Станіслав Стадницький (зигвульський староста): відмінності між версіями

'''Станіслав Стадницький''' ({{lang-pl|Stanisław "Diabeł" Stadnicki}}; бл. 1551 м. [[Гміна Дубецько|Ґміна Дубецько]] — [[4 серпня]] [[1610]], с. Тарнавець) — [[Шляхта|шляхтич]] [[герб]]у [[Шренява (герб)|Шренява]] [[Перемишльська земля|Перемишльської землі]] [[Руське воєводство|Руського воєводства]], [[староста]] [[Сігулда|сігулдський]] (зиґвульський), [[Кальвіністська церква|кальвініст]]. Через свій характер носив прізвисько «[[Чорт|Диявол]] з [[Ланьцут]]а».

Його [[батько]]м був Станіслав Матвій Стадницький (?—1563) — діяч [[реформація|реформації]], посол Сейму, [[дід]]ом — [[Придворні чини|придворний]] [[Король|короля]], [[Підкоморій|підкоморій]] [[Перемишль|перемишльський]], [[каштелян]] [[Сянок|саноцький]] Станіслав Стадницький [[Дружина (герб)|гербу Дружина]] (?—1542). Матір Барбара походила з роду [[Зборовські|Зборовських]]. Його братами були Мартин — каштелян сяніцький, керівник двору [[Марина Мнішек|Марини Мнішек]], Ян, Самуель, Андрій, Петро, Миколай, сестра Катерина. Був одружений з Анною Зємецькою, у шлюбі з якою народились сини Владислав, Сигізмунд, Станіслав і донька Феліціана. Родина фінансово підтримувала збір кальвіністів у Ланьцуті. Синів, онуків Станіслава Стадницького звали «Дияволятами» і багато з них не дожили до природної смерті.

[[Ротмістр]] хоругви з 50 кавалеристів Станіслав Стадницький брав участь у війнах короля [[Стефан Баторій|Стефана Баторія]] з [[Гданськ]]ом (1576–15771576—1577), [[Московське царство|Московією]] (1577–15821577—1582). Після повернення з [[Прусія|Прусії]] перебував у Кракові, де студенти і міщани напали на лютеранську похоронну процесію (1578). Разом з своїми військовими розігнав натовп, побивши студентів. Сучасники відзначали відвагу, стратегічні таланти С. С. У боях в Московії 8 вересня 1581 року відзначився при штурмі [[Псков]]а, серед перших вдершись на вали. У битві під Торопцем 20 вересня 1580 року врятував життя ротмістру [[Миколай Язловецький|Миколаєві Язловецькому]], якого оточили вороги. За війну він отримав 1000 [[Злотий|злотих]] винагороди і староство [[Сігулда|Сігулдське]] в [[Латгалія|Латгалії]], куди не поїхав. С. Стадницький вирішив, що його участь не була оцінена належним чином. Незабаром канцлер [[Ян Саріуш Замойський]] стратив його родича [[Самійло Зборовський|Самуеля Зборовського]] (1584), що негативно сприйняла шляхта і, мабуть, вплинуло на поведінку С. С. Декотрі сучасні дослідники припускають, що Стадницького могли недооцінити через те, що він був лютеранином.

Після отримання амністії повернувся і був обраний послом [[Сейм (значення)|Сейму]] (1600). Став одним з керівників [[Рокош Зебжидовського|рокошу М. Зебжидовського]] (1606–16091606—1609), виступаючи проти абсолютної влади короля з безконтрольною роздачею урядів, засилля єзуїтів та іноземців, за дотримання послами на Сейм своїх зобов'язань відносно інструкцій [[Сеймик]]ів, обрання земських урядників на Сеймиках. На з'їзд з 10 тисяч рокошан під Любліном прибув з 700 піхотинцями, 150-кінною козацькою коругвою, 100-кінною хоругвою гусарів, артилерією. Під Яновцем 18 вересня 1606 року виникла загроза битви через просування кварцяного війська — С. С. покинув з своїм загоном лави рокошан, перебравшись на інший бік ріки і спаливши при відході за собою міст через Віслу. Напередодні [[Битва під Гузовим|битви під Гузовим]] покинув табір рокошан з своїм [[Військо приватне у Речі Посполитій|військом]] і подався до Ланьцуту (6 липня 1607).

Стадницького замолоду позивали до суду через насилля над сусідами. Він захопив 1573 року ліс Зофії зі Спрови, звідки вивозив вирубані дерева до своїх маєтків. Згодом здійснив напад на [[Пшеворськ]], де підірвав міську браму, захопив у ратуші в'язницю для звільнення свого [[Гайдук (охоронець)|гайдука]] Станіслава Ілька (1573–15751573—1575), якому загрожувало [[обезголовлювання]] на пласі.

Власник «[[Риботичі|Риботицького]] ключа» — перемиський староста [[Дрогойовський Ян Томаш|Ян Томаш Дрогойовський]] (1535–16051535—1605) — не дозволив Стадницьким за рішенням суду заволодіти селищами свого урядовця, який виступав поручителем позик на 38 000 злотих (1603). Сам Я. Т. Дрогойовський перекупив у Стадницьких борг хорунжого Cяноцької землі Станіслава Тарнавського в 70 000 злотих і, згідно рішення суду, бажав зайняти селище в оплату боргу. Та хорунжий став [[оренда]]рем, подарувавши селище Станіславу Стадницькому, що спровокувало початок приватної війни. Під [[Хирів|Хировим]] атакували конвой С. Стадницького, приватне військо якого штурмувало королівський [[Перемиський замок|замок]] у [[Перемишль|Перемишлі]], де боронився староста. Вистрілене із замку ядро потрапило у [[Фара (храм)|фарний]] [[костел]], через що єпископ наложив на старосту прокляття. Їхні суперечки двічі безрезультатно спробував вирішити король. Я. Т. Дрогойовський заклав оборонний табір із заводненими ровами під приналежними хорунжому Угерцями, атакуючи звідтіля володіння суперників. Стадницькі знову атакували Перемишль. С. С. поранив списом у груди 70-річного Я. Т. Дрогойовського, який 12 листопада 1605 помер. На ту пору розпочався рокош М. Зебжидовського, поряд перебував з військом племінник вбитого [[Ян Гербурт (львівський хорунжий)|Ян Гербурт]]. Він полонив у с. Хотинець С. Стадницького, відвіз до [[Низький замок|Низького замку]] Львова, де «гродський» суд мав би розглядати справу про вбивство шляхтича, королівського урядовця. Стадницький недовго перебував в ув'язненні, через заступництво впливових родичів його звільнили. На ту пору під місто підійшов з 1,5 тисячами вояків каштелян [[Адам Александер Стадницький]] і став табором біля [[Собор святого Юра|собору св. Юра]]. До нього приєднався звільнений Станіслав, вони 15 днів облягали місто, вимагаючи видачі Гербурта. Зрештою супротивники замирились, на знак чого вистрілили з гармати по місту.

У цей час замок вбитого Я.  Т.  Дрогойовського у Риботичах атакували Ян Красицький, Мартин Стадницький, а Станіслав Стадницький 1606-го спробував захопити села у вдови старостини Ядвіги.

Для відзначення переможного завершення війни Лукаш Опалінський з дружиною Анною з Пілецьких заклав і вимурував костел у Лежайську (1618–16281618—1628).

ЛукашуЛукашеві Опалінському вдалось замиритись з Станіславом ІІ та Сигізмундом Стадницькими за 20 000 злотих, після чого вони розмежували володіння.

Постать С. Стадницького як антигероя стала популярною з ХІХ ст. у творах [[Фредро Александер|Александра Фредро]] (1793–18761793—1876), Владислава Сирокомля (1823 −1862), Владислав Белзи (1847–19131847—1913), [[Владислав Лозинський|Владислава Лозинського]] (1843–19131843—1913) Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku (1903), «Starosta zygwulski» Адама Креховецького (1850–19191850—1919).

* Norman ''Davies N''. Boże igrzysko.  — Kraków, 1991.  — t. I.  — S. 466–469466—469.  — ISBN 83-7006-400-0. {{ref-pl}}

* ''JacekKomuda KomudaJ''. Diabeł Łańcucki, 2007.  — ISBN 978-83-7574-260-2. {{ref-pl}}