Дуцзюни: відмінності між версіями

Північні райони Китаю контролювало чжілійське угруповання Цао Куня та У Пейфу, північно-східні райони —райони– фентянське (мукденське) Чжан Цзоліня. На півдні країни найвпливовішими дуцзюнями були лідери гуансійців Лу Жунтін та юньнанців —– Тао Цзіяо. Кожен з цих удільних правителів мав власну армію і провадив цілком незалежну політику. Між такими правителями відбувалися широкомасштабні війни. 1920 року чжілійське угруповання Цао Куня та У Пейфу, спираючись на підтримку США та Великобританії, почало війну проти аньфуїстського угруповання Дуань Ціжуя, котрого підтримували японці. 1922 року президентом Китаю став Лі Юаньхун (1864—19281864–1928), який вже перебував при владі під час Першої світової війни. Лі Юаньхун втримався на своєму посту заледве рік. Після переходу в жовтні 1923 року влади до представника чжілійського угруповання Цао Куня (1862—19281862–1928), котрий став президентом країни (1923—19241923–1924), війну проти центрального уряду розпочали фентянці Чжан Цзоліня, котрі вважали себе обійденими при розподілі впливів у державі. Південь країни, який контролювали уряд Гоміньдану та кілька дуцзюнів, не визнавав пекінських урядів та президентів.

У [[Гуанчжоу]] перебував сформований Сунь Ятсеном (1866—19251866–1925) ще під час світової війни гоміньданівський уряд, який, покладаючись на союз з частиною південних дуцзюнів, планував поширити свою владу на весь Китай. Головну військову силу після відновлення партії Гоміньдан 10 жовтня 1919 року становила армія гуандунського дуцзюня Чень Цзюнміна, який добровільно приєднався до боротьби з центральним урядом.

Під час Північного походу Народно[[Національно-революційна армія|Націонално-революційної армії (НРА]]), що розпочався 9 липня 1926 року їй протистояли дуцзюни, котрі керували своїми арміями: