Страйк: відмінності між версіями

Хоч економічні моменти відігравали і відіграють панівну роль, в історії страйків, були і є страйки, які поєднують економічну і політичну мету, або й такі, де політ. мета переважає, оскільки політ. партії завжди намагаються мати на страйки свій вплив. Але не зважаючи на свою початкову стихійність, страйки були колискою організованості тих хто є найманими працівниками і, зокрема, спричинили виникнення професійних спілок, що потім перебрали на себе роль посередників поміж працедавцями і працівниками та, зокрема, й саму організацію і керування Сстрайками. Нині С.страйки, що виникають без санкції відповідної профспілки, вважаються дикими С.страйками (вони бувають малоуспішними).

* '''НаступальнаОборонна страйк''' - страйк, при якійякому страйкарі вимагаютьопираються зміни на кращепогіршенню умов свого життя і роботи.

* '''ПідземнаПідземний страйк''' (Невихідневихід з шахти) - страйк, застосовуваназастосовуваний шахтарями. Страйкарі спускаються в шахту і не виходять.

В Україні (як і в усій тодішній Російській Імперії) перші стихійні С.страйки мали характер бунтів. До скасування кріпаччини (1861) селяни-кріпаки, які працювали на дьогтьових, поташних, селітрових, горілчаних, соляних, суконних та інших поміщицьких і казенних підприємствах, на оборону своїх прав застосовували різноманітні форми боротьби: подання скарг, відмова виконувати роботу, втеча з підприємства, руйнування чи підпал промислового підприємства, побиття фабричної адміністрації. Особливо помітним на той час було повстання у 1798 робітників і посесійних селян Глушківської мануфактури, в якому взяло участь близько 9 000 осіб, що вимагали підвищення винагороди і полегшення фабричної панщини. Повстання було придушене військом, а його керівники заслані на каторжні роботи. Відомі виступи вільнонайманих друкарів Києво-Печерської Лаври (1805; їм підвищено платню) та робітників-селян Писарівської (1817) та Машівської (1823) суконних мануфактур.

Першим значним організованим виступом робітників по селянській реформі 1861 був страйк на Грудецькому цукровому зав. (Кам'янець Подільський пов.) у 1868. За того ж часу С.страйки відбувалися переважно. на інтенсивній тоді будові залізниць." Усього протягом 1860 — 941860—1894 відбулося 149 °C. страйків і заворушень, у яких взяло участь 44 000 осіб, тоді як протягом лише одного наступного п'ятиріччя (1895 — 991895—1899) відбулося 212 °C. страйків з участю 120 100 працівників. Страйки, спершу часто місцеві й спонтанні, набирали з часом, не зважаючи на терор поліції, дедалі масовішого характеру. Загальний страйк на півдні Російської Імперії (вимоги підвищення платні і введення 8-годинного робочого дня) у липні-серпні 1903 охопив майже всю Україну; одночасно страйкувало близько 150000 робітників; внаслідок придушення страйку було близько 100 убитих, 500 поранених і понад 2 000 заарештованих. За революції 1905 —1905—1907 07 страйками були охоплені майже всі міста України.

На Західній Україні (в Галичині, на Буковині й Закарпатті) до страйків дійшло щойно з 1870-ихх pp. Через недостатню індустріалізацію і нечисленність міського робітництва це були насамперед. селянські страйки. Спершу спорадичні і неорганізовані акції с.-г. робітників і сіль.сільської бідноти за покращення винагороди за працю на панських маєтках, 1902 набрали форму масового С.страйку, організованого укр. політ. партіями (страйкувало бл.близько 200 000 осіб — перший масовий сел. С.страйк в Європі) і змусили поміщиків до поступок. Менші сел. С.страйки виникли 1901 — 021901—1902 на Закарпатті і Буковині та новий С.страйк у Галичині 1906 (докладніше див. [[Селянські страйки в Галичині|Селянські страйки в Галичині на поч. 20 ст.]]). Пізніші С.страйки не набирали вже такої сили. З сел. С. споріднені місц. С. ліс. робітників (ними були селяни) за підвищення платні.

Перші С.страйки міськ.міських робітників на Зах. Укр. Землях датуються 1870-ми роками (С.страйки львівських друкарів, пекарів тощо); за п'ятиріччя 1895 — 991895—1899 в Галичині відбулося 35 °C. страйків з участю 3 350 осіб (числа для Центр. і Сх. земель: 212 і 121 000). Ін. більші С.страйки — Бориславський (1904), будівельників на Буковині (1904).

У 1920 — 301920—1930-ихх pp. кількість страйків на західноукраїнських землях (у кордонах Польщі, Румунії й Чехо-Словаччини) була незначна і мала місцеве значення. Слаба індустріалізація й аграрне перенаселення, загальне зубожіння, економічні кризи (1921 — 23 і 1929 — 33) і безробіття не давали шансів на успіхи страйків. Деякі з них: С.страйк залізничників у Галичині 1921 (ними були переважно поляки і С.страйк був частиною заг.-поль.), С.страйки на кількох зав.заводах у Львові (1929, 1936), с.-г. С.страйки в кількох пов. (1937), С.страйки ліс. робітників на Закарпатті.

Тому що С.страйки в СРСР суворо караються, вони виникають лише у випадках крайнього розпачу. Але працівники на своюсвій захист мають ін.інший засіб, який за своєю ефективністю не поступається С.страйкам, — це плинність робочої сили. Вона полягає в тому, що кожен, не задоволений чимось, на праці (низька зарплата, брак житла, дитячих ясел, погане ставлення адміністрації), може її залишити і шукати собі ініншу. Цей засіб працівники в СРСР використовують дуже широко, особливо в тих районах СРСР, де немає безробіття. У промисловості СРСР протягом року міняють працю 10 — 12 % робітників спискового складу. На підшукання нової праці витрачається в сер.середньому бл.близько 30 днів. За даними сов. екон. літератури, різні втрати СРСР в результаті плинностиплинності робочої сили в промисловості складаютьстановлять річно 100 млн чол.-днів. А за тими ж даними 6 пром.-розвинутих країн (США, Англія, Франція, Федеративна Респ. Німеччина, Італія і Японія) разом мали втрат від С.страйків ву 1960 — 50 млн, а в 1962 — 55 млн чол.-днів.