Жан-Поль Сартр: відмінності між версіями

[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Скасовано останнє редагування (207.154.253.121) і відновлено версію 21432561 Xsandriel: таку грубу помилку варто обговорити
Виправлено помилку
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
Рядок 89:
Відчужена від себе людина має проблеми з матеріальними предметами — вони тиснуть на неї своїм нав'язливим існуванням, своєю в'язкою і солідно-нерухомою присутністю, викликаючи «[[нудота|нудоту]]» (нудота [[Антуан Рокантен|Антуана Рокантена]] в однойменному творі). На противагу цьому Сартр стверджує особливі, безпосередні, цілісні людські стосунки.
 
Ку-ку
== Основні роботи ==
 
=== «Нудота» ===
У своїх ранніх філософських працях Сартр зосереджується на емоціях, уяві та природі особистості; ці ж проблеми він розглядає й у своєму першому романі [[Нудота (роман)|«''Нудота''»]] («La Nausée», [[1938]]), у якому показує свою глибинну відразу до буржуазного суспільства. Життю властива по-сартрівськи принципова «відкритість» і воно потребує певної завершеності. Антуан Рокантен, герой роману, який нічого не писав, окрім історичних нарисів і щоденника у фіналі роману вирішив написати книжку, створити роман: ''«Так. Книжку. Спочатку, звісно буде нудна, втомлива праця, яка не увільнить мене ні від існування, ні од відчуття, що я існую. Але настане така мить, коли книжку буде завершено, все буде позаду, і тоді трохи ясного світла проллється на моє минуле. І, може, в цьому світлі я дивитимусь на своє життя без відрази й огиди… і в минулому — лише в минулому — я прийму себе як блудного сина»''.
 
=== «Критика діалектичного розуму» ===
У своїй основній теоретичній праці з проблем політики «''Критика діалектичного розуму''» («Critique de la raison dialectique», [[1960]]) він спробував поєднати [[екзистенціалізм]] з [[марксизм]]ом. У «''Критиці діалектичного розуму''» Сартр зосереджується на одному рівні — рівні [[філософія історії|філософії історії]]. Він пропонує модель діалектичного розуму, в межах якого волю кожного індивіда слід розглядати як складник тотальної історії. Блиск Сартрової оцінки індивідів затьмарює цю вищу мету, повне виправдання якої було залишено для іншого тому (котрий, знову ж таки, так і не з'явився). Але другий рівень трактату ще раз демонструє справжнє лице Сартра як мораліста. Він різко протиставляє людських істот, що потрапляють до певних «''категорій''» і до «''згуртованих груп''».
 
== Бібліографія ==