Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
'''Мстисла́в Володи́мирович''' ({{ДН|1|6|1076}} — {{ДС|14|4|1132}}) — [[Київська Русь|давньоруський]] князь із династії [[Рюриковичі]]в. [[Великий князь Київський]] ([[1125]]—[[1132]]). Найстарший син [[Володимир Мономах|Володимира Мономаха]] та його першої дружини [[Ґіта Вессекська|Ґіти]] (дочки англійського короля [[Гарольд II Ґодвінсон|Гарольда II Ґодвінсона]]), останній князь, що утримував єдність [[Київська Русь|Київської держави]]. Засновник кам'яної церкви св. Федора в Києві ([[1129]]). [[Святий]] православної церкви. Хрещене ім'я — [[Федір]]. Інші імена '''Мстислав-Федір''', '''Мстислав Великий''', '''Мстислав-Гаральд'''.
 
== БіографіяЖиттєпис ==
За життя батька посідав новгородський (1088—1094, 1096—1117) та переяславський[[Ростово-Суздальське князівство|ростовський]] (1094—1095) княжі столи, пізніше співправив з батьком у [[Київ|Києві]]. [[1096]] року розбив війська чернігівського князя [[Олег-Михайло Святославич|Олега Святославича]] іта примусив його взяти участь у [[Любецький з'їзд 1097|Любецькому з'їзді]]., Бравде чільнубуло участьукладено вугоду організованихпро Володимиромприпинення Мономахомтериторіальних воєннихчвар походахта набув [[Половці|половців]]проголошений [[1093]],принцип [[1107]]успадкування ікнязями [[1111]]земель років. Здійснив два успішні походи на [[Ести|естів]] [[1113]] і [[1116]]своїх роківбатьків.
 
Мстислав брав чільну участь в організованих Володимиром Мономахом воєнних походах на [[Половці|половців]] [[1093]], [[1107]] і [[1111]] років. Здійснив два успішні походи на [[Ести|естів]] [[1113]] і [[1116]] років.
 
У [[1102]] році, коли київський князь [[Святополк Ізяславич]] захотів замінити Мстислава в Новгороді своїм сином, новгородці відповіли йому: ''«якщо у твого сина дві голови, то пришли його до нас.»''
 
УЗгодом, у [[1117]] році, Мстислав був переведений батьком з Новгорода в [[Білгород-Київський|Білгород]], поближче до Києва. Місце Мстислава в Новгороді зайняв його старший син [[Всеволод Мстиславич (князь новгородський)|Всеволод]].
 
Після смерті батька ([[1125]]) посів київський стіл і продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів.
 
Після смерті батька ([[1125]]) посів київський стіл і продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів. У 1128—1130 роках Мстислав на чолі коаліції руських князів здійснив низку походів в [[Полоцьке князівство|Полоцьку землю]], здолав місцевих князів, що прагнули відособитися від Києва, полонив їх, відіслав до [[Константинополь|Константинополя]], а в Полоцьку посадив свого сина [[Ізяслав Мстиславич|Ізяслава Мстиславича]]. [[1130]] року успішно воював з литовцями. Розгромив [[половці]]в і загнав їх за [[Волга|Волгу]] та [[Яїк]]. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами.
 
[[1130]] року успішно воював з литовцями. Розгромив [[половці]]в і загнав їх за [[Волга|Волгу]] та [[Яїк]]. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами.
 
Помер [[14 квітня]] [[1132]] року (за іншими даними [[15 квітня]] [[1133]] року<ref>Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е.&nbsp;Я.&nbsp;Федорова, 1874.— С. 16</ref>), передавши великокняжий престол братові [[Ярополк Володимирович|Ярополку]]. Мстислав похований у церкві збудованого ним [[Федорівський монастир|Федорівського монастиря у Києві]]. У [[XIV ст.]] церква зарахувала його до лику святих.
Після смерті батька ([[1125]]) посів київський стіл і продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів. У 1128—1130 роках Мстислав на чолі коаліції руських князів здійснив низку походів в [[Полоцьке князівство|Полоцьку землю]], здолав місцевих князів, що прагнули відособитися від Києва, полонив їх, відіслав до [[Константинополь|Константинополя]], а в Полоцьку посадив свого сина [[Ізяслав Мстиславич|Ізяслава Мстиславича]]. [[1130]] року успішно воював з литовцями. Розгромив [[половці]]в і загнав їх за [[Волга|Волгу]] та [[Яїк]]. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами.
 
Помер [[14 квітня]] [[1132]] року (за іншими даними [[15 квітня]] [[1133]] року<ref>Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е.&nbsp;Я.&nbsp;Федорова, 1874.— С. 16</ref>). Був похований у церкві збудованого ним [[Федорівський монастир|Федорівського монастиря у Києві]]. Після йогосмерті смертіМстислав Київська держава остаточно розпалася на окремі політично незалежні [[князівство|князівства]].
 
У [[Татищев Василь Микитович|Татіщева]] є життєво-побутові подробиці з життя Мстислава: «…Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із [[євнух]]ів його, підійшовши до нього, тихо сказав: „Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу“. Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: „Рабе! А чи не пам'ятаєш ти, як княгиня [[Христина Шведська (донька Інге I)|Христина]] вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов'язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила“. І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер.»
 
У цій новелі йдеться про другу жонудружину Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника [[Дмитро Завидович|Дмитра Завидовича]] (1122&nbsp;р.), за Татіщевим, ([[Любава (княгиня)|Любаву]])<ref>[http://izbornyk.org.ua/litop/lit14.htm '''Літопис руський''' / Пер. з давньорус. Л.&nbsp;Є.&nbsp;Махновця; Відп. ред. О.&nbsp;В.&nbsp;Мишанич.&nbsp;— К.: Дніпро, 1989.&nbsp;— XVI+591 с. ISBN 5-308-00052-2]</ref>.
 
== Родина ==
Анонімний користувач