|
1934 року Бунюель одружився з француженкою Жанною Рукар, дочкою службовця. До часу весілля вони були знайомі вісім років{{sfn|Edwards|2005|p=53}}. Того самого року в Парижі народився їхній син [[Хуан Луїс Бунюель|Хуан Луїс]], який згодом став режисером. У 1940 році в Нью-Йорку народився другий син Рафаель, який став скульптором і режисером.
Після смерті чоловіка Жанна Рукар видала книгу спогадів про їхнеїхнє спільне життя{{sfn|Edwards|2005|p=53}}. У ній вона характеризує Луїса як надзвичайно деспотичного і параноїдально ревнивого власника, який змусив її припинити давати уроки гри на піаніно, боячись, що Жанна буде залишатися наодинці зі сторонніми чоловіками{{sfn|Edwards|2005|p=56}}. Бунюель нав'язував дружині традиційний домашній спосіб життя і часто обривав її, якщо вона намагалася приєднатися до чоловічої розмови{{sfn|Edwards|2005|pp=57—58}}. Він повністю розпоряджався сімейним бюджетом, вів усі справи й самостійно вирішував усе, що стосувалося дому та сім'ї. Одного разу він погодився віддати улюблене піаніно дружини дочці друга за три пляшки шампанського; дівчина попросила піаніно напідпитку і ніби жартома, і тим більше була шокована Жанна, коли наступного дня Бунюель справді віддав музичний інструмент{{sfn|Edwards|2005|p=58}}. Ревнивий і владний чоловік часто з'являється у фільмах Бунюеля, чому найяскравіші приклади — «Він» і «Трістана». Гвінн Едвардс наводить розповідь Бунюеля про якогось офіцера з Мехіко, ревнощі якого досягали масштабів параної; цей офіцер, за словами режисера, і був прообразом Франсиско з фільму «Він». З точки зору біографа, це яскравий приклад характерного для Бунюеля психологічного захисту, що виражався в перенесенні своїх недоліків на когось стороннього{{sfn|Edwards|2005|p=73}}. Джон Бакстер назводить інше висловлювання режисера, який визнавав автобіографічні риси в головному героєві{{sfn|Baxter|1999|p=228}}.
У побуті режисер підтримував строгість і скромність, як і належить багаторічному критику буржуазії. Він вставав о п'ятій ранку і лягав спати о дев'ятій, домашня обстановка була підкреслено простою, а замість ліжка Бунюель часто спав на дерев'яних дошках під грубою ковдрою. Він любив алкоголь, але волів пити в простих барах. На старості, після успіху «Денної красуні», Бунюель став забезпеченою людиною, але на скромність у побуті це не вплинуло{{sfn|Edwards|2005|pp=88—89}}.
|
