Українська автономна православна церква: відмінності між версіями

'''Украї́нська Автоно́мна Правосла́вна Це́рква'''  (не плутати з "«Українською автокефальною православною церквою"» [[Українська автокефальна православна церква| УАПЦ]]) — церковна організація створена 18 серпня [[1941]] на Обласному Соборі Єпископів у [[Почаїв|Почаєві]] під проводом митрополита [[Алексій (Громадський)|Алексія Громадського]]; діяла під час німецької окупації на [[Волинь|Волині]] й Наддніпрянщині.

Українська Автономна Православна Церква визнавала канонічне підпорядкування [[Московський патріархат|Московській Патріархії]], посилаючись на рішення Священного Собору Православної Російської Церкви 1917—1918 року, які надавали автономію церкві в Україні<ref name="Sobor1918">[http://www.sedmitza.ru/data/2009/12/08/1234930616/14_18.pdf Определение Священного Собора Православной Российской Церкви по проекту Положения о временном Высшем управлении Православной Церкви на Украине 7 (20) Сентября 1918 года. // Собрание определений и постановлений священного собора Православной Российской Церкви 1917—1918 гг. М., 1994. Вып. 4. C. 15-19.]></ref> і були підтверджені у 1922 році [[Тихон (патріарх Московський)|Патріархом Тихоном]].<ref name="Tihon_12_15_marta_1922">[http://www.diocesedegeneve.net/j2/images/pdf2/Vedomosti/1922/4-1922.pdf ГРАМОТА ЕГО СВЯТЕЙШЕСТВА, СВЯТЕЙШЕГО ТИХОНА, ПАТРИАРХА МОСКОВСКОГО И ВСЕЯ РОССИИ, ВЫСОКОПРЕОСВЯЩЕННЕЙШЕМУ НИКОЛАЮ, МИТРОПОЛИТУ КЕССАРИЙСКОМУ, МЕСТОБЛЮСТИТЕЛЮ ПРЕСТОЛА ВСЕЛЕНСКОГО ПАТРИАРХА от 12(15) марта 1922 г. №340№&nbsp;340. //"«Церковные Ведомости"», №4№&nbsp;4, 1/14 мая 1922 г. C.1-3.]</ref> Охоплювала переважно тих вірних, які орієнтувалися на традиційну Російську Церкву: серед її ієрархів були москвофіли [[Пантелеймон (Рудик)]], [[Антоній (Марценко)]], [[Іов (Кресович)]], [[Леонтій (Филиппович)]], [[Дамаскін (Малюта)]], [[Димитрій (Маган)]], [[Мануїл (Тарнавський)]], [[Іоан (Лавриненко)]] та ін.

Через те, що екзарх [[Московський патріархат|Московської Патріархії]] митрополит [[Миколай (Ярушевич)]], за тиждень до початку німецько-радянської війни виїхав до Москви, не давши єпископам ніяких розпоряджень, Українська православна церква залишилася без очильника.<ref name="Cipin">[http://azbyka.ru/otechnik/Vladislav_Tsypin/istorija-russkoj-tserkvi-1917-1997/6 Цыпин В., прот. История Русской Церкви (1917–19971917—1997). В 9 т. Т. 9. М., 1997.]</ref> Зв'язку через лінію фронту з Вищим Церковним Управлінням Православної Церкви в Москві не було. З цієї причини, 18 серпня 1941 року з ініціативи архієпископа [[Олексій (Громадський)|Олексія (Громадського)]] було скликано єпископську нараду у [[Почаївська лавра|Почаївській лаврі]]. Спираючись на постанови Всеросійського Помісного Собору 1917—1918 років про дарування Церкві в Україні автономії<ref name="Sobor1918"></ref>, підтверджені у 1922 році [[Тихон (патріарх Московський)|Патріархом]] Тихоном<ref name="Tihon_12_15_marta_1922"></ref>, а також на Постанову № &nbsp;362 про самоврядування церковних єпархій,<ref name="cerkovnie_vedomosti_1"></ref> єпископи прийняли рішення про те, що Українська Православна Церква до проведення Всеукраїнського Собору (який повинен остаточно вирішити питання про становище православної Церкви в Україні) залишається в канонічній залежності від [[Московський патріархат|Московського Патріархату]], переходячи до автономного характеру управління.<ref name="deyania_sobora_pochaev">Деяния № &nbsp;4 окружного Собора епископов Православной Церкви на Украине в Почаевской Лавре от 5/18 августа 1941 г. // Шкаровский М.&nbsp;В. &nbsp;Политика Третьего Рейха по отношению к Русской Православной Церкви в свете архивных метериалов 1935—1945 гг.: [Сб. докум.]. М.: Крутицкое патриаршее подворье, 2003. С. 299.</ref> Головою було обрано найстарішого за хіротонією архієпископа [[Олексій (Громадський)|Олексія (Громадського)]].

Щоб зрозуміти, що дії єпископів були не тільки вимушеними але й законними, потрібно розглянути "«Постанову Святійшого Патіарха, Священного Синоду і Вищої Церковної Ради Православної Російської Церкви, від 7/20 листопада 1920 № &nbsp;362"».<ref name="cerkovnie_vedomosti_1">

[http://www.diocesedegeneve.net/j2/images/pdf2/Vedomosti/1922/1-1922.pdf Постановление Святейшего Патриарха, Священного Синода и Высшего Церковного Совета Православной Российской Церкви, от 7.20 ноября 1920 года № &nbsp;362 // "«Церковные Ведомости"», №1№&nbsp;1, 15/28 марта 1922 г. -&nbsp;— С. 2-3]</ref> У другому пункті цієї постанови сказано: "«У разі, якщо єпархія, внаслідок пересування фронту, зміни державного кордону і т. ін. виявиться поза всяким спілкування з Вищим Церковним Управлінням або саме Вище Церковне Управління на чолі з найсвятішим Патріархом чомусь

припинить свою діяльність, єпархіальний Архієрей негайно входить у контакт з архієреями сусідніх єпархій на предмет організації церковної влади для декількох єпархій, що знаходяться в однакових умовах (у вигляді чи Тимчасового Вищого Церковного Уряду або митрополичого округу або ще інакше)."»<ref name="cerkovnie_vedomosti_1"></ref>

Остаточне оформлення Української Автономної Православної Церкви відбулося на чергової єпископському нараді у Почаєві 25 листопада 1941 року, коли архієпископ [[Олексій (Громадський)]] був обраний екзархом України і зведений у митрополичий сан. У свою чергу, «автокефалісти» завершили організацію [[Українська Автокефальна Православна Церква|УАПЦ]] в Пінську 8—10 лютого 1942 &nbsp;р.

Як з боку прихильників автономної Церкви, так і з боку «автокефалістів» спостерігалося прагнення поширити свій вплив на всю територію України. Обидві церкви, всупереч своїм ідеологічним розходженням і відмінностей у канонічному устрії, прагнули об'єднати всі існуючі в Україні православні структури і досягти всеукраїнського церковної єдності. Але якщо для Української Автономної Православної Церкви необхідною умовою діяльності завжди залишалася непорушність церковних канонів, то для [[Українська Автокефальна Православна Церква|УАПЦ]] на першому місці була незалежність від Москви, нехай навіть на шкоду канонічному церковному устрію.<ref name="Vishivanuk">[http://www.sedmitza.ru/data/2015/03/09/1237663160/Vest35-36_001-400.pdf Вишиванюк А. &nbsp;В. &nbsp;Об отношениях между Украинской Автономной Православной Церковью и «Украинской автокефальной православной церковью» на Западной Украине в годы немецкой оккупации // Вестник церковной истории. 2014. № &nbsp;3/4(35/36) С. 236-268236—268]</ref>

Автономний статус так і не був визнаний Патріаршим Місцеблюстителем митрополитом Сергієм і екзархом України митрополитом Київським [[Миколай (Ярушевич)|Миколаєм (Ярушевичем)]]. При цьому її члени не вважалися розкольниками і не піддавалися канонічним покаранням. З боку Московської Патріархії з приводу утворення Української Автономної Православної Церкви не послідувало ніяких спеціальних заяв. Таке мовчання означало розуміння того, що новий статус Української Церкви і позиція українського єпископату мають вимушений характер.<ref name="Vishivanuk"></ref> Також, на думку протоієрея Владислава Ципіна, часткове визнання Московською Патріархією Екзаршіх прав [[Олексій (Громадський)|митрополита Алексія]] побічно виражалося в тому, що митрополит [[Миколай (Ярушевич)]] під судовою ухвалою у справі [[Полікарп (Сікорський)|Полікарпа (Сікорського)]] від 28 березня 1942 &nbsp;р. підписався як «колишній екзарх Патріархії в Західних областях України»<ref name="Cipin">[http://azbyka.ru/otechnik/Vladislav_Tsypin/istorija-russkoj-tserkvi-1917-1997/6 Цыпин В., прот. История Русской Церкви (1917–19971917—1997). В 9 т. Т. 9. М., 1997.]</ref>

Діяльність Української Автономної Православної Церкви поряд з автокефальною церквою (остання під проводом митрополита [[Полікарп (Сікорський)|Полікарпа Сікорського]]) довела до гострої боротьби між двома православними церквами, загостреної через втручання німецької адміністрації, яка протеґувала автономістів. Спільна нарада представників обох церков (митрополит Олексій, архієпископ [[Никанор Абрамович]], єпископ [[Мстислав Скрипник]]) у [[Почаївська Лавра|Почаївській Лаврі]] (8. 10. 1942) не дала позитивних наслідків (дивись «[[Акт поєднання]]»). Після вбивства митр. Олексія (7. 5. 1943) партизанами Українську Автономну Православну Церкву очолив архієпископ [[Дамаскін (Малюта)]]. Після арешту останнього органами [[НКВС]], в квітні [[1944]] року був призначений тимчасовий глава Церкви &nbsp;— архієпископ [[Пантелеімон (Рудик)]]. Загострення між двома православними церквами тривало у [[1943]]—[[1944]] роках аж до відходу німців, коли частина ієрархії Української Автономної Православної Церкви виїхала на Захід, де влилася до Зарубіжної Російської Церкви, а єпископи і священики, що залишилися під совєтами, приєдналися до Російської Православної Церкви.

== Єпископат ==

== Література ==

* {{ЕУ}}

* [http://www.uaoc.info/ua/history/ Сергіянський розкол і Українська Автокефальна Православна Церква]. З книги І.Власовського. Нарис історії Української Православної Церкви, &nbsp;— в 4-ох т.: 2-е вид. &nbsp;— [[Нью-Йорк]]—[[Київ]]—[[Саут-Баунд-Брук]]: Українська Автокефальна Православна Церква, 1990. -&nbsp;— Т.4, Ч.2 &nbsp;— 416 с.

* [http://www.history.org.ua/index.php?termin=Avtonomna_pravoslavna АВТОНОМНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ] // [[Енциклопедія історії України]] (ЕІУ) на сайті Інституту Історії НАНУ