Розвиток гірництва в арабському світі та країнах Сходу: відмінності між версіями

нема опису редагування
[перевірена версія][перевірена версія]
Немає опису редагування
Видобуток значної частини благородних металів у VII – ХI ст. був зосереджений у Середній Азії, у горах Західного Тянь-Шаню. Особливе значення для країн Сходу мали багаті родовища таких історичних областей як Шаш-Ілак і Ферганська долина ([[Узбекистан]]), Кані-Мансур ([[Таджикистан]]), Шельджа ([[Киргизстан]]).
 
В Узбекистані в долині рікирічки Ахангаран і її притоків (область Шаш-Ілак) масштабні гірничі роботи розпочалися у V – VI ст. Сама назва рікирічки в перекладі з давньотюркського означає „долина майстрів металу”. Економічне і культурне піднесення цієї області було пов’язане з гірничо-металургійним промислом і розпочалося ще до арабського завоювання. Багато родовищ на час приходу арабів були вже ретельно розвідані, там вели відкриті й підземні гірничі роботи. Араби сприяли подальшому розвитку промислів і в Х ст. Ілак нараховував вже 17 велелюдних міст, більшість із яких була пов’язана з видобутком і переробкою поліметалічних руд.
 
Археологічні та гірничо-геологічні пошуки, які проводилися тут починаючи з 30-х років ХХ ст., дозволили скласти карту середньовічних рудників, пунктів збагачення та плавлення руд. Підраховані об’єми давнього видобутку поліметалічних руд на території Узбекистану сягають (за даними Ю.Ф. Бурякова) величезних масштабів – близько 2,5 млн. м3 (при цьому на руди срібла й свинцю припадає близько 1,25 млн. м3, а на руди золота – до 600 тис. м3). Загальна кількість гірничих виробок, споруджених у VIII – ХI ст., становить більше 10 тис.
Скорочення видобутку на Чаткало-Курамінських рудниках у Х ст. змінилось пошуками й освоєнням нових родовищ Середньої Азії. Серед найбільш важливих гірничо-металургійних центрів Сходу арабські джерела окреслюють історичну область Шельджа в горах Таласького Алатау (Киргизстан). Археологічні дослідження цього району підтвердили дані середньовічних учених і дозволили виявити численні копальні та плавильні центри Х – ХII ст.. Красномовною пам’яткою потужних розробок залишились срібні дирхеми, що карбувались з місцевого срібла у місті Таразі.
 
На окремих родовищах Шельджі ряди давніх виробок простяглися на декілька кілометрів, розкриваючи жили й жильні зони товщиною від 0,1 до 1,2 м і довжиною від 50 до 300 м. Вміст срібла у поверхні становив 0,3 – 0,5 кг/т (іноді доходив до 1 кг/т). Найбільше зосередження гірничих виробок простежується в долині рікирічки Кумиштаг. Гірничі роботи вели з добрим розумінням умов залягання рудних тіл. Про це свідчить струнка лінія розвідувальних шурфів на родовищі Джол-Сай і розвідувальні штольні на Бабакані. Використовували різноманітні видобувні виробки: щілиноподібні траншеї, кар’єри, шурфи та штольні за напрямком залягання жил. Про те, що вже в ті часи почали опановувати маркшейдерську справу, свідчить знахідка на руднику Джол-сай сланцевої плити з вибитим на її поверхні планом спорудження гірничої виробки, в усті якої й було виявлено цю плиту.
Виробки здебільшого проводили по породах середньої міцності. Для руйнування порід використовували залізні кайла, долота та молотки, дерев’яні й металеві клини, на міцних порах застосовували вогневий метод. У горизонтальних виробках виявлені водовідливні канавки, що споруджувались уздовж стінки виробки й перекривалися сланцевими плитками. Більшість протяжних виробок залишали без кріплення, чому сприяла стійкість навколишніх порід. В окремих випадках застосовували дерев’яні стояки або рами. В експлуатаційних камерах залишали захисні цілики та складали опорні стовпи з породних блоків. Устя штолень, закладених у відносно слабких породах, підсилювали по периметру кам’яними плитами.
Срібно-свинцеві руди транспортували в мішках і кошиках, іноді застосовували „санки” – дерев’яну скриню на полозках; підйом здійснювали коловоротом. Руду збагачували шляхом ручного подрібнення та водного промивання. Про це свідчать величезні відвали пустих порід і залишки давніх ариків, що підводили воду до місць водного збагачення. Повторне подрібнення проводили на жорнах гірничих млинів, рештки яких разом з численними жорнами дійшли до нашого часу. Виявлені навіть окремі гірські масиви, у яких масово виокремлювали по контуру та відділяли жорна для збагачення руд. На території багатьох копалень знайдені металургійні шлаки та зруйновані печі. Аналіз шлаків свідчить про високе мистецтво гірників-металургів, які вміли витоплювати метали без значних втрат.
 
До унікальних розробок срібла ХI ст. слід віднести родовище в Мургабському районі Таджикистану в долині рікирічки Акджилги (Східний Памір). З кінця Х ст. почала відчуватися гостра нестача „грошового металу” й до розробки намагалися залучити всі відомі родовища, навіть у важкодоступних районах високогірного Паміру. Центром видобутку стало дивовижне, загублене у високих горах місто гірників Базардара, яке перебувало під контролем караханідських правителів. „Місто під небесами” розташовувалось на північних схилах Північно-Алічурського хребта на терасовому уступі на висоті 3940 м над рівнем моря . Археологи, розкопуючи місто, виявили храм вогню, караван-сарай, адміністративні та житлові будівлі, цвинтар. Найбільша кількість жителів, що за припущеннями могла мешкати в поселенні, дорівнює приблизно 1,5 тис. Оскільки природнокліматичні умови Східного Паміру виключають можливості землеробства, то усі рослинні продукти, як і промислові вироби довозилися здалеку караванами. Рідкісні природні умови (майже повна відсутність гнилісних бактерій) зберегли до нашого часу багато виробів із тканини, паперу, навіть харчі.
 
Підземні виробки Базардари представлені штольнями із змінними напрямками та стовбурами, здебільшого похилого залягання, що мали криволінійні контури з невитриманим перерізом. Виявлені також щілиноподібні траншеї, пройдені вздовж рудних тіл на глибину до 10 м. Довжина виробок сягала від кількох метрів (ніші) до 60 – 80 м, в окремих випадках сягала до 300 м (штольні, стовбури). Руйнування порід здійснювали за допомогою залізних доліт (клинів) та молотків. У виробках знайдене добре збережене дерев’яне кріплення, світильники (чираги), дерев’яні лопати, залізні клини та інший гірничий інструмент. Залишки небагатьох плавильних печей свідчать, що на поселенні проводили тільки пробні плавки, основну ж частину збагаченої руди транспортували до Ферганської долини, що підтверджено багатьма археологічними знахідками.