Процес Спілки визволення України: відмінності між версіями

Якщо зважити на радянський розголос процесу СВУ, вирок був досить поміркований. За твердженням підсудного [[Туркало Костянтин Тимофійович|Костянтина Туркала]], прокурор загрожував 13 підсудним смертною карою, але її не вимагав. З 45 підсудних 4 засуджено на 10 років ув'язнення, з суворою ізоляцією, 6 — на 8, 3 — на 6, 10 — на 5, 21 — на 3 й 1 на 2 роки; з них 10 дістали умовні вироки і були негайно звільнені, ще 5 були помилувані за кілька місяців. Частину засуджених заслано на [[Соловки]]. У 1930-их ppрр. і під час перших місяців [[Друга світова війна|Другої Світової війни]] багато учасників процесу СВУ були знову заарештовані й знищені. Головні підсудні загинули в тюрмах або на засланні, лише одиниці потрапили на еміграцію (К. Туркало), а дехто був реабілітований аж по Другій світовій війні (В. Ганцов, В. Атамановський).

У сучасній український літературі переважає думка, що СВУ і [[Спілка Української Молоді|СУМ]] не існували як організації, а скорше були провокаційною вигадкою [[ДПУ]] (В. Голубничий, В. Гришко, М. Ковалевський, Г. Костюк, Ю. Лавріненко, Р. Саллівант, К. Туркало, [[Феденко Панас Васильович|П. Феденко]]), але дехто визнає існування СВУ (Н. Павлушкова, В. Плющ). Гіпотезу про те, що СВУ — [[Спілка Української Молоді|СУМ]] як організації були вигадкою ДПУ, підтримує факт інших показових процесів всесоюзного масштабу ([[Шахтинська справа|Шахтинський процес]] у [[1928]], справа Промпартії у грудні [[1930]] або [[Справа «Союзу визволення Білорусі»]] у 1930–1931), які мали суто політичне завдання. Найправдоподібніше буде припустити, що підсудні на процесі СВУ були українськими патріотами і активно працювали для українського національно-культурного відродження 1920-их ppрр., але вони це робили більше спонтанно, не творячи якоїсь антирадянської політичної організації, тим більше такої, що директиви діставала б від української еміграції.