Гемоконтактний механізм передачі інфекції: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
продовжив написання |
продовжив написання |
||
Рядок 1:
{{пишу|[[Користувач:Шкурба Андрій Вікторович|АВШ]] ([[Обговорення користувача:Шкурба Андрій Вікторович|обговорення]])
'''Гемоконтактний механізм передачі інфекції''' (також не зовсім вірно — '''парентеральний механізм''') — медичний [[термін]], який використовують в [[Епідеміологія|епідеміології]], вченні про [[Інфекційні захворювання|інфекційні хвороби]]; один з видів [[Механізм передачі інфекції|механізму передачі інфекції]], коли передача патогену відбувається від джерела інфекції з його кров'ю до кровотоку сприйнятливої людини через ушкодження шкіри та слизових оболонок, які відбуваються частіше внаслідок медичних, рідше немедичних маніпуляцій і дій.
== Проблематика поняття ==
У 90-х роках ХХ століття на основі накопичених наукових фактів в області епідеміології, в першу чергу, гепатиту В було виділено новий тип механізму передачі — гемоконтактний механізм, розуміючи під ним переміщення збудника з інфікованою кров'ю за рахунок природних і штучних шляхів передачі в побуті, коли факторами передачі виявляються інфіковані кров'ю або іншими біологічними рідинами різні предмети, які пошкоджують шкіру і слизові оболонки (зубні щітки, мочалки, гребінці, леза для гоління, манікюрні приладдя тощо), що використовуються декількома членами сім'ї або колективу, а також за рахунок парентеральної передачі<ref>Шляхтенко Л. И., Мукомолов С. А., Нечаев В. В., Крыга Л. Н. Теоретические основы эпидемиологии вирусного гепатита В // Журн. микроби- ол. 1998. № 4. С. 25 — 29. {{ref-ru}}</ref>. Існує думка про недоцільність виокремлення гемоконтактного механізму, оскільки при попаданні інфікованих часток крові на травмовані ділянки зовнішніх покривів реалізується типовий контактний механізм передачі. Необхідно зауважити, що відповідно до положень класичної епідеміології, контактний механізм передачі призводить до розвитку інфекції зовнішніх покривів, тоді як зараження вищеназваними інфекціями супроводжується одразу кров'яної локалізацією паразита. З цієї точки зору виокремлення гемоконтактного механізму представляється обґрунтованим. Певну дискусію викликає включення до гемоконтактного механізму поширення інфекції внаслідок реалізації штучного парентерального шляху, бо деякі епідеміологи вважають, що в цій ситуації слід говорити про «артифіціальний механізм передачі». На сьогодні до кінця це питання не вирішене.
== Фактори передачі ==
Рядок 18 ⟶ 21:
* вагінальне обстеження;
* різноманітні обстеження (напівінвазивні та інвазивні).
Число інвазивних процедур зростає у зв'язку з технізацією медицини, збільшенням числа складних діагностичних і лікувальних процедур і труднощами знезараження деяких видів апаратури. Гемоконтактне зараження можливо як при простих маніпуляціях (взяття крові, ін'єкції тощо), так при складних (венесекция, катетеризація судин, біопсія, трансплантація тканин, органів, кісткового мозку тощо). Суттєва небезпека гемоконтактного зараження існує при трансфузіях крові та її компонентів, оскільки в сучасних умовах кров перевіряють лише на обмежене число збудників ([[СНІД|ВІЛ-інфекція]], гепатити В, С, Д, [[сифіліс]]). Існує багато патогенів, які здатні бути передані цим механізмом, що в умовах рутинної медичної практики не перевіряють. [[Карантин]]ізація крові, яка різко знижує можливість інфікування ВІЛ-інфекцією та гепатитами В і С, практикується недостатньо. Порушення правил роботи може призводити до виникнення хвороб у персоналу і пацієнтів при стоматологічних маніпуляціях (лікування пародонтозу, екстракція зубів тощо), внутрішньовенній лазерній терапії, акупунктурі, штучному заплідненні, примірці мостів при протезуванні зубів, протезуванні суглобів.
== Примітки ==
{{reflist}}
== Джерела ==
| |||