Гільєрмо Кампаналь: відмінності між версіями

Першими його командами були «Фортуна» з Леганесі і астурійський «Вільялегре», а згодом він перейшов у [[Спортінг (Хіхон)|«Спортінг»]], який представляв ту ж провінцію. Погравши в складі хіхонського клубу один сезон у [[Сегунда|другому іспанському дивізіоні]], Гонсалес дель Ріо, підписавши свій перший професійний контракт з клубом [[Севілья (футбольний клуб)|«Севілья»]]. Андалусійского клуб, який також виступав на той момент в Сегунді, заплатив за фактурного сімнадцятирічного нападника двадцять тисяч песет; до слова, перехід Кампаналя в «Севілью» викликав хвилю обурення у середовищі вболівальників Хіхона[[Хіхон]]а, що мало не призвело до міських заворушень. Так чи інакше, але габаритний завершувач атак знайшов команду, в якій провів всю кар'єру професіонального футболіста. Першим трофеєм став регіональний Кубок Андалусії 1930; але пройшло ще чотири роки, перш ніж «Севілья» здобула підвищення у класі. У 1931 році Кампаналь вже був одним із системоутворюючих гравців клубу, і тому його вимушене відлучення від футболу в зв'язку зі службою в армії в 1932—1933 рр. відстрочило довгоочікуваний вихід до Прімери. В останньому турі драматичного сезону 1933/34 завдяки голу Кампаналя «Севілья» здобула перемогу у Сегунді і відібрала пряму путівку в [[Ла-Ліга|елітний дивізіон]] у мадридського «Атлетіко».

У цьому сезоні Кампаналь провів 17 матчів і забив 28 голів; його бомбардирські звитяги не залишилися без уваги з боку головного тренера національної збірної Іспанії [[Амадео Гарсія|Амадео Гарсії]]. В результаті 22-річний футболіст, без досвіду виступів у Прімері, поїхав на [[чемпіонат світу з футболу 1930|чемпіонат світу]] до Італії, де, щоправда, тренер вважав за краще не ризикувати і не випускав його на поле аж до крайнього моменту, коли втрачати іспанцям було нічого. 1 червня 1934 року Кампаналь дебютував за збірну в переграванні чвертьфіналу проти господарів турніру — [[збірна Італії з футболу|італійців]]; матч закінчився мінімальною поразкою [[збірна Іспанії з футболу|іспанців]] (0:1) поєдинок так і залишився єдиним епізодом участі Кампаналя на великих міжнародних турнірах. З різних причин наступний виклик в національну команду він отримав лише в наступному десятилітті.

Дебютний сезон у [[Ла-Ліга 1934—1935|Прімері]] андалусійська команда завершила на 5-му місці, що було безумовним успіхом; на рахунку Кампаналя — 20 голів в 17 матчах. Того ж року «Севілья» здобула національний кубок — у фіналі були сильнішими за «Сабадель» (3:0). Кампаналь відзначився дублем, — і з цього часу почався десятирічний «золотий вік» для клубу, на три роки, втім, перерваний Громадянською[[громадянська війна в Іспанії|громадянською війною]]. Кампаналь — один з головних творців історичних перемог і вже точно — найпопулярніша особистість в Севільський команді. Навколо нього складаються легенди; історія про портьє, який загинув від удару м'ячем, яким вистрілив зі стадіону Кампаналь, — вже з розряду фольклору футбольної Андалусії. Сила удару, надзвичайна технічність при значних фізичних даних, блискавична реакція, прекрасне почуття моменту, відданість клубу і багата на пригоди життя за межами футбольного поля, — все це і багато іншого перетворило Кампаналя за життя в легендарного персонажа.

Після закінчення Громадянської війни і відновлення футбольних турнірів прославився атакуючий кулак [[Севілья (футбольний клуб)|«Севільї»]] в складі Хосе Лопеса, Раймундо Бланко, Рафаеля Беррокаля, Мігеля Торронтегі, Хосе Діаса Пайя (Пепільо) і самого Кампаналя; кулак, прозваний Los Stukas — за скороченою формою німецького терміна Sturzkampfflugzeug («Пікіруючий бойовий літак»). «Севілья» гідно пережила воєнні роки, зберігши склад і матеріальну базу, і в перший післявоєнний сезон стала найсильнішою у Кубку Генералісимуса. На цей раз в фінальному поєдинку Кампаналь оформив хет-трик (матч проти «Расинга» з Ферроля завершився з рахунком 6:2), і знову, як і чотири роки тому, його гол виявився переможним. У сезоні [[Ла-Ліга 1939—1940|1939/40]] «Севілья» стала другою в чемпіонаті, упустивши в останньому турі гарантований, здавалося було, титул. Два сезони поспіль — 1939/40 і [[Ла-Ліга 1940—1941|1940/41]] — «Севілья» ставала найрезультативнішою командою ліги, при цьому в другому випадку зайнявши лише п'яте місце. До сезону 1940/41 відноситься і сама результативна перемога андалусійцев в рамках вищої ліги — [[Барселона (футбольний клуб)|«Барселона»]], котра переживає зовсім не найгірші часи у своїй історії, була розгромлена з рахунком 11:1, а Кампаналь записав на свій рахунок пента-трик; в рамках того ж чемпіонату йому вдалися хет-трик в матчі проти [[Валенсія (футбольний клуб)|«ВаленсіїВаленсіЇ»]] (10:3; при цьому і «Валенсія», і «Барселона» обійшли «Севілью» в підсумковій турнірній таблиці) і дубль проти мадридського [[Реал Мадрид|«Реала»]] (5:0). Час «Реала», проте, пробив трохи пізніше — в сезоні 1941/42 Кампаналь відправив у ворота королівського клубу п'ять м'ячів (підсумковий рахунок 6:0). На хвилі нових успіхів він вдруге отримує виклик до збірної. У 1941 році Гільєрмо взяв участь в двох товариських матчах проти [[збірна Португалії з футболу|збірної Португалії]], відзначившись по разу в кожному з них. У сезонах 1940/41 і 1941/42 Кампаналь з 17 голами ставав кращим бомбардиром самої результативної команди Прімери, але [[трофей Пічічі]] так і залишився його нездійсненої мрією.

Починаючи з сезону 1942/43 бомбардирські показники Кампаналя починають знижуватися — спочатку десять голів (в дев'ятнадцяти іграх), потім, в сезоні 1943/44, шість голів у шістнадцяти іграх (три з шести він відправив у ворота мадридського «Реала»; той матч закінчився з рахунком 6:3). Тоді ж «Севілья» поповнилася молодими талантами, покликаними замінити поступово сходять зі сцени ветеранів; в числі підсилення андалусійского клуб — його майбутня зірка [[Хуан Арса]]. Поступово «Севілья» наближається до заповітного чемпіонства, знову піднявшись на срібну сходинку в сезоні 1942/43 і задовольнившись бронзовими медалями в сезоні 1943/44. Нарешті, в 1946 році «Севілья», через одинадцять років після виходу з Сегунди, стала чемпіоном Іспанії. Але роль 34-річного Кампаналя в досягненні цієї історичної успіху була вже мінімальна: за весь сезон він зіграв лише в чотирьох матчах, в яких двічі вразив ворота суперника, в тому числі на його рахунку і вирішальний гол у матчі проти його «улюбленої» жертви — мадридського [[Реал Мадрид|«Реала»]]. Після закінчення наступного чемпіонату, участь Кампаналя в якому було чисто символічним, він офіційно закінчив кар'єру гравця. Його клубний рекорд за кількістю забитих м'ячів до їх пір не перевершений: молодший сучасник Кампаналя, Хуан Арса, тільки наблизився до нього, але наздогнати так і не зміг.

Номінально все ще залишаючись гравцем [[Севілья (футбольний клуб)|«Севільї»]], Кампаналь в листопаді 1946 очолив «Депортіво Малага», чинного володаря Кубка Андалусії, що виступав у другому дивізіоні. Однак до кінця року даний клуб і покинув; «КД Малага» якраз вступив в реорганізаційних період, результатом якого в числі іншого стало створення нині відомого футбольного клубу «Малага», розпочатого з резервної команди вищезгаданого «Депортіво». Далі Кампаналь працював головним тренером у «Алькале» і «Корьє», з третотьго іспанського дивізіону. У 1949 році він очолив «Севілью» і в сезоні 1950/51 досяг кращого результату в своїй тренерській кар'єрі — срібних медалей. У цей час у команді дебютував його племінник — [[Марселіно Кампаналь|Марселіно Вакеро Гонсалес дель Ріо]], який увійшов в історію під ім'ям Кампаналь II. У 1953 році Гільєрмо Кампаналь передав команду в руки [[Еленіо Еррера|Еленіо Еррери]] і на цьому в загальному покінчив зі своєю тренерською кар'єрою.