Ігнатій Лойола: відмінності між версіями

Зі сходом сонця він спустився з Монсеррату і зупинився в невеликому містечку [[Манреса]] (Manresa). Там він знайшов усамітнене ґротто на березі рікирічки [[Кардонер (рікарічка)|Кардонер]], біля римського [[акведук]]у, та вирішив декілька днів провести в молитві в цьому усамітненому місці. Він жив на [[милостиня|милостині]], дотримувався строгого посту, ранком ходив на месу, піклувався за хворими в місцевій лікарні, ввечері молився в соборі. Згодом він захворів, ним заопікувалися в [[Домініканці (орден)|домініканському]] монастирі. Тут він пережив духовну кризу: спочатку у нього виникли сумніви в тому, що на сповіді в Монсерраті він дійсно покаявся у всіх попередніх гріхах, і він знову намагався згадати всі гріхи, вчинені ним у житті. Чим більше він згадував, тим більш нікчемним та недостойним собі здавався. Сповідь не допомогла. Виникла спокуса покінчити життя самогубством. В якийсь момент Ігнатій задумався про те, звідки приходять ці сумніви і яку дію вони викликають в його душі, і тоді свідомо вирішив не сповідуватися більше в минулих гріхах: «Я зрозумів, — говорив він згодом, — що в такій сповіді міститься дія злого духа». Незабаром після цього, коли Ігнатій йшов вздовж берега рікирічки Кардонер до віддаленої церкви, він зупинився, вдивляючись у воду. «Очі мого розуміння почали відкриватися. Це не було видіння, але мені було дане розуміння багатьох речей, як духовних, так і тих, що стосуються віри, а також і людських наук, і з такою великою ясністю… Достатньо сказати, що я отримав велике світло розуміння, так що, якщо скласти всю допомогу, протягом всього життя одержаною мною від Бога, та всі набуті мною знання, то мені здається, що це було би менше, ніж те, що я отримав в цьому єдиному випадку. Мені здалося, що я став іншою людиною… Все це продовжувалося якнайбільше три хвилини». Зиму [[1522]] року, яка видалась для нього дуже важкою, він провів у Манресі.