Вільгельм Габсбург: відмінності між версіями

'''Вільгельм Франц фон Га́бсбург-Ло́трінґен''' ('''''Васи́ль Вишива́нийВиш́иваний''''') ({{lang-de|Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen}};{{ДН|10|02|1895}}, [[Пула]], [[Австрійське Примор'я]], [[Австро-Угорщина]] — {{Дата смерті|18|08|1948}}, [[Київ]], [[Українська РСР]], [[СРСР]]) — український військовий діяч, [[політик]], [[дипломат]], [[поет]], [[Австро-Угорщина|австрійський]] [[архікнязь]] (ерцгерцог) [[Династія Габсбургів|династії Габсбургів]], [[полковник]] [[Українські січові стрільці|Легіону Українських Січових Стрільців]]. Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного, під ім'ям, яке йому дали українські вояки під час [[Перша світова війна|Першої Світової Війни]]. Його вважали одним з неофіційних претендентів на український трон у разі утворення монархічного ладу. Хоча він сам офіційно ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом і навіть не мав до цього можливостей, Василь прославився своїми військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов'ю до [[Україна|України]].

Після одруження імператриці [[Марія-Терезія|Марії-Терезії]] (1717—1780) з дому [[Габсбурги|Габсбургів]] з [[Франц I (імператор Священної Римської імперії)|ФранцемФранцом І Стефаном]] (1708—1765) з [[Лотарингія (герцогство)|Лотарингського]] дому [[Габсбурги]] стали прямими нащадками київських [[Рюриковичі]]в.

[[Франц I (імператор Священної Римської імперії)|Франц І Стефан]] був нащадком герцога лотарингськоголотаринзького [[Карл III Лотаринзький|Карла ІІІ]] (1543—1608), що був одружений з [[Клод Валуа]], донькою короля Франції [[Генріх II Валуа|Генріха ІІ]] (1519—1559) і [[Катерина де Медічі|Катерини Медичі]].

[[Генріх II Валуа|Генріх ІІ]] був прямим нащадком короля Франції [[Генріх I (король Франції)|Генріха І]] (1008—1060) і [[Анна Ярославна|Анни Київської]] — доньки [[Ярослав Мудрий|Ярослава I Мудрого]], онуки святого [[Володимир Святославич|Володимира I Великого]], правнучки [[Святослав Ігорович|Святослава I Хороброго]] і праправнучки [[Ігор Рюрикович|Ігоря I Старого]] і святоїкнягині [[Ольга (княгиня)|Ольги]]. Таким чином Габсбургсько-Лотарингський дім, зокрема імператор [[Франц Йосиф I]], і його племінник Вільгельм фон Габсбург (Василь Вишиваний) є нащадками давньокиївських князів з династії Рюриковичів.

Батьком Вільгельма Габсбурга був австрійський архікнязь (ерцгерцог) [[Карл Стефан|Карл Стефан Австрійський]] ({{lang-de|Karl Stephan von Österreich}}) ([[1860]]–[[1933]]) — син Карла Фердинанда Австрійського і Елізабети Франциски Австрійської. Пізніше, після проголошення незалежності Польщі, він приймеприйняв польське громадянство і будепозиціонувався одним з кандидатів на польський престол.

Родина жила певний час в [[Пула|Пулі]], де народилися всі діти. Оскільки мати Вільгельма походила з [[Італія|італійського]] роду, в сім'ї спілкувалися [[Італійська мова|італійською мовою]]. Завдяки батьку Карлу Стефану діти навчилися [[Німецька мова|німецької]]. Вдома їх вчили приватні вчителі&nbsp;— крім загальної шкільної програми дітей вчили трьох мов: [[Італійська мова|італійської]], [[Французька мова|французької]], [[Англійська мова|англійської]]. За власним свідченнями Вільгельма, в дитинстві він захоплювався німецькими поетами [[Гайне Генріх|Г. Гайне]], Ленава, а також італійськими [[Метастазіо П'єтро|П. Метастазіо]], [[Данте|Д. Аліґ'єрі]], [[Франческо Петрарка|Ф.ПетраркаПетраркою]], [[Бокаччо Джованні|Д. Боккаччо]] та іншими.<ref name="A">Мемуари Вільгельма Габсбурга. Полковника УСС.[http://web.archive.org/web/20070220141347/http://spilka.webua.org/library/habsburg.html]</ref>

Батько Карл Стефан був адміралом австрійського [[Військово-морський флот|військово-морського флоту]] і часто брав дітей, особливо хлопців, ву подорожі по [[Адріатичне море|Адріатичному морю]], на узбережжі якого знаходилося місто Пула. Впродовж шести років, починаючи з десятилітнього віку, Вільгельм подорожував по світу разом зі своїми братами і батьком. Вони відвідали багато країн [[Європа|Європи]], побували в [[Африка|Африці]], [[Америка|Америці]], [[Азія|Азії]].

Проте невдовзі його батько полишив службу у ВМС [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]]. У нього виникли суперечки з керівництвом збройних сил щодо реструктуризації флоту, і на знак протесту він пішов у відставку. Було прийнято рішення переїхати нав родинний маєток ву м.&nbsp;[[Живець (місто)|Живець]] ({{lang-pl|Żywiec}}), [[Західна Галичина| Західної Галичини]] (сучасна [[Польща]]), який його родина отримала в спадщину від архікнязя Альбрехта Фердинанда Габсбурга. Родина Габсбургів-Лотаринзьких провела там решту свого життя. Останнім володарем замку і маєтку був старший брат Вільгельма, Карл Альбрехт, який став громадянином Польщі і генерал-майором польської армії і громадянином Польщі.

З [[1905]] Вільгельм Франц навчався у Віденському [[Реальне училище|реальному училищі]], яке він закінчив [[1912]] року. Наступного року Вільгельма і його брата Лео було відправлено на навчання до [[Терезіанська академія|Терезіанської військової академії]] в австрійському місті [[Вінер-Нойштадт (місто)|Вінер-Нойштадт]]. Такий крок батьків був досить незвичним, оскільки діти імператорської родини зазвичай автоматично отримували офіцерські звання в армії Австро-Угорщини. Однак у родині архікнязя Карла Стефана дітей виховували у спартанському дусі&nbsp;— батьки хотіли, щоб в академії вони не відрізнялися від інших і, не маючи нічого зайвого, мешкали в загальній кімнатіказармі з усімаіншими курсантами.

Його знайомство з українською культурою почалося ще в Живці, де українців не було так багато. З власної ініціативи Вільгельм подорожував [[Гуцульщина|Гуцульщиною]] інкогніто протягом 40 днів. В цей час він мешкав разом із селянами і подорожував [[Карпати|Карпатськими горами]]. Навчаючись в академії, Вільгельм почав серйозно цікавитися українською культурою&nbsp;— вивчав мову, читав книжки українських письменників та поетів, захоплювався творами [[Іван Франко|Івана Франка]], [[Федькович Осип Юрій Адальбертович|Федьковича]], [[Стефаник Василь Семенович|Стефаника]], [[Тарас Шевченко|Шевченка]] та ін. Зокрема, першою українською книгою, з якою він ознайомився, була «Мала Історія України» [[Грушевський Михайло Сергійович|Грушевського]]. Цю книгу Вільгельм прочитав ще взимку [[1915]] року з допомогою одного українського солдата з його сотні на прізвище Пришляк. Згодом просте зацікавлення українською культурою переросло в участь у політичному житті українців Австро-Угорщини.<ref name="A1"/><ref name="E">Василь Селезінка. Легендарний Василь Вишиваний. [http://cossackland.org.ua/2013/02/10/vasyl-vyshyvanyj-ertshertsoh-avstriji-z-sertsem-ukrajinskoho-vojina/]</ref>

У лютому [[1915]] Вільгельм Габсбург закінчив військову академію, отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений до [[13-й полк уланів (Австро-Угорщина)|13-го полку уланів]].{{main|13-й полк уланів (Австро-Угорщина)}} Ця військова частина формувалася переважно з українців [[Золочів (місто)|Золочівського повіту]] (нинішньої [[Львівська область|Львівської області]]). У складі цього полку відбувалося подальше ознайомлення Вільгельма з українцями, до яких він виявляв неабияку прихильність. Під його командуванням та з його ініціативи сотня Вільгельма повністю українізувалася&nbsp;— з її складу були вилучені поляки й угорці, місце яких заступили винятково українці. Всі вояки мали синьо-жовті відзнаки на уніформі. У війську мала місце своєрідна трансформація поглядів і свідомості Вільгельма Габсбурга: він не тільки досконало опанував українську мову, але й почав вважати себе українцем разом зі своїми солдатами-українцями. Він заохочував своїх підлеглих до активного національного самовизначення, стверджуючи, що «коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть сміло це робити».<ref name="A1"/> Один з його солдатів-українців подарував Вільгельму вишиту сорочку, яку він почав відкрито носити як в полку, так і поза ним. За це, а також за його патріотизм і любов до України, його прозвали у полку Василем Вишиваним.<ref>Тетяна Костенко. Вишивана сорочка під одностроєм австрійського старшини. Як архікнязь Габсбург став полковником Вишиваним. Газета -«Високий замок». 02.08.2005 [http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=40838]</ref> Братерство і приємні спогади про службу з українцями Василь проніс крізь більшу частину свого життя і навіть пізніше присвятив своїм бойовим товаришам збірку віршів і підписався під нею не як Габсбург, а як Василь Вишиваний.

Під час служби на фронті Вільгельма Габсбурга нагородили декількомакількома нагородами [[Німеччина|Німеччини]] і [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]], зокрема однією з найвищих&nbsp;— залізним хрестом [[Королівство Пруссія|Прусії]] 1І класу.

Детальніше ознайомлення Вільгельма з українськими справами Австро-Угорщини сталося після його знайомства з одним з провідних українських політиків імперії&nbsp;— К. Гужковським. Гужковський був [[полковник]]ом австрійської армії і одним з небагатьох українців, що займав адміністративну посаду в [[Галичина|Галичині]]. Через останнього архікнязь поступово прийшов до розуміння необхідності державного оформлення етнічних українських земель. На цьому етапі мова йшла передусім не про незалежність, а про відокремленнявиокремлення українських земель ву складі Австро-Угорської імперії, денадавши вони б малиукраїнцям більше самоврядування і контроль над культурним життям. В цей час також відбувається перша зустріч Вільгельма Габсбурга з урядовими колами країни і, зокрема, головою генерального штабу архікнязем Фрідріхом, стосовно перспективи вирішення українських проблем. Ніяких конкретних обіцянок надано не було дано, однак завдяки клопотанням молодого Габсбурга уряд почав звертати більше уваги на справи українців<ref name="C">''Василь Расевич''. Політик, що розминувся зі своїм часом. Історія Вільгельма Габсбурга, більше знаного як Василь Вишиваний // Журнал «Європейський час», ISBN 966-95098</ref>.

Політика Відня стосовно вирішення українських проблем набула актуальності напередодні [[Перша світова війна|Першої світової війни]] у [[1913]]–[[1914]] роках. Саме тоді високопосадовці імперії радилися з українськими політиками, зокрема з Олесницьким, щодо перспектив українського руху як ву межах імперії, так і на українських територіях [[Росія|Росії]]. Велика роль в організації українців відводилася митрополиту [[АндрійАндрей Шептицький|АндрієвіАндреєві Шептицькому]], який ще в серпні [[1914]]&nbsp;р. надіслав міністерству закордонних справ листа, в якому пропонував план можливої державної організації українських земель. Зокрема, згідно з планами Шептицького, на чолі держави мав стати гетьман України з імператорської родини Австро-Угорщини. Оскільки у [[1917]] році Вільгельма Габсбурга вже розглядали як кандидата на булаву, Олесницький наполегливо радив познайомити Шептицького з ним. Зустріч митрополита з Вільгельмом відбулася у жовтні 1917&nbsp;р., коли Шептицький повернувся із заслання в Росії.

Перед початком [[Перша світова війна|Першої світової війни]] не існувало одностайності щодо майбутнього українських земель не лише серед українців, але і серед австрійських урядовців. З одного боку, [[Австро-Угорщина]] не хотіла позбутися існуючих українських земель, а з іншого&nbsp;— приєднання до імперії мільйонів українців Росії могло б небажано для деяких інших народів, зокрема поляків, змінити національний баланс в імперії. Відчуваючи, що з загостренням відносин з Росією і наближенням війни ідея поєднання держав в рамках династії Габсбургів може знайти підтримку серед керівних кіл імперії, Вільгельм зацікавився нею і почав шукати підтримку серед урядовців Австро-Угорщини та Німеччини. Розуміючи, що розбудова великої незалежної держави на сході на даному етапі була малоймовірною, він зосередився на проекті перетворення імперії на федерацію. Передбачалося, що Україна зі столицею в [[Київ|Києві]] мала бути разом з Угорщиною третьою складовою частиною імперії, на чолі якої стояв би ерцгерцог-регент, можливо з династії Габсбургів. Саме на цьому була зосереджена діяльність Вільгельма Габсбурга аж до осені [[1918]] року.<ref name="C"/>

Тим часом події на східному фронті розвивалися на користь [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] та [[Німеччина|Німеччини]]. У результаті загострення політичної ситуації в серединівсередині [[Росія|Росії]] значно знизилася не лише боєздатність російських військ, а були й втрачені значні території [[Російська імперія|Російської імперії]]. Після [[Жовтневий переворот|більшовицького перевороту]] [[1917]] року в Росії до влади прийшов новий уряд на чолі з [[Ленін]]им, який вирішив укласти мирний договір з [[Центральні держави|Центральними державами]]. Вільгельм Габсбург відігравав важливу роль в проведенні переговорів у [[Берестя|Бересті]] (Брест-Литовськ]]уЛитовську), які передували укладанню цього договору. Він був одним зіз тих небагатьох політиків, яким було відомо про таємний додаток до договору, де Австро-Угорщина на вимогу делегації [[УНР]] не тільки погодилася визнати незалежну українську державу, але й поділити Галичину на українську і польську частини.<ref>Велика історія України. Умови Берестейського Миру [http://exlibris.org.ua/greathistory/r36.html]</ref> Завдяки персональним контактам Вільгельма з австрійським міністром іноземних справ графом Черніним було домовлено, що до складу української частини Галичини включать також [[Холмщина|Холмщину]] і з усіх цих земель буде утворений окремий коронний край в складі імперії. Цим планам, однак, не судилося здійснитися&nbsp;— польський вплив на уряд Австро-Угорщини виявився надто сильним і під його тиском ці статті протоколу в липні [[1918]]&nbsp;р. були денонсовані.<ref name="B"/>

Одним з проявів української політичної активності в Австро-Угорщині було формування легіону [[УСС|Українських Січових Стрільців]] у [[1914]] році. З поразкою Росії навесні [[1918]] Вільгельма Габсбурга призначено командиром австрійської «Групи архікнязя Вільгельма», до якої входив і курінь УСС. За [[Берестейський мир|Берестейським мирним договором]] загони німецьких та Австро-Угорських військ також були передислоковані в Україну&nbsp;— серед них і загони Січових Стрільців. [[1 квітня]] [[1918]]&nbsp;р. Вільгельм Габсбург перейняв командування УСС біля [[Херсон]]уа. Перебуваючи на півдні України, він не тільки оберігав легіон УСС від розформування, якого жадали деякі як в Україні, так і в Австрії, але проводив на чолі цього загону напрочуд незалежну політику підтримки українських сил. За його власним визнанням, він не лише не бажав брати участь у реквізиціях збіжжя у мирного населення, але й відверто відмовлявся придушувати народні повстання, які спалахували повсюди у відповідь на репресії окупаційної влади. Прихильність місцевого населення до архікнязя Вільгельма зросла до такої міри, що це викликало занепокоєння гетьмана [[Скоропадський Павло|Павла Скоропадського]]&nbsp;— ставленика Німеччини в Україні. Він відчував конкуренцію з боку Габсбурга і навіть мав агентурні дані, що навколо нього гуртується опозиція владі гетьмана. Від Скоропадського до німців було направлено декілька скарг, а ті в свою чергу вимагали від Відня більшого контролю над поведінкою члена імператорської сім'ї. Підкорившись тиску Німеччини, австрійська влада намагалася всіляко обмежити діяльність архікнязя в Україні. Невдоволення Відня досягло такої міри, що Вільгельма Габсбурга було відкликано до столиці, де він мусив давати пояснення в зв'язку з численними доносами. Незважаючи на опір своїй діяльності, а також на нові спроби ліквідувати УСС, молодому архікнязеві вдалося відстояти цей український підрозділ і по поверненні в Україну, знову очолити його.<ref name="C"/><ref name="B"/>

За даними його автобіографії, в околицях Вижниці при допомозі отамана д-ра [[Гірняк Никифор|Никифора Гірняка]] ((1885—1962) провів набір вояків до війська, який йому перед тим заборонили. Для перешкоджанню нагляду за собою та УСС переїхав з ними до Черняківки, де перебував до 6 жовтня 1918. Потім перебував у Чернівцях, де захворів. Місто покинув хворим 9 листопада, виїхав авто через Косів, Кабаки, Коломию, Янчин (звідси розмовляв телефоном з Вітовським) до Львова, де перебував як приватна особа до 21 числа, коли українці залишили місто. АвтоПотім автом виїхав до Жовкви, звідти через Кам'янку-Струмилову до Золочева, Тернополя, Бучача (тут разом з ад'ютантом О. Луцьким проживав у приміщенні [[Бучацький монастир|монастиря]] оо. Василіян з середини чи кінця листопада до 6 травня 1919 року). Виїхав до Станиславова (проживав біля міста до румунського ультиматуму 24 травня, потім через Делятин потрапив до Ворохти, разом з [[Шекерик-Доників Петро|Петром Шекериком-Дониківим]] перебували у селах Текуча, Космач, Ільці, Жаб'ї, Слупейці. 6 червня у Ільцях потрапив у румунський полон.<ref>[http://www.aus-ugr.narod.ru/18.html Вільгельм Габсбург. Автобіографія]</ref>

Крім цього, існували й інші плани приведення до влади Габсбурга-Вишиваного, як у Великій Україні, так і в Галичині. Однак, як відзначають сучасники, сам архікнязь не був готовий до захоплення влади збройним шляхом і, не зважаючинезважаючи на свою прихильність до справи української державності, покладав основні надії на федеративний союз України із габсбурзькою монархією. Всупереч чуткам і теоріям, він не мав чіткого плану державного будівництва.<ref name="C"/>

З поваленням гетьманату Скоропадського в грудні [[1918]] року Вільгельм Габсбург-Вишиваний почав співпрацювати з урядом Директорії, отримав звання полковника армії [[УНР]]. У вересні [[1919]]&nbsp;р. був призначений головою відділу закордонних зв'язків Головного Управління Генерального Штабу УНР. Переїхавши до [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця-Подільського]], де на той час були розташовані керівні установи [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]], Вишиваний розпочав формування мережі військових шкіл для армії УНР. Використовуючи своє знання мов, Вільгельм налагодив для цієї цілі контакти з військовими місіями держав [[Західна Європа|Західної Європи]]. Однак діяльність архікнязя в армії [[Директорія УНР|Директорії]] була нетривкою. Він віднісся вкрай негативно до укладеної [[Петлюра Симон Васильович|Петлюрою]] в квітні [[1920]] року [[Варшавський договір 1920|Варшавської угоди]] з Польщею, за якою визнавалась приналежність західних земель, і зокрема Галичини, до Польщі. На знак протесту Вільгельм пішов у відставку і виїхав через [[Румунія|Румунію]] до [[Чехословаччина|Чехословаччини]]. У березні [[1920]]&nbsp;р., після перенесеного [[тиф]]у, він нарешті прибув до Відня, де написав в австрійській газеті «Neues Wiener Journal» [[9 січня]] [[1921]]&nbsp;р. гостру антипольську статтю, в якій охарактеризував союз [[Польща|Польщі]] з [[УНР]] як «неприродний». Стаття мала скандальні наслідки для самого Вільгельма, оскільки розгнівила його батька&nbsp;— затятого полонофіла і претендента на польську корону. У відповідь поляки навіть опублікували гнівну відповідь батька Вільгельма Карла Стефана Габсбурга, яка фактично була зреченнямвідреченням від сина.<ref name="D">Лариса Стрельська. До життєпису Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного).[http://web.archive.org/web/20070220141347/http://spilka.webua.org/library/habsburg.html]</ref>

Опинившись в еміграції, Вільгельм Габсбург спочатку брав активну участь у житті української діаспори в [[Австрія|Австрії]]. [[1921]] року у Відні виникло [[Українське національне вільнокозацьке товариство]], яке обрало головою управи Габсбурга-Вишиваного. Товариство випускало газету «Соборна Україна», яка дуже прихильно ставилася до особи архікнязя. Серед деяких українських емігрантських монархічних кіл він все ще користувався певною популярністю і розглядався як потенційний кандидат на українськийукраїнську тронбулаву. Однак у номері «Соборної України» від 19 грудня він однозначно заперечив свої претензії на верховну владу в Україні.<ref name="D"/>

Пізніше Вільгельм Габсбург займався власним бізнесом&nbsp;— продажем земельних ділянок ву різних частинах Європи. Деякий час він мешкав у [[Франція|Франції]] та [[Іспанія|Іспанії]], займаючись ріелторською справою. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] він, як і всі Габсбурги, рішуче відмовився від співпраці з [[Нацизм|нацистами]] і знаходивсяперебував під наглядом [[Гестапо]], оскільки існували підозри стосовно його співпраці з англійською розвідкою. Після війни він продовжував займатися власним бізнесом&nbsp;— мав лакофарбовий завод у Відні, одружився, мав двох синів&nbsp;— Піча і Франца.<ref name="E"/>

Певні побоювання щодо Габсбурга-Вишиваного мала й радянська розвідка. Проте її головна увага була прикута до співпраці Вільгельма з українськими націоналістами&nbsp;— зокрема, з [[Євген Коновалець|Євгеном Коновальцем]] до війни та з представниками [[ОУН]]&nbsp;— після неї. Хоча Коновалець був вбитий агентом [[НКВД]] [[Судоплатов Павло Анатолійович|Судоплатовим]] ву [[Роттердам]]і, радянські органи довгий час не мали ніяких підстав знищувати або навіть арештовувати колишнього архікнязя з огляду на його пасивність в українській політиці. Однак відомості про його контакти з представниками ОУН тримали ім'я Габсбурга в коліполі зору сталінської розвідки. Вже після закінчення війни, під час окупації Відня в [[1944]]–[[1947]]&nbsp;рр. радянськими військами, сталінська розвідка вела таємне стеження за ним.

Наприкінці листопада [[1947]] Вільгельма Габсбурга перевели до [[Лук'янівська тюрма|Лук'янівської тюрми]] [[Київ|Києва]], де тривало [[слідство]]. Протягом півроку його щоденно допитували, переважно вночі, вимагаючи зізнатися в контактах з оунівським підпіллям та західними розвідками. Однак Вільгельм заперечував свою причетність до будь-яких політичних рухів чи партій за останні 20 років, наголошуючи, що всі зустрічі і контакти були окремими подіями і не мали постійнийпостійного характерхарактеру. Він відмовився видавати прізвища своїх друзів та вигадувати наклепи на соратників по еміграції. Слідчі рекомендували йому 25 років ув'язнення в радянських таборах, однак ця рекомендація і наступний вирок залишилися невиконаними. Умови утримання в тюрмі та брак медичного догляду призвели до захворювання Габсбурга на [[туберкульоз]]. Вільгельм Габсбург хворів на легені вже давно, втім тюремний лікар нічого іншого, крім захворювання серця, не згадувала в історії хвороби. Свідоцтво про смерть проте вказує на двосторонній туберкульоз, від якого він помер о 3-й годині ночі [[18 серпня]] [[1948]] в тюремній лікарні. Не збереглося навіть відомостей про місце його захоронення&nbsp;— ймовірно, його поховали десь біля огорожі [[Лук'янівське кладовище|Лук'янівського цвинтаря]] Києва без будь-яких позначень місцезнаходження тіла<ref>[http://gazeta.ua/articles/history-journal/_vilgelma-fon-gabsburga-pohovali-na-lukyanivskomu-cvintari/607577?mobile=true Вільгельма фон Габсбурґа поховали на Лук'янівському цвинтарі]</ref>. З огляду на засекреченість обставин смерті Габсбурга-Вишиваного ця історія рясніла легендами, аж поки справжні документи не пролили світло на правдивий перебіг подій.

* У Чернівцях під час процесу декомунізації вулиця Кіровоградська була перейменована на вулицю Василя Вишиваного<ref>{{Cite news|url=https://pogliad.ua/news/chernivtsi/yak-pereymenuvali-vulici-u-chernivcyah-spisok-125009|title=Як перейменували вулиці у Чернівцях. Список|accessdate=2017-03-24}}</ref>