Ян Сібеліус: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м Робот: заміна категорії Люди, зображені на банкнотах на Люди на банкнотах
уточнення, шаблон
Рядок 16:
| Професія = [[диригент]], [[композитор]], [[Скрипка|скрипаль]]
| Жанр = [[опера]], [[симфонія]], [[струнний квартет]], [[Концерт (жанр)|скрипковий концерт]], [[симфонічна поема]], [[камерна музика]]
| Псевдонім/Псевдоніми =
| Колектив/Колективи =
| Співробітництво =
| Лейбл/Лейбли =
| Сайт = [http://www.sibelius.fi Сайт про Яна Сібеліуса]
}}
 
'''Ян (Жан) Сібе́ліус''' ({{lang-sv|Jean Sibelius}} {{Audio|Sv-Jean_Sibelius.ogg|вимова}})<ref> Сібеліус називав себе на французький манер Жаном {{lang-fr|Jean}}, тому в світовій практиці використовується саме цей варіант імені. В україніУкраїні, під впливом російської традиції, використовується варіант «Ян».</ref>; повне ім'я '''Johan Julius Christian Sibelius''' (Хямєенлінна &nbsp;*[[8 грудня]] [[1865]]&nbsp;— [[Ярвенпяа]] †[[20 вересня]] [[1957]])&nbsp;— [[Фінляндія|фінський]] композитор [[Швеція|шведського]] походження. Вважається головним композитором Фінляндії та одним з найзначніших композиторів світу. Разом з [[Еліас Леннрот|Еліасом Леннротом]] та [[Йоган Людвіг Рунеберг|Йоганом Людвігом Рунебергом]], є символом фінської національної ідентичності{{Джерело?}}.
 
== Біографія ==
 
Ян Сібеліус народився [[8 грудня]] [[1865]] в [[Гямеенлінна|Гямеенлінні]] (шведська назва Тавастехус) у [[Фінляндія|Фінляндії]]. Був другим із трьох дітей доктора Крістіана Густава Сібеліуса і Марії Шарлотті Борг. Хоч у родині підтримувалися [[Швеція|шведські]] культурні традиції, що беруть початок від пращурів композитора, його віддали у фінську середню школу. У [[1885]] вступив до [[Гельсінський університет|Імператорського університету]] в [[Гельсінкі]] &nbsp;— та його не приваблювала професія юриста: незабаром він перейшов до Музичного інституту, де став найяскравішим учнем [[Вегеліус Мартин|М. Вегеліуса]]. Багато його ранніх творів для камерних ансамблів виконувалися студентами і викладачами інституту. У [[1889]] Сібеліус одержав державну стипендію для навчання композиції й теорії музики у А. Беккера в [[Берлін]]і. Наступного року брав уроки у К. Гольдмарка і Р. Фукса у [[Відень|Відні]].
 
Після повернення Сібеліуса до Фінляндії відбувся його офіційний дебют як композитора: була виконана симфонічна поема Куллерво (Kullervo), ор. 7, для солістів, чоловічого хору й оркестру&nbsp;— за одним із сказань фінського народного епосу [[Калевала]]. Це були роки небаченого патріотичного підйому, і Сібеліуса негайно проголосили музичною надією нації. Незабаром він одружився з Айно Ярнефельт, батьком якої був відомий генерал-губернатор, що очолював національний рух.
Рядок 35:
Помітний вплив на ранню творчість Сібеліуса зробили два фінських музиканти: мистецтву оркестровки його навчав [[Роберт Каянус]], диригент і засновник Асоціації гельсінкських оркестрів, а наставником в області симфонічної музики був музичний критик К.&nbsp;Т.&nbsp;Флодін. Прем'єра Першої симфонії Сібеліуса відбулася в [[Гельсінкі]] ([[1899]]). У цьому жанрі композитор написав ще 6 творів&nbsp;— останньої була Сьома симфонія (одночастинна Fantasia sinfonica), ор. 105, вперше виконана у [[1924]] в [[Стокгольм]]і. Міжнародну популярність Сібеліус завоював саме завдяки симфоніям, але популярністю користуються і його скрипковий концерт, й численні симфонічні поеми, наприклад, «Донька Півночі» (Pohjolan tytär), «Нічна скачка і схід сонця» (''Nattlig ritt och soluppgang''), «Туонельський лебідь» (''Tuonelen joutsen'') і «Тапіола» (''Tapiola'').
 
[[Файл:Sibelius portrait.jpg|thumb|left|Ян Сібеліус. <br />Портрет роботи [[Акселі Галлен-Каллела]]]]
Більшість творів Сібеліуса для драматичного театру (усього їх шістнадцять)&nbsp;— свідчення його особливої схильності до театральної музики: зокрема, це симфонічна поема «Фінляндія» (''Finlandia'') ([[1899]]) і Смутний вальс (Valse triste) з музики до п'єси шурина композитора А. Ярнефельта Смерть (Kuolema); п'єса була вперше поставлена у Гельсінкі в [[1903]]. Багато пісень і хорові твори Сібеліуса часто звучали у нього на батьківщині, але за її межами майже невідомі: очевидно, їхньому поширенню заважав мовний бар'єр, а крім того, вони позбавлені характерних переваг його симфоній і симфонічних поем. Сотні фортепіанних і скрипкових п'єс і кілька салонних сюїт для оркестру ще більше поступаються найкращим творам композитора, приводячи в зніяковілість навіть найвідданіших шанувальників його таланту.
 
Творча діяльність Сібеліуса фактично завершилася в [[1926]] симфонічною поемою Тапіола, ор. 112. Понад 30 років музичний світ чекав від композитора нових творів&nbsp;— особливо його Восьмої симфонії, про яку стільки говорилося; однак очікування не втілилися. У ці роки Сібеліус писав лише невеликі п'єси, зокрема масонську музику і пісні.
 
Його творчість отримує визнання головним чином в англо-саксонських країнах. У [[1903]]—[[1921]] він п'ять разів приїжджав в [[Англія|Англію]] диригувати своїми творами, а в [[1914]] відвідав [[США]], де під його керуванням у рамках музичного фестивалю в [[Коннектикут]]і пройшла прем'єра симфонічної поеми Океаниді (Aallottaret). Популярність Сібеліуса в Англії й США досягла свого піку до середини 1930-х років. Такі відомі англійські письменники, як [[Ньюмарч, Роза|роза Ньюмарч]], Сесил Грій, Ернест Ньюмен і Констант Ламберт, захоплювалися ним як видатним композитором свого часу, гідним спадкоємцем [[Бетховен]]а. Серед найпалкіших прихильників Сібеліуса в [[США]]&nbsp;— О.Даунс, музичний критик [[New York Times|«Нью-Йорк Таймс»]], і С. Кусевицкий, диригент БостонскогоБостонського симфонічного оркестру; в [[1935]], коли музика Сібеліуса пролунала по радіо у виконанні Нью-йоркського філармонічного оркестру, слухачі обрали композитора своїм «улюбленим симфоністом».
 
Із [[1940]] інтерес до музики Сібеліуса помітно падає: лунають голоси, що піддають сумніву його новаторство в області форми. Сібеліус не створив своєї школи й не зробив прямого впливу на композиторів наступного покоління. Проте у наші дні його звичайно ставлять в один ряд з такими представниками пізнього романтизму, як [[Штраус Рихард|Р. Штраус]] й Е. Елгар. При цьому в [[Фінляндія|Фінляндії]] йому відводили й відводять набагато важливішу роль: тут він визнаний великим національним композитором, символом величі країни.
 
Ще при житті Сібеліус був вшанований так, як вшановували лише деяких художників. Досить згадати численні вулиці Сібеліуса, парки Сібеліуса, щорічний музичний фестиваль «Тиждень Сібеліуса». В [[1939]] [[Альма-матер|«альма-матер»]] композитора, Музичний інститут, одержав назву Академії імені Сібеліуса. Ім'ям цього композитора названо популярний [[нотний редактор]]&nbsp;— [[Sibelius]], а також астероїд [[1405 Sibelius]]. Помер Сібеліус в [[Ярвенпя]] [[20 вересня]] [[1957]].
Рядок 50:
 
=== Симфонії ===
* ''[[Симфонія № 1 (Сібеліус)|Симфонія №&nbsp;1]]'', Op. 39 (1899–19001899—1900)
* ''[[Симфонія № 2 (Сібеліус)|Симфонія №&nbsp;2]]'', Op. 43 (1902)
* ''[[Симфонія № 3 (Сібеліус)|Симфонія №&nbsp;3]]'', Op. 52 (1907)
* ''[[Симфонія № 4 (Сібеліус)|Симфонія №&nbsp;4]]'', Op. 63 (1911)
* ''[[Симфонія № 5 (Сібеліус)|Симфонія №&nbsp;5]]'', Op. 82 (1915–19191915—1919)
* ''[[Симфонія № 6 (Сібеліус)|Симфонія №&nbsp;6]]'', Op. 104 (1923)
* ''[[Симфонія № 7 (Сібеліус)|Симфонія №&nbsp;7]]'', Op. 105 (1924)
Рядок 67:
* ''Увертюра E-dur'', JS 145 (1891)
* ''Увертюра a-moll'', JS 144 (1902)
* ''[[Концерт для скрипки з оркестром (Сібеліус)|Концерт для скрипки з оркестром]] [[ре мінор]]'', Op. 47 (1904–19051904—1905)
* ''«Карелія»'', увертюра, Op. 10 (1893)
* ''«[[Карелія (сюїта)|Карелія]]»'', сюїта, Op. 11 (1893)
Рядок 110:
* [http://www.siba.fi/ Академія Яна Сібеліуса] {{ref-fi}} {{ref-en}}
* [http://www.sibelius.fi/ Сайт присвячений Яну Сібеліусу] {{ref-fi}} {{ref-sv}} {{ref-en}}
* [http://www.muzcentrum.ru/orfeus/programs/issue3702/ «Исполин финской музыки&nbsp;— Ян Сибелиус».] Програма [[Журбін Олександр Борисович|Олександра Журбіна]] на радіо «Орфей» (MP3) {{ref-ru}}
 
{{DEFAULTSORT:Сібеліус Ян}}
{{бібліоінформація}}
 
[[Категорія:Фінські композитори]]
[[Категорія:Випускники Гельсінського університету]]