Обручев Володимир Панасович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
вікіфікація |
StarDeg (обговорення | внесок) |
||
Рядок 28:
== Біографія ==
Обручев народився у селі Клепеніне на [[Волга|Волзі]], у [[Тверська губернія|Тверській губернії]], в сім'ї армійського офіцера. Оскільки розташування полку, у якому служив батько, часто змінювалося, сім'я Обручевих переїжджала
Отримавши по закінченні інституту звання гірського інженера, Обручев взяв участь у експедиції, яка проводила геологічні дослідження вздовж траси, споруджуваної Закаспійсьої залізниці. Він вивчав територію вздовж лівого берега [[Амудар'я|Амудар'ї]] від [[Чарджоу]] до Керки. Перетнув пустелю [[Каракуми]] й вперше встановив, що піски сюди принесено [[річка]]ми, і вони не є [[Морські відклади|морськими відкладами]], як стверджувалося раніше.
Рядок 34:
У сухих руслах, відзначених ланцюжком горько-соленых озер, він розгадав древні річкові долини, якими багато тисячоліть тому текли річки. Результати цих спостережень були викладені у низці статей та в окремій книзі «Закаспійська низовина». Вивчаючи піски Каракумів, Обручев визначив три їх типу: барханні, горбисті і пасмові. Ці спостереження виявилися дивовижно точними й нині переважно підтвердилися згодом дослідженнями радянських географів і геологів.
Другий період його дослідницької роботи починається у 1889 р., коли Обручев призначили геологом Іркутського гірського управління, яке відало Іркутською, [[Єнісейська губернія|Єнісейською губерніями]], Якутською і Забайкальською областями. Велична природа [[Східний Сибір|Східного Сибіру]] підкорила Володимира Панасовича, і він починає детально вивчати її. Він досліджує [[корисні копалини]] регіону, вивчаючи геологічну будову берегів р. [[Лена (річка)|Лени]] від Качуга до гирла р. [[Вітім (річка)|Вітім]]. На розвиток його поглядів на геологію Східного Сибіру вплинули враження про [[Байкал]]. Він спростував думку відомого дослідника Сибіру [[Ян Черський|Яна Черського]] у тому, що западина Байкалу — результат тривалого розмиву і повільних складкообразных рухів земної кори. «Занадто вона глибока, — писав Обручев, — занадто велика й занадто круті і стрімчасті її схили. Така западина можна бути створена лише диз'юнктивними рухами [[земна кора|земної кори]] (переміщеннями ділянок земної кори по розламах і тріщинам.) і створена порівняно недавно, інакше її круті схили було б вже згладжені розмивом, а озеро його продуктами»
Наступними дослідженнями інших вчених підтвердилися також висновки Обручева про давніх часів і молодих ділянках долин Ленського золотоносного району, генезисі золотих розсипів та його розподілі.
Рядок 40:
Опубліковані звіти Обручева по Прибайкаллю і Ленському району високо оцінив І. У. Мушкетов. Саме завдяки його клопотанню В. П. Обручев отримав пропозицію від [[Російське географічне товариство|Російського географічного товариства]] що до участі у експедиції відомого мандрівника [[Потанін Григорій Миколайович|Г. М. Потаніна]] до Центральної Азії.
«Збувалися мої мрії, — писав Обручев, — відмовитися від участі у цієї експедиції — означало поховати їх назавжди. Я відповів негайно згодою, хоча експедиція різко змінювала все плани майбутнього»
Під час цієї експедиції Обручев досліджував степ і пустелю [[Гобі]], сипучі піски Ордоса, пройшов у Північному Китаї по [[лес]]овими територіями. Він піднімався на [[Алашань|Алашаньський хребет]], досліджував гірські ланцюга Всточного і Західного Наньшаня, двічі перетнув Східний [[Куньлунь]], був у берегах оз. [[Кукунор]], пройшов вздовж р. Едзин-Гол і побував на берегах великої китайської річки [[Хуанхе]]. Закінчуючи маршрут через гірську [[Хамійська пустеля|Хамійську пустелю]], пройшов вздовж Східного [[Тянь-Шань|Тянь-Шаня]] у м. [[Кульджа|Кульджу]].
Рядок 48:
Своїми дослідженнями він спростував популярну у той час гіпотезу, ніби пустеля Гобі в далеку геологічну епоху була морським дном. По знайденим останках вимерлих тварин і звинувачують рослин Обручев ствердно довів, що був суша з багатющим рослинним і тваринним світом. Через війну багатьох спостережень він також з'ясував походження [[лес]]у як продукту вивітрювання гірських порід Азії, які у вигляді пилу переносилися вітром в Північний Китай, утворивши за мільйони потужні товщі. Обручев заповнив на карті Азії багато «білих плям», визначив основні риси будівлі рельєфу Східної та Центральною Монголії, Північного Китаю та інших районів, що ж перед ним нічого був відомо. У системі Наньшаня Обручев відкрив кілька нових хребтів і назвав їх іменами І. У. Мушкетова, П. П. Семенова і Російського географічного товариства. Нарешті, як географ вивчав культури і побут народів, які населяють в Центральну Азію.
Після цієї експедиції ім'я Обручева як великого ученого та мандрівника одержало світову популярність. За результатами експедиції видано кілька наукових трудів(«Центральна Азія, Північний Китай і Нань-шань», «Природа та корінні мешканці Центральної Азії і його південно-східної околиці» та інші), які одержали визнання як у Росії, так і за кордоном. Обручева визнано одним з видатних дослідників Азії. Про значення проведених досліджень свідчить те, що китайські геологи користуються науковими матеріалами Обручева щодо природних ресурсів своєї країни.
У 1895—1894 роках Володимир Панасович знову у Сибіру, де стає про розділ великих геологічних досліджень. У зв'язку з будівництвом Великої Сибірській залізниці він організує планомірні геологічні дослідження у в південному й південно-східному [[Забайкалля|Забайкаллі]] і вивчає природу південно-західного Забайкалля. Ці дослідження послужили матеріалом для монографії про Селенгинську Даурію. У наукових працях цього періоду Обручев довів, що Сибір, як і європейська частина Росії, був у свій час покрита льодовиками, сучасний рельєф азіатській частині Євразії порівняно молодий, він утворився в останню геологічну епоху. Знаходячись у Сибіру, Обручев брав активну участь у діяльності Східно-Сибирского філії Російського географічного товариства, був редактором його журналу і стає головою секції фізичної географії. Навесні 1898 року Обручев переїхав до [[Петербург]]а і протягом трьох років детально обробляв матеріали своїх попередніх експедицій. А до того часу сталося кілька його поїздок до зарубіжних країн — до [[Німеччина|Німеччини]], [[Австрія|Австрії]], [[Швейцарія|Швейцарії]] та [[Франція|Франції]]. Він узяв в Географічному конгресі, що проходив у [[Берлін]]і, й у геологічному конгресі у [[Париж]]і, брав участь у геологічних екскурсіях.
Рядок 54:
У 1901—1912 роках Обручев працював у Томському технологічному інституті, а з 1912 року — у науково-дослідних і навчальних закладах Москви, поєднуючи педагогічну діяльність із науково-дослідними роботами. У літні канікули він виїжджав досліджувати басейн р. Бодайбо, Ленские копальні, Джунгарию, степи Казахстану від [[Семей|Семипалатинска]] до кордону із Китаєм, берега [[Єнісей (річка)|Єнісею]] північніше [[Красноярськ]]а, [[Алтай]]. Результати цих досліджень було згодом було опубліковано у монографії «Прикордонна Джунгария» й у оглядах у журналі «Паладій і золото». Праці з цим золотоносним районам висунули Обручева як великого фахівця з геології золоторудних родовищ.
У 1914 року Обручев здійснив експедицію на Алтай. Опублікована за матеріалами експедиції робота «Алтайські етюди» започаткувала нові уявленням про палеогеографію цієї гірської області. Дослідження на Алтаї дозволили також зібрати значний матеріал, з урахуванням якого учений згодом створив нову гілка геології — неотектонику. У 1918 року він працює у Вищій раді народного господарства, задля якого проводить на Донбасі пошуки й розвідку вогнетривких глин і мергелів. З 1921 року Обручев — член-кореспондент, і з 1929 року — дійсний член Академії наук СРСР. У 1929—1933 роках Володимир Панасович очолював геологічний інститут АН СРСР, і водночас із 1930 року він — голова комісії АН СРСР з вивчення вічної мерзлоти, перетвореної на 1939 року до Інституту мерзлотоведения. Протягом років Другої світової війни Обручев — академік-секретар Відділення геолого-географических наук АН СРСР, яке проводило великі роботи оборонного значення. У цей короткий час він завершує своє багатотомну монографію «Історія геологічного дослідження Сибіру». Загальний обсяг цієї роботи становить близько 2700 сторінок. У 1947 року Обручев був обраний почесним президентом [[Географічне товариство СРСР|Географічного товариства СРСР]]. З-під пера ученого вийшло щонайменше 1750 друкованих аркушів наукової продукції. Академік М. А. Усов — учень Обручева Томському технологічному інституті — так оцінив його титанічну працю: «Рідкісна геологічна установа світу колективно випустила стільки друкованої продукції, скільки дав один Обручев»
За великі наукові заслуги Обручеву в 1945 року присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Він є лауреатом премії імені Т.Шевченка, премії імені Леніна, двічі лауреат Державної премії СРСР, нагороджений 5 орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, багатьма медалями, зокрема почесними медалями АН СРСР і Географічного товариства СРСР. У 1938 року АН СРСР заснувала премію імені Обручева за найкращі роботи з геології Сибіру. Його ім'ям названо мінерал обручевит, і навіть гірський хребет у [[Тува|Туві]], гора в верхів'ях р. Вітіма, [[льодовик]] на [[Полярний Урал|Полярному Уралі]], підводна височина у [[Тихий океан|Тихому океані]] біля берегів [[Камчатка|Камчатки]], оаза в [[Антарктида|Антарктиді]] та інші географічні об'єкти.
| |||