Велика ідея: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 11:
Остання грецька держава — [[Трапезундська імперія]] припинила своє існування в [[1461]] році. Грецькі борці за незалежність домоглися перших відчутних успіхів тільки [[1823]] року. Однак і тоді з 5 мільйонів греків лише близько 1 мільйона проживали на території [[Греція|Греції]]. Постійно стояло питання про долю тих, хто залишився за межами християнської Греції. Особливо болісно сприймалася доля Константинополя. Після різкого ослаблення та розпаду Османської імперії більшість молодих Балканських держав прагнули скористатися можливістю розширити свої володіння, до них належало і новостворене [[Королівство Греція]].
Повстання у [[Морея|Мореї]] [[1821]] року, за підтримки європейських держав і [[Російська імперія|Російської імперії]] (за царювання ''[[Микола I (російський імператор)|Миколи I]]''), призвело до утворення незалежної грецької держави, визнаної у [[1830]] році, хоча в ньому проживало лише 800 тисяч греків з 2,5 мільйонів по всій Османській імперії. Таке становище викликало прагнення до [[енозіс|возз'єднання]] з греками територій, які не ввійшли в незалежну Грецію: [[Епір]]
Завданням розповсюдження [[панеллінізм]]у тепер зайнявся уряд незалежного Грецького Королівства. У [[1864]] році [[міністр народної освіти Греції]] Нікопулос заснував комісію для виділення коштів на поширення панеллінізму поза королівством, що було сприйнято співчутливо грецькою пресою в Константинополі та інших містах Османської імперії.<ref>Проф. Ѳ. Кургановъ. «Историческій очеркъ греко-болгарской распри» // «Православный Собесѣдникъ. 1873: май, стр. 6.</ref> Позначилась серйозна політфілософска розбіжність у поглядах між греками у вільній Греції та греками в Османській імперії. Російський дипломат князь Григорій Трубецькой описував його так: ''«Якщо греки королівства називають себе наступниками давніх еллінів, то греки, що живуть у [[Османська імперія|Туреччині]], мають навіть вагоміші підстави вважають себе нащадками візантійців.»''<ref>Кн. Г. Трубецкой. Россія и вселенская патриархія послѣ Крымской войны. 1856—1860 гг.. // «Вѣстникъ Европы». 1902, № 6, стр. 496.</ref>
| |||