Моріс Альбвакс: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування |
уточнення |
||
Рядок 26:
З сім'ї [[ельзас]]ько-німецького походження, син викладача німецької мови в ліцеї. Навчався в [[Еколь Нормаль]] протягом 1898—1901 років. Викладав в ліцеях [[Реймс]]а, [[Тур]]а, [[Нанс]]і, в 1918—1919 роках — в [[Канни|Каннах]], в 1919-1935-соціологію в [[Страсбург|Страсбурзі]]. У 1930 році — запрошений професор [[Чиказький університет|Чиказького університету]]. У 1935 році отримав кафедру в [[Сорбонна|Сорбонні]]. Президент [[Французьке соціологічне товариство|Французького соціологічного товариства]] (1938 рік), віце-президент Психологічного товариства (1943). У травні 1944 обраний завідувачем кафедрою колективної психології в [[Колеж де Франс]].
Прихильник ідей [[гуманізм]]у і [[соціалізм]]у, Альбвакс був активним противником [[антисемітизм]]у. Після звірячого вбивства батьків його дружини (яка була єврейського походження), він наполегливо вимагає від влади [[Режим Віші|окупованої Франції]] офіційного розслідування. У липні 1944 Альбвакса заарештовала [[гестапо]] за звинуваченням у наданні притулку його сину, учаснику [[Рух Опору у Франції|руху Опору]]. Його від початку помістили у в'язницю, а потім депортували в [[Бухенвальд]], де він помер від [[шигельоз]]у (тоді називали [[Дизентерія|
== Теоретичні погляди ==
Рядок 55:
Це надзвичайно важливе спостереження, надихаюче багатьох сучасних гуманітаріїв — від дослідників усних свідчень (і трансформацій спогадів, які спостерігаються в них), до соціологів, що займаються політикою пам'яті і способами її свідомого конструювання різними групами. Тим самим колективна пам'ять має історичний характер: „… Історія не просто відтворює розповіді сучасників про події минулого, але час від часу і підправляє їх — не тільки тому, що має в своєму розпорядженні інші свідоцтва, але і з тим, щоб пристосувати їх до прийомів мислення та репрезентації, властивим нинішнім людям“.
Подальший хід думки автора концентрується на формуванні та зміні спогадів з плином часу — від особистісного сприйняття (так, індивід більш детально здатний відтворити ті події, які він переживав в останні години), до навмисного чи несвідомого конструювання образів минулого в групах. Тому Альбвакс саме тут ставить крапку в розгляді індивідуальних механізмів пам'яті і переходить до аналізу пам'яті в родині, потім релігійній групі
Глава про релігійну пам'ять розкриває найважливіший тип соціальної роботи зі спогадами — виникнення і функціювання традиції. Крім того, що традиція постійно піддається ревізії в інтересах сьогодення, вона має природу колажу. Традиційна культура будує свої нинішні уявлення з підручного матеріалу, реутилізуючи уламки старих, вже мало що говорячих їй спогадів — як своїх, так і чужих». Так, християнство адаптує язичницькі традиції і вірування, час і місце в спогадах про конкретні події, що описуються в переказах, які поступово сприймаються в символічній формі і знаходять спільні риси. У зв'язку з цим можна виділити два типи носіїв традиції в суспільстві — догматики і містики. Перші прагнуть не «заново переживати» минуле, а погоджувати його згідно з вченням — звідси походить ритуалізація пам'яті, її «застигання» (поступово обряди «застигають в буквальних формулах і монотонних жестах, чия дійсна сила знижується»). Другі прагнуть не стільки «довести релігію», скільки «жити нею». Однак, незважаючи на протилежність устремлінь догматиків і містиків, в релігії є місце і тим, і іншим: містиків частково допускають туди тому, що своїми баченнями і особистими переживаннями вони зміцнюють рамки традиційних вірувань. Не важко розпізнати тут аналогії з формами існування традиції і поза релігійних груп: традиція намагається відновити зв'язок з минулим, виходячи з розуміння потреб нашого часу (ідея, вже в 1980-их отримала детальну розробку у Е. Хобсбаума і Т. Ренджера).
Рядок 65:
«Соціальні рамки пам'яті» стали однією з найбільш значущих книг вченого, передбачивши багато з ідей, які він висловив у своїй останній і також широко відомій праці «Колективна пам'ять» (книга побачила світ уже після смерті автора, в 1950 «Колективна пам'ять» дала величезний імпульс гуманітарній рефлексії в 1980-і рр.., досі викликаючи суперечливу реакцію вчених. Сам же Альбвакс вважав, що історія починається там, де пам'ять закінчується і, за спостереженням П. Хаттона, «ніколи не дивився на історію як на різновид офіційної пам'яті, як на репрезентацію минулого, санкційовану авторитетом науки».
Цінність робіт Альбвакса — в залученні уваги до того факту, що пам'ять складається в неоднорідному, історично виниклому і фрагментарному просторі суспільства.
== Основні праці ==
| |||