Волтер Сідні Адамс: відмінності між версіями

'''Волтер Сідні Адамс''' ({{lang-en|Walter Sydney Adams}}; [[20 грудня]] [[1876]], [[Антиохія]], [[Сирія]] – — [[11 травня]] [[1956]], [[Пасадена (Каліфорнія)|Пасадена]], [[Каліфорнія]])  — американський астроном.

У [[1900]] закінчив [[Чиказький університет]], в 1900-19011900—1901 вчився в [[Мюнхенський університет|Мюнхенському університеті]] у К. Шварцшильда і X. Зелігера. Працював в [[Єркська обсерваторія|Єркській обсерваторії]] (1901-19041901—1904), в обсерваторії [[Маунт-Вілсон]] (1904-19461904—1946, з [[1923]]  — директор). Після відходу у відставку продовжував дослідження в Сонячній лабораторії ім. Дж. Е.Гейла в [[Пасадена (Каліфорнія)|Пасадені]].

Наукові роботи присвячені спектральному вивченню зірок, планет, Сонця, міжзоряного середовища. У 1913-19161913—1916 спільно з А. Кольшюттером встановив можливість визначення світимості зірки за відносними інтенсивностями певних ліній поглинання в її спектрі і розробив на основі цього ефекту метод спектральних параллаксів. Організував і очолив в обсерваторії Маунт-Вілсон обширні дослідження з визначення променевих швидкостей і спектральних параллаксів, а також зі спектральної класифікації зірок. Ним і його співробітниками були зміряні за допомогою 60- і 100-дюймових [[рефлектор]]ів променеві швидкості понад 7000 зірок, класифіковані спектри кількох тисяч зірок і визначені їхні абсолютні величини. У 1914 досліджував безперервний спектр зірок з різними власними рухами і світимостями, в [[1930]] вивчив відносне зрушення ліній нейтральних і іонізованних атомів в спектрах зірок, в [[1935]], [[1941]] провів порівняння променевих швидкостей, що визначчалися за лініями різних елементів, а також за лініями з різними потенціалами іонізації. Виявив емісію водню у деяких M-карликів дуже низької світимості, у багатьох зірок класу пізніше G5 знайшов емісію в лініях H і K кальцію.

У [[1925]] на прохання А. С. Еддінгтона виконав дуже складне дослідження спектру білого карлика Сіріус B з метою виявлення гравітаційного червоного зсуву ліній, що передбачається [[Загальна теорія відносності|загальною теорією відносності]].

Відкрив велику кількість [[Спектрально-подвійні зорі|спектрально-подвійних зірок]], вивчив спектри багатьох змінних і нових зірок. В результаті детального дослідження (1937-19561937—1956) спектру α Оріона виявив у цього холодного надгіганта оболонку, а також встановив наявність бурхливої активності в його нижній атмосфері.

У 1906-19081906—1908 визначив швидкість обертання Сонця, вимірюючи [[доплерівський зсув]] ліній на краю диска на різних широтах; досліджував відмінності в спектрі плям і незбудженого диска, в 1927-19281927—1928 спільно з Г. Н. Ресселом прокалібрував роуландівську шкалу інтенсивностей ліній сонячного спектру. У 1925-19341925—1934 спільно з Ч. Сент-Джоном і Т. Данемом зміряв кількість водяної пари і кисню в атмосфері Марса і ототожнив вуглекислий газ в атмосфері Венери. У 1935-19491935—1949 виявив лінії важких елементів, зокрема залоза, серед міжзоряних ліній поглинання в спектрах гарячих зірок і тим самим довів наявність цих елементів в хмарах міжзоряної речовини.

Золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1917), [[Медаль Генрі Дрейпера]] [[Національна академія наук США|Національної АН США]] ([[1918]]), ім. П. Ж. С.  Жансена Французького астрономічного товариства ([[1926]]), [[Медаль Кетрін Брюс]] Тихоокеанського астрономічного товариства ([[1928]]), ім. П. Ж. С. Жансена Паризької АН ([[1935]]).