Франко-індіанська війна: відмінності між версіями

'''Франко-індіанська війна''' &nbsp;— поширена у [[США]] назва війни між [[Королівство Великої Британії|Королівством Великої Британії]] та [[Королівство Франція|Королівством Франція]] у [[Північна Америка|Північній Америці]] з 1754 по 1763 роки. У 1756 війна переросла у загальносвітовий конфлікт, відомий як [[Семирічна війна]] і стала вважатися її північноамериканським театром дій. У [[Канада|Канаді]] її зазвичай називають просто '''Семирічна війна''', хоча серед [[франко-канадці]]в вона відома як ''La guerre de la Conquête'' ("«Завойовницька війна"»).<ref>[http://www.thecanadianencyclopedia.com/index.cfm?PgNm=TCE&Params=a1ARTA0007300 The Canadian Encyclopedia]</ref><ref>[http://bataille.ccbn-nbc.gc.ca/en/guerre-de-sept-ans/contexte.php The Siege of Québec: An episode of the Seven Year's War -&nbsp;— Canadian National Battlefields Commission Plains of Abraham website]</ref> У [[Європа|Європі]] немає спеціальної назви для північноамериканського етапу війни. Назва стосується головних ворогів британських колоністів: французьких королівських сил та союзних їм різноманітних [[Індіанці|індіанських племен]], хоча на боці Королівства Великої Британії місцеве населення воювало також.

Конфлікт відомий під кількома назвами. У Британській Америці війни зазвичай називали на честь правлячого монарха, на кшталт Війни принца Вільгельма та Війни королеви Анни. Так як Війна короля Георга вже велася у 1740-х, британські колоністи назвали її на честь своїх супротивників, тож конфлікт став відомим під назвою ''Франко-індіанська війна''.<ref name="anderson crucible of war 747"/> Ця традиційна назва вживається у [[США]], але це затьмарює той факт, що [[індіанці]] воювали по обидва боки.<ref>Jennings, p. xv.</ref> Американські історики зазвичай використовують традиційну європейська назву [[Семирічна війна]]. Інші, менш вживані назви -&nbsp;— ''Четверта міжколоніальна війна'' та ''Велика Війна за Імперію''.<ref name="anderson crucible of war 747">Anderson (2000), p. 747.</ref>

У [[Європа|Європі]] північноамериканський театр Семирічної війни зазвичай не має окремої назви, а весь конфлікт відомий як ''Семирічна війна''. "«Сім років"» рахуються від офіційного оголошення війни у 1756 і аж до підписання мирної угоди у 1763. Ці дати не відповідають фактичним військовим діям на материку Північна Америка, де сутички між двома колоніальними силами тривали шість років, від Битви під Грейт-Мідовз до падіння Монреаля у 1760.<ref name="anderson crucible of war 747"/>

Франкомовні та англомовні жителі Канади називають Семирічною війною (''Guerre de Sept Ans'') як європейську, так і північноамериканську її частини.<ref>[http://www.thecanadianencyclopedia.com/index.cfm?PgNm=TCE&Params=A1ARTA0007300 The Canadian Encyclopedia: Seven Years' War].</ref><ref>{{fr icon}} [http://www.thecanadianencyclopedia.com/index.cfm?PgNm=TCE&Params=F1ARTF0007300 L'Encyclopédie canadienne: Guerre de Sept Ans].</ref> Франко-канадійці можуть вживати термін "«Загарбницька війна"» (''Guerre de Sept Ans'') з моменту, коли Нова Франція була захоплена британцями і стала частиною [[Британська імперія|Британської імперії]], але ця назва ніколи не вживається англо-канадійцями. Також ця війна є однією з "«Забутих війн Америки"».

Британські колонії населяло півтора мільйона чоловік, поселення простягалися вздовж східного узбережжя континенту від провінції Джорджія на сході до [[Нова Шотландія|Нової Шотландії]] та колонії Ньюфаундленд на півночі.<ref>Francis D. Cogliano, ''Revolutionary America, 1763-18151763—1815: A Political History'' (2008) p 32</ref> Багато старих колоній мали територіальні претензії на території, що вільно простягалися далеко на захід, адже на момент надання їм провінційних статутів межа протяжності конитетну не була відома. Так як основні колонії розміщувалися вздовж узбережжя, їх населення стрімко зростало. Нова Шотландія, відібрана у Королівства Франція 1713 року до сих пір має значну частку франкомовного населення. Крім того, Королівство Великої Британії претендувала на [[Земля Руперта|Землю Руперта]], де підрозділи [[Компанія Гудзонової затоки|Компанії Гудзонової затоки]] скуповували хутро в місцевого населення.

На початку війни у Північній Америці були розгорнуті незначні військові сили Британії, у той час як французьких військ не було взагалі. Нову Францію захищали понад 3000 солдатів ''Troupes de la marine'' (військово-морських сил), загони колоніальних регулярних військ (деякі з них мали значний досвід битв у лісовій місцевості) та за необхідності &nbsp;— загони міліції. Більшість британських колоній утримували міліцію для боротьби з індіанцями, але не мали постійних сил. Вірджинія, що мала протяжний кордон, утримувала кілька загонів регулярних британських військ. Колоніальні уряди провадили політику, незалежну одне від одного та від уряду в Лондоні. Інколи ситуація ускладнювалася переговорами з індіанцями, чиї території охоплювали землі, на які претендували одразу кілька колоній, але з початком війни та створенням британської армії, її керівники намагалися нав'язати вимоги та обмеження до колоніальних адміністрацій.