3%<ref name=Tegler_2010/>}}) та [[монооксид вуглецю]] ({{s|0,01<ref name=Lellouch_2011_VLT/>—0,2%<ref name=Lellouch_2011/>}}), а також домішки складніших сполук, що утворюються з метану та азоту під дією жорсткого випромінювання. Це, зокрема, [[етан]]<ref name=Cruikshank_2006/><ref name=Holler_2014/>, імовірно, важчі [[вуглеводні]] чи [[нітрили]]<ref name=Cruikshank_2015/> та високомолекулярні сполуки [[толіни]], що надають Плутону (як і деяким іншим далеким від Сонця тілам) коричнюватого кольору<ref name=Stern_2015/><ref name=Grundy_2016/>. Поширені там замерзлі гази забарвлення не мають, і багаті на них ділянки є світлими<ref name=Cruikshank_2015/><ref name=Stern_2015/>.
 
Серед названих речовин азот, монооксид вуглецю і, меншою мірою, метан вирізняються суттєвою леткістю в умовах Плутона і здатні до сезонних пересувань поверхнею, що впливає на її забарвлення<ref name=Holler_2014/><ref name=Grundy_2013/><ref name=NASA_ice/><ref name=Stern_2015/>. Водяний лід вирізняється великою міцністю (утворювати деталі рельєфу висотою в кілометри може тільки він) та легкістю (айсберги з нього могли би плавати у важчому й текучішому азотному льоді)<ref name=Hand_2015_harvest/>. Метановий лід іще легший<ref name=Stern_2014/><ref name=Moore_2016/>. На відміну від замерзлого монооксиду вуглецю, він погано розчиняється в замерзлому азоті<ref name=Cruikshank_2015/> і подекуди, імовірно, існує в чистому вигляді<ref name=Lellouch_2011_VLT/>.
Завдяки зонду [[New Horizons]] на Плутоні виявлено сліди неочікувано інтенсивної та різноманітної геологічної активності, зокрема, недавньої. Судячи з [[підрахунок кратерів|концентрації кратерів]], вік одних ділянок поверхні близький до 4&nbsp;млрд років, а вік інших не перевищує 10&nbsp;млн років<ref name=Moore_2016/><ref name=jhuapl_volcanoes/><ref name=Stern_2015/>. Походження спостережуваних деталей поверхні пояснюють [[зіткнення з космічним тілом|ударами астероїдів]], [[тектонічні рухи|тектонічними процесами]], [[кріовулканізм]]ом, рухом [[льодовик]]ів, [[ерозія|ерозією]], [[конвекція|конвекцією]] в льоді, [[сублімація (фізика)|сублімацією]] та [[конденсація|конденсацією]] газів і навіть дією [[вітер|вітру]]<ref name=Stern_2015/><ref name=Moore_2016/><ref name=jhuapl_complicated>{{cite web |url=http://pluto.jhuapl.edu/News-Center/News-Article.php?page=20150910 |title=New Pluto Images from New Horizons: It's Complicated |publisher=JHU Applied Physics Laboratory |date=September 10, 2015 |archiveurl=http://archive.is/7mSVe |archivedate=2015-11-29 |deadurl=no}}</ref><ref name=jhuapl_volcanoes/><ref name=NASA_badlands/>.
 
Основні деталі [[альбедо]] Плутона&nbsp;— темна червонувата неоднорідна смуга, що тягнеться дещо південніше екватора майже по всій його довжині, та яскрава ділянка розміром {{s|1800×1500 км}} на протилежній від Харона півкулі, відома як «серце Плутона» або область Томбо (''Tombaugh Regio''). Західна її половина вирізняється дуже рівним рельєфом і отримала назву «платорівнина [[Перший штучний супутник Землі|Супутника]]» (''[[Sputnik PlanumPlanitia]]'')<ref name=Stern_2015/>. Станом на липень 2016 року всі [[планетна номенклатура|назви]] деталей поверхні Плутона неофіційні.
 
Більша частина поверхні Плутона доволі нерівна. Серед різноманітних пагорбів та западин трапляються [[метеоритний кратер|метеоритні кратери]] (найбільший виявлений сягає 260 км) та каньйони тектонічного походження (довжиною до 600 км). Багато кратерів поруйновані (в тому числі перетяті каньйонами) або заповнені льодом<ref name=Stern_2015/>. Деякі ділянки порізані деревоподібно розгалуженими долинами&nbsp;— ймовірно, вирізьбленими азотними [[льодовик]]ами<ref name=Moore_2016/><ref name=jhuapl_findings/><ref name=NASA_badlands>{{cite web |url=http://photojournal.jpl.nasa.gov/catalog/PIA20199 |title=PIA20199: Pluto's Badlands |publisher=NASA |date=2015-12-05}}</ref>. Є й дуже своєрідні форми рельєфу&nbsp;— просторі височини, вкриті дрібними хребтами, витягнутими в одному напрямку. Висота хребтів становить кількасот метрів, а ширина проміжків між ними&nbsp;— {{s|5—10 км}}. Таку місцевість порівнюють зі зміїною шкірою. Можливо, це результат сублімації льоду під сонячними променями (подібно до земних [[Кальгаспори|кальгаспорів]]), намерзання газів на височинах або інших процесів<ref name=Moore_2016/><ref name=Hand_2015_harvest/><ref name=NASA_snakeskin>{{cite web|title=Perplexing Pluto: New ‘Snakeskin’ Image and More from New Horizons |url=http://solarsystem.nasa.gov/news/2015/09/24/perplexing-pluto-new-snakeskin-image-and-more-from-new-horizons |publisher=NASA |date=2015-09-24 |accessdate=2015-12-04 |archiveurl=http://archive.is/guK0H|archivedate=2015-12-01|deadurl=no}}</ref>. Інші регіони перетяті численними меншими паралельними хребтами з проміжками близько 1&nbsp;км, що нагадують рельєф пральної дошки. Вони вкривають різні деталі поверхні, в тому числі кратери та височини; їх походження незрозуміле<ref name=Moore_2016/>. Виявлено й дві округлі височини з западинами в центрі, які можуть бути [[кріовулканізм|кріовулканами]]. Їх діаметр становить 150 та 225&nbsp;км, а висота&nbsp;— 3—4 та {{s|6 км}}<ref name=Moore_2016/><ref name=Witze_2015/><ref name=jhuapl_volcanoes>{{cite web|title=At Pluto, New Horizons Finds Geology of All Ages, Possible Ice Volcanoes, Insight into Planetary Origins |url=http://pluto.jhuapl.edu/News-Center/News-Article.php?page=20151109 |publisher=JHU Applied Physics Laboratory|date=2015-11-09|accessdate=2015-12-04 |archiveurl=http://archive.is/CNAxK|archivedate=2015-11-10 |deadurl=no}}</ref>.
 
Від інших регіонів Плутона різко відмінна рівнина [[Sputnik PlanumPlanitia]]. Вона має округлу форму з виступом на південь, її розмір становить близько {{s|1500×800 км}}, а площа&nbsp;— близько 5&nbsp;% площі поверхні Плутона<ref name=Moore_2016/>. Це заповнена замерзлими газами западина, ймовірно, [[імпактний басейн|імпактного]] походження<ref name=Moore_2016/><ref name=Schenk_2015/>. Її поверхня дуже молода, що видно з відсутності там помітних кратерів<ref name=Moore_2016/><ref name=Stern_2015/>. Ця рівнина багата на своєрідні й загадкові об'єкти. Вона перетята криволінійними борознами (часто подвійними), що ділять її на «комірки»&nbsp;— найімовірніше, [[конвекція|конвекційного]] походження<ref name=Moore_2016/> (див. [[комірки Бенара]]). Деякі ділянки всіяні численними дрібними заглибинами, зазвичай вишикуваними в ряди. Їх поява може бути пов'язана з [[сублімація (фізика)|сублімацією]] льоду. Від деяких пагорбів тягнуться довгі темні смуги, що могли утворитися під дією вітру<ref name=Stern_2015/>. Перпендикулярно їм витягнуті численні деталі, що, найімовірніше, є [[дюни|дюнами]] з метанового піску<ref name=Telfer_2018/>. Льоди, що під впливом вітру мігрують із рівнини, можуть бути причиною яскравого забарвлення східної половини області Томбо<ref name=Clark_2015/>. З прилеглих до рівнини височин спускаються [[льодовик]]и, що вирізьблюють на своєму шляху розгалужені долини<ref name=jhuapl_findings/>. На західному краю рівнини стоять численні кутасті гори висотою до {{s|5 км}}<ref name=Moore_2016/>.
 
=== Атмосфера ===
|caption1 = Нічний бік Плутона. Видно нижні шари атмосфери, підсвічені Сонцем. Кольори близькі до справжніх.
|image2 = MVIC sunset scan of Pluto.jpg
|caption2 = Знімок зонда New Horizons, зроблений через 15 хвилин після максимального зближення з Плутоном. Видно шарувату атмосферну імлу та частину рівнини [[Sputnik PlanumPlanitia]] ізз навколишніми горами.
}}
[[Атмосфера планети|Атмосферу]] Плутона виявили 1985 року під час спостереження [[покриття (астрономія)|покриття]] ним [[зоря|зорі]]<ref name=IAUC_4097/><ref name=Brosch_1995/><ref name=Sicardy_2003/>. Коли об'єкт не має атмосфери, світло від зорі зникає доволі різко, а у випадку з Плутоном&nbsp;— поступово. Остаточно існування атмосфери було підтверджене спостереженнями іншого покриття 1988 року<ref name=Stern_2014/>.
Температура нижніх шарів атмосфери Плутона зростає з висотою (кілька градусів на кілометр). На висоті {{s|20—40 км}} вона сягає максимуму ({{s|110 K}}), після чого повільно падає. На висотах у кількасот км вона виходить на рівень {{s|70 K}} і далі не змінюється (дані 2015 року)<ref name=Gladstone_2016/>. Середня температура атмосфери на {{s|50±20°}} вища, ніж поверхні (дані {{s|2005—2008}} років)<ref name=Gurwell_2005/><ref name=Lellouch_2009/>. Це результат [[парниковий ефект|парникового ефекту]], спричиненого [[метан]]ом<ref name=Lellouch_2009/><ref>{{cite web |url=http://www.planetary.org/blogs/emily-lakdawalla/2009/1860.html |title=Methane is a greenhouse gas on Pluto, too |author=Lakdawalla E. |date=2009-03-03 |publisher=The Planetary Society |archiveurl=http://archive.is/1da4j |archivedate=2015-12-02 |deadurl=no}}</ref>.
 
Взаємодія з атмосферою суттєво впливає на температуру поверхні Плутона. Розрахунки показують, що атмосфера, незважаючи на дуже малий тиск, здатна ефективно згладжувати добові коливання цієї температури<ref name=Young_2013/>. Ділянки поверхні, де [[сублімація (фізика)|випаровується]] азотний лід, охолоджуються (подібно до охолодження при випаровуванні води) на величину до 20°<ref name=Stern_2014/>. Вітер біля поверхні може сягати швидкості порядку {{s|1-10 м/с}}<ref name=Telfer_2018/>.
 
=== Магнітне поле ===
Віддаленість Плутона і його невелика маса роблять його дослідження за допомогою [[Космічний апарат|космічних апаратів]] важкими. Його міг би відвідати «[[Вояджер-1]]», але перевагу було надано прольоту поблизу супутника [[Сатурн (планета)|Сатурна]]&nbsp;— [[Титан (супутник)|Титана]], і траєкторія польоту виявилася несумісною з прольотом поблизу Плутона. У «[[Вояджер-2|Вояджера-2]]» взагалі не було можливості наблизитися до Плутона<ref>{{cite web|url=http://voyager.jpl.nasa.gov/faq.html|title=Voyager Frequently Asked Questions|accessdate=2015-12-04|publisher=Jet Propulsion Laboratory|date=14 January 2003|archiveurl=http://www.webcitation.org/615UcQbPa|archivedate=2011-08-21 |deadurl=no}}</ref>. Ніяких серйозних спроб дослідити Плутон не робилося аж до останнього десятиріччя XX століття. У серпні 1992 року вчений [[Лабораторія реактивного руху|Лабораторії реактивного руху]] Роберт Стеле зателефонував першовідкривачу Плутона Клайду Томбо з проханням надати дозвіл на відвідання його планети. Пізніше Томбо згадував: «Я сказав йому: ласкаво просимо, але це буде довга й холодна подорож»<ref>{{cite web|title=The last world|author=Dava Sobel.|publisher=Discover magazine|url=http://discovermagazine.com/1993/may/thelastworld215|date=1993-05-01|accessdate=2015-12-04|archiveurl=http://archive.is/dG3q|archivedate=2012-07-17|deadurl=no}}</ref>. Попри отриманий імпульс, [[НАСА]] скасувало в 2000 місію до Плутона і [[Пояс Койпера|поясу Койпера]] «Pluto Kuiper Express», посилаючись на збільшення витрат і затримки з [[Ракета-носій|ракетою-носієм]]<ref>{{cite web|title=Pluto Kuiper Express|author=Williams D. R.|publisher=NASA Goddard Space Flight Center|url=http://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/masterCatalog.do?sc=PLUTOKE|date=2005|accessdate=2015-12-04|archiveurl=http://www.webcitation.org/615Ud2mrR|archivedate=2011-08-21|deadurl=no}}</ref>.
 
Після інтенсивних політичних дебатів місію до Плутона було переглянуто, і 2003 року під назвою [[New Horizons]] вона отримала фінансування американського уряду<ref>{{cite web|title=Pluto Mission a Go! Initial Funding Secured|author=Robert Roy Britt.|publisher=Space.com|url=http://www.space.com/scienceastronomy/pluto_horizons_030225.html|date=2003|accessdate=2007-04-13|archiveurl=http://web.archive.org/20030418155403/www.space.com/scienceastronomy/pluto_horizons_030225.html|archivedate=2003-04-18}}</ref>. Апарат було успішно запущено [[19 січня]] [[2006]]. Керівник цієї місії Алан Стерн підтвердив чутки, що в нього покладено частину попелу від [[Кремація|кремації]] померлого 1997 року [[Клайд Томбо|Клайда Томбо]]<ref>{{cite web|title=Happy 100th Birthday, Clyde Tombaugh|author=Stern A.|publisher=JHU Applied Physics Laboratory|url=http://www.jhuapl.edu/newscenter/pressreleases/2006/060203.asp|date=2006-02-03|accessdate=2015-12-04|archiveurl=http://www.webcitation.org/615UdUocR|archivedate=2011-08-21|deadurl=no}}</ref>. На початку 2007 апарат зробив [[гравітаційний маневр]] поблизу Юпітера, що надало йому додаткового прискорення. Найтісніше наближення апарату до Плутона відбулося [[14 липня]] [[2015]]. Спостереження Плутона почались за 5 місяців до того й тривали ще протягом місяця після зближення. Передача цих даних будебула завершена не25 раніше вересняжовтня 2016-го року<ref>{{cite news |urlname=http:NASA_last_bits//www.gizmag.com/new-horizons-downlink/39295/ |title=New Horizons begins massive 'treasure trove' data downlink |work=Gizmag |first=David |last=Szondy |date=September 7, 2015 |accessdate=February 28, 2016}}</ref>. Дослідивши систему Плутона, апарат полетів далі в пояс Койпера, до об'єкта {{mpl|2014 MU|69}}.
 
Апарат «New Horizons» зробив перше фото Плутона ще наприкінці вересня 2006 року, з метою перевірки камери LORRI (Long Range Reconnaissance Imager)<ref>{{cite web|url=http://solarsystem.nasa.gov/news/2006/11/28/new-horizons-not-quite-to-jupiter-makes-first-pluto-sighting |title=New Horizons, Not Quite to Jupiter, Makes First Pluto Sighting|publisher=The Johns Hopkins University Applied Physics Laboratory|date=2006-11-28|accessdate=2015-12-04|archiveurl=http://www.webcitation.org/6BSjuOWT3|archivedate=2012-10-16|deadurl=no}}</ref>. Зображення, отримані з відстані приблизно в 4,2&nbsp;млрд км, підтвердили здатність апарата відстежувати віддалені цілі, що важливо для маневрування на шляху до Плутона та інших об'єктів у поясі Койпера.
На борту апарата є багато різноманітної наукової апаратури, призначеної для зйомки Плутона і [[Харон (супутник)|Харона]], їх спектрометричного дослідження, а також отримання даних про міжпланетний пил та частки високої енергії. Це дозволило, зокрема, побудувати карти Плутона й Харона, дослідити їх геологічну будову та проаналізувати атмосферу Плутона.
 
Після відкриття супутників [[Нікта (супутник)|НіктаНікти]] і [[Гідра (супутник)|ГідраГідри]] висловлювалися побоювання щодо непередбачених проблем при польоті [[New Horizons]]. Уламки від ударів у ці супутники метеоритів могли б створити навколо Плутона кільце пилу. Якби апарат потрапив у таке кільце, він міг би отримати серйозні ушкодження<ref name=Steffl_2006/>. Однак цього не сталося, і жодних ознак наявності кілець виявлено не було<ref name=Stern_2015/>. Не знайшлося й нових супутників (що стало несподіванкою з огляду на значно кращі можливості, ніж у телескопа «Габбл»)<ref name=Stern_2015_top10/><ref name=Stern_2015_found/>.
 
[[Файл:New Horizons Pluto approach timeline ukr.svg|thumb|center|550px|<center>Хронологія подій КА [[New Horizons]]</center>]]
14 липня 2015 року New Horizons пролетів повз Плутон на відстані 12,5 тисяч км від поверхні. Він передав багато різноманітних даних про нього та його супутники, зокрема, перші детальні знімки. Було сфотографовано всю поверхню Плутона, крім широт нижче {{s|–30°}}, де була [[полярна ніч]]. [[Роздільна здатність (оптика)|Роздільна здатність]] знімків різних ділянок дуже різна; найвища вона для протилежної до Харона півкулі (навколо довготи 180°), що була обернена до апарата під час найтіснішого зближення<ref name=Stern_2015/>. Найкраща детальність&nbsp;— {{s|77—85}} метрів на піксель&nbsp;— отримана для смуги поверхні шириною близько 80&nbsp;км (див. зображення)<ref>{{cite web |url=http://photojournal.jpl.nasa.gov/catalog/PIA20201 |title=PIA20201: New Horizons' Very Best View of Pluto (Mosiac) |publisher=NASA |date=2015-12-05}}</ref>. За фотографіями було виміряно розмір Плутона та його супутників, які раніше були відомі зі значною похибкою. Спектральні дослідження показали розподіл різних речовин на поверхні Плутона, а «просвічування» радіохвилями його атмосфери вперше дозволило дослідити її нижні шари<ref name=Stern_2015/><ref name=Stern_2015_top10/>.
 
{{Панорама|Pluto in the best resolution (horizontal).jpg|1000px|Мозаїка найдетальніших знімків апарата New Horizons (висота окремих зображень&nbsp;— близько 80 км). Ліворуч&nbsp;— горизонт, дещо правіше&nbsp;— гори, в центрі&nbsp;— рівнина [[Sputnik PlanumPlanitia]].|text-align=center}}
 
== Статус ==
| archivedate = 2011-08-21
| deadurl = no
}}</ref>.<br/>[[7 вересня]] [[2006]] року МАС включив Плутон до каталогу малих планет, надавши йому номер 134340<ref>{{cite web
| url = http://www.minorplanetcenter.net/iau/ECS/MPCArchive/2006/MPC_20060907.pdf
| title = Minor Planet Circular 57592
|archiveurl =http://archive.is/XQW8I
|archivedate=2015-11-09
|deadurl =no
}}</ref>
<ref name=NASA_last_bits>{{cite web
|url =https://www.nasa.gov/feature/new-horizons-returns-last-bits-of-2015-flyby-data-to-earth
|title =New Horizons Returns Last Bits of 2015 Flyby Data to Earth
|publisher =NASA
|date =2016-10-27
|archiveurl =http://archive.li/H5OUj
|archivedate=2016-10-28
|deadurl =no
}}</ref>
|bibcode =2010DPS....42.2006T
|видання =American Astronomical Society, DPS meeting #42, #20.06; Bulletin of the American Astronomical Society, Vol. 42, p.984
}}</ref>
<ref name=Telfer_2018>{{cite journal
|title =Dunes on Pluto
|author =Telfer M. W., Parteli E. J. R. Radebaugh J. et al.
|date =2018
|journal=Science
|volume =360
|issue =6392
|pages =992–997
|doi =10.1126/science.aao2975
|bibcode=
|url =
}}</ref>
<ref name=Tholen_1987>{{cite journal