Вікіпедія

Еретрія: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Maur (обговорення | внесок)
3241 редагування
Немає опису редагування
Maur (обговорення | внесок)
3241 редагування
Немає опису редагування
Рядок 87:
 
[[Файл:Akhilleus Hektor Louvre CA601.jpg|міні|left|160пкс|[[Гектор]] на колісниці, [[Аттика|аттичний]] чорнофігурний [[лекіф]], знайдений в Еретрії, 490 р. до н. е., [[Лувр]]]]
Під час [[Іонійське повстання|Іонійського повстання (500&nbsp;— 494&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.)]] еретрійці підтримали мілетян та їхніх союзників. Але надана допомога була незначною і більшу частину експедиційного корпусу складали їхні спільники&nbsp;— афіняни. До того ж після перших же важких поразок вояки були відкликані додому. Тим не менше Дарій I вирішив покарати Еретрію. У [[490 до н. е.|490 році до нашої ери]] він спрямував до Евбеї щонайменше з трьохсот трієр під командуванням [[Датіс]]а та [[Артаферн]]а. Після тижневої облоги&nbsp;— завдяки зраді двох місцевих аристократів&nbsp;— перси здобули та зруйнували місто<ref>Мустафін О.&nbsp;Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.49-52</ref>. Усіх його мешканців, які не полягли в бою, вивезли на схід і поселили в [[Ардерика|Ардериці]] на північ від [[Сузи|Суз]]. Саму ж Еретрію зрівняли з землею&nbsp;— хоча деякі дослідники вважають, що джерела можєуть і перебільшувати масштаби руйнувань.
 
=== В затінку Афін ===
Після перемоги афінян над персами біля Марафону Еретрію почали відновилювати і відбудовувати. Мешканці міста брали активну участь в боротьбі з новою перською навалою у [[480 до н. е.|480 році до нашої ери]]. 600 еретрійських [[гопліти|гоплітів]] билися з ворогом під час [[Платеї|битви під Платеями]]. Місто приєдналося до [[Делоський союз|Делоського союзу]]. За допомогу відновленні довелося платити високу ціну&nbsp;— Еретрія поступилася на користь Афін Оропом і фактично визнала афінську зверхність. Але загалом середина V сторіччя до нашої ери стала для міста часом господарського розвитку і нового культурного злету. Були зведені нові міські мури і брами, в Еретрії з'явився свій театр. В історії залишилися імена відомих еретрійців цієї доби&nbsp;— зокроемазокрема трагика [[Ахай з Еретрії|Ахая]] та скульптора [[Філісій|Філісія]]. На жаль, ім'я найвідомішого [[Вазописець Еретрії|вазописця Еретрії]] залишилося невідомим.▼
[[Файл:Eretria16.jpg|міні|праворуч|200пкс|Підлога так званого «Будинку мозаїк»]]▼
▲Після перемоги афінян над персами біля Марафону Еретрію почали відновилювати і відбудовувати. Мешканці міста брали активну участь в боротьбі з новою перською навалою у [[480 до н. е.|480 році до нашої ери]]. 600 еретрійських [[гопліти|гоплітів]] билися з ворогом під час [[Платеї|битви під Платеями]]. Місто приєдналося до [[Делоський союз|Делоського союзу]]. За допомогу відновленні довелося платити високу ціну&nbsp;— Еретрія поступилася на користь Афін Оропом і фактично визнала афінську зверхність. Але загалом середина V сторіччя до нашої ери стала для міста часом господарського розвитку і нового культурного злету. В історії залишилися імена відомих еретрійців цієї доби&nbsp;— зокроема трагика [[Ахай з Еретрії|Ахая]] та скульптора [[Філісій|Філісія]].
 
[[Файл:Paris armour Pomarici Santomasi.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Паріс перед Аполлоном. [[Вазописець Еретрії]]]]
АфінськеДжерела пануванняназивають викликалотри групи еретрійців, що існували за цієї доби&nbsp;— вже згаданих ейнавтів, а також [[макести|макестів]] і [[мелани|меланів]]. Останніх вважають селянами, виводячи назву від слова «мелайна», одного з часомепітатів всебогині більше[[Деметра|Деметри]]. невдоволенняСлово макести відтак могли позначати міський демос, або ж нащадків гіппеїв<ref>Eretria: site and museum. [tr.by]: David Hardy. Athens: Greek Ministry of Culture, Archaeological Receipts Fund, 1995, с.17</ref>. Втім, згадки про соціальні конфлікти всередині еретрійської громади в V сторіччі до нас не дійшли. Невдоволення, якщо воно й було, спрямовувалося назовні&nbsp;— проти афінського панування. Спочатку ініціативу виявляли окремі посадовці&nbsp;— такі, скажімо, як [[наварх]] [[Гонгіл з еретрії|Гонгіл]], який намагався виступити посередником в налагодження зв'язків між перським царем і спартанським командувачем Павсанієм, був викритий і втік до Місії, де заснував власну князівську династію. Але згодом протиафінські настрої охопили ширше коло громадян. В [[446 до н. е.|446 році до нашої ери]] проти сусідської [[гегемонія|гегемонії]] спалахнуло справжнє повстання, придушене самим [[Перікл]]ом. З початком Пелопонеської війни еретрійці певний час залишалися вірними союзницьким обов'язкам, але в [[424 до н. е.|424 році до нашої ери]] таки спробували вийти зі складу Афінської архе. Це повстання афіняни також придушили. Проте тепер еретрійці були налаштовані на таємне співробітництво зі Спартою. І саме за їхньою допомогою у [[414 до н. е.|414 році до нашої ери]] спартанці завдали рішучої поразки Афінам в [[битва під Еретрією|битві під Еретрією]]. Еретрія стала союзником Спарти, а її наварх [[Автоном (син Самія)|Автоном]] був серед переможців афінського флоту на Егоспотамах&nbsp;— за що його ім'я було увічнено на монументі, встановленому в Дельфах. В якості трофею місто отримало колись відібраний в нього афінянами Ороп. А евбейські міста були вперше об'єднані в союз&nbsp;— який, щоправда, проіснував недовго.
 
Спартанська гегемонія, втім, еретрійців теж не влаштовувала. Невдовзі вони примирилися з Афінами, і навіть уклали з ними у [[394 до н. е.|394 році до нашої ери]] «сторічний мир». В [[377 до н. е.|377 році до нашої ери]] Еретрія увійшла до нового Афінського союзу&nbsp;— і швидко поплатилася за цею черговою втратою Оропа (у [[371 до н. е.|371 році до н.&nbsp;е.]]). Наступним союзником міста стали Фіви&nbsp;— за їхньою допомогою у [[366 до н. е.|366 році до нашої ери]] Ороп Еретрія повернула.
Рядок 100:
Навіть такі непевні зовнішні успіхи швидко загубилися на тлі внутрішніх конфліктів, вир яких затягнув Еретрію в середині IV сторіччя до нашої ери. Боротьба між заможною верхівкою і простолюдом, сприяла численним державним переворотам. Спочатку в місті була встановлена тиранія [[Фемісон (тиран Еретрії)|Фемісона]], який спирався на фіванську підтримку. Але фіванці змусили його поступитися Оропом на їхню користь&nbsp;— і від популярності тирана не залишилося й сліду. Цим одразу ж скористалися афіняни, що повернули Еретрію під свій вплив. Невдовзі за їхньої мовчазної згоди тираном став [[Менестрат (тиран Еретрії)|Менестрат]], а за три роки його змінив [[Плутарх (тиран Еретрії)|Плутарх]].
 
[[Файл:Applique a testa di gorgone, IV sec. ac, da eretria, grecia (M. archeol. eretria).JPG|міні|ліворуч|200пкс|Керамічна голова Горгони, Археологічний музей Еретрії]]
Боротьбу проти тирана очолив [[Клітарх Еретрійський|Клітарх]], якому вдалося укласти союз з [[Фокіда|фокідським]] ватажком [[Фалік]]ом і отримати від нього загін найманих вояків. Плутарх звернувся за допомогою до Афін. Але у [[348 до н. е.|348 році до н.&nbsp;е.]] під час вирішальної битви під [[Таміней|Тамінеєм]] несподівано перейшов на бік супротивника&nbsp;— запідозривши афінського полководця [[Фокіон]]а в намірах анексувати Евбею. Фокіон переміг, проте не став позбавляти Еретрію незалежності і обмежився розміщенням у місті постійної афінської залоги. У [[342 до н. е.|341 році до нашої ери]], скориставшись наступом македонян і за їхньої підтримки Клітарху вдалося відвоювати Еретрію і прибрати владу до своїх рук<ref>Berve H. Die Tyrannis bei den Griechen. München, 1967. Bd. I. c.302 </ref>. Афіняни називали нового господаря міста тираном, проте швидше за все йшлося про встановлення режиму поміркованої олігархії, адже навіть вони змушені були визнавати, що Клітарх ділив свою владу зі спільниками&nbsp;— такими ж прихильниками Македонії, як і він сам.
 
Лише в [[341 до н. е.|341 році до нашої ери]] в Еретрії була віновленавідновлена демократія. Народні збори навіть ухвалили особливий закон проти тиранії та олігархії, текст якого дійшов до наших днів. Одночасно були засновані музичні змагання на честь [[Артеміда|Артеміди]], яку тепер вважали покровителькою міста.
 
=== Утвердження македонської гегемонії ===
Еретрійці приєдналася до антимакедонської коаліції, і її вояки брали участь в битві під [[Херонея|Херонеєю]]. Але поразка не лише змусила їх визнати гегемонію [[Філіп II Македонський|Філіпа II]], а й вчергове поступитися Оропом афінянам&nbsp;— вочевидь македонський цар намагався таким чином «підсластити пігулку поразки» своїм головним опонентам. Водночас, Еретрія не приєдналася до повстання проти [[Александр Македонський|Александра Великого]] і була винагороджена ним поверненням Оропа. Проте місто змушене було за це змиритися з македонською владою і нав'язаною завойовниками олігархією.
 
[[Файл:Theatre3.jpg|міні|right|300пкс|Залишки еретрійського [[театр]]у]]
В боротьбі діадохів, що почалася після смерті Александра, Еретрія стала на бік [[Полісперхон]]а, який дозволив відновити у місті демократичний устрій ([[318 до н. е.|318 році до нашої ери]]). Це дало поштовх господарському і культурному розвитку міста. Відновилося масштабне будівництво, під керівництвом інженера [[Херефан]]а розпочалися іригаційні роботи в сільській окрузі, вбудівля самійтеатру Еретріїнабула булазавершеної зведенаформи. будівляПоруч театру.з Особливенею значеннябуло набуваютьзведене культисвятилище [[Діоніс]]а, культ якого набув в цей час особливої популярності. ще далі був зведений так званий та«верхній» [[Деметра|Деметригімнасій]].
 
[[Файл:Votive relief of Hellenistic ruler on horse-back (Demetrios Poiorketes), Greek, late 4th or 3rd century BC, marble - Fitchburg Art Museum - DSC08695.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Деметрій Поліоркет. Мармуровий рельєф]]
Полісперхон, щоправда, невдовзі поступився [[Кассандр Македонський|Кассандру]], який перетворив Еретрію на свою резиденцію. Новий володар поводив себе як східний деспот. З одного боку&nbsp;— прагнув слави мецената, зокрема підтримував художника [[Філоксен з Еретрії|Філоксена]], автора відомої картини, що зображувала битву Александра з Дарієм III під Іссом. З іншого&nbsp;— намагався нав'язати грецьким містам олігархічний устрій.
Супротивник Полісперхона&nbsp;— [[Кассандр Македонський|Кассандр]], намагався нав'язати грецьким містам олігархічний устрій. Тому еретрійці після поразки Послісперхона зробили ставку на інших супротивників Кассандра&nbsp;— [[Антигон I Одноокий|Антигона Одноокого]] та його сина [[Деметрій I Поліоркет|Деметрія]]. Боротьба тривала із змінним успіхом, проте в певний момент Кассандру вдалося взяти гору і в [[301 до н. е.|301 році до нашої ери]] в Еретрії буда встановлена олігархія.
 
Не дивно, що прихильники демократії сподівалися на його конкурентів, насамперед на [[Антигон I Одноокий|Антигона Одноокого]] та його сина [[Деметрій I Поліоркет|Деметрія]]. В [[304 до н. е.|304 році до нашої ери]] Деметрію вдалося відбити Еретрію, і він урочисто відновив у місті демократію. Вдячні еретрійці вшановували «визволителя» і влаштовували свята на честь Деметри&nbsp;— богині-тезки «волелюбного» володаря. Але невдовзі Кассандру вдалося взяти гору і в [[301 до н. е.|301 році до нашої ери]] в місті знову утвердилася олігархія.
 
=== Доба Менедема ===
Рядок 117 ⟶ 120:
Боротьбу проти олігархічного режиму очолив філософ і громадський діяч [[Менедем з Еритреї|Менедем]]. Йому вдалося встановити близькі стосунки з Деметрієм, який не збирався припиняти боротьбу. Смерть Кассандра і утвердження Деметрія на македонському престолі зрештою допомогли Еретрії здобути мир і стабільність. У [[286 до н. е.|286 році до нашої ери]] Еретрія приєдналася до Беотійського союзу, проте цей альянс виявився нетривалим.
 
Менедем і надалі співпрацював з Деметрієм, очолював його посольства до [[Лісімах]]а та [[Птолемей I Сотер|Птолемея]], а син македонського царя [[Антигон II Гонат|Антигон Гонат]] навіть називав себе учнем філософа. Менедем, у свою чергу, наполіг на вшануванні ертрійцями Антигона як рятівника Греції від навали кельтів. А [[Деметрії]] стали мало не головним міським святом.
 
[[Файл:Antigonus Gonatas (portrait).jpg|міні|ліворуч|200пкс|Антигон Гонат. Зображення на карбованій ним монеті]]
Становище змінилося після того, як Антигон здобув остаточну перемогу над своїм конкурентом в боротьбі за мекадонський престол&nbsp;— [[Пірр]]ом і почав прибирати Елладу до власних рук. У [[268 до н. е.|268 році до нашої ери]] македонські війська підступили й до Еретрії. Менедем, якого співгромадяни небезпідставно звинувачували у симпатіях до Антигона, змушений був залишити місто і з протилежного берега Евбейської протоки у розпачі спостерігав за тим, як загарбники беруть його штурмом. Згодом філософ вирушив до македонської столиці [[Пелла|Пелли]], але усі його спроби переконати Антигона повернути його батьківщині незалежність і демократичний устрій були безуспішними, і зрештою Менедем наклав на себе руки.
 
[[Файл:Eretria Cypress Acropolis Euboea Greece.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Залишки мурів еретрійського акрополя]]
Лише після смерті колишнього вчителя маекдонськиймакедонський цар пішов на поступки, і в [[255 до н. е.|255 році до нашої ери]] повернув Еретрії часткову автономію. Однак через чотири роки повстання проти Антигона підняв його намісник на Евбеї&nbsp;— небіж [[Александр Коринфський|Александр]]. Еретрія визнала його владу&nbsp;— і була покарана. В [[245 до н. е.|245 році до нашої ери]] вірні Антигону війська здобули місто. Еретрія знову втратила самоврядування, а в акрополі була розквартирована македонська залога.
 
=== Під римською владою ===
Рядок 128 ⟶ 132:
Під час [[Перша Македонська війна|Першої Македонської війни]] Еретрію взяли в облогу війська [[Пергам (держава)|пергамців]] і римлян під командуванням [[Луцій Квінкцій Фламінін|Луція Фламініна]]. Для обстрілу міста вони використовували не лише катапульти, привезені із собою, а й збудовані на місці&nbsp;— деревину для них рубали у сусідніх лісах<ref>Лівій, XXXII 16, 10</ref>. Еретрійці не мали великого бажання чинити спротив, але остерігалися македонської залоги. Коли ж наважилися звернутися за «милістю і захистом» до пергамського царя було вже запізно&nbsp;— Фламінін вже віддав наказ про штурм. Римляни не лише здобули, а й розграбували місто. Великої кількості грошей, щоправда не знайшли, натомість вивезли як трофеї чимало картин, скульптур та декоративних виробів, яких на їхній подив в Еретрії виявилося напрочуд багато<ref>Лівій, XXXII 16, 16-17</ref>.
 
Пергам розраховував приєднати Еретрію до своїх володінь, але [[Тит Квінкцій Фламінін|Тит Фламінін]], брат Луція, наполіг на створеннівідновленні в [[194 до н. е.|194 році до нашої ери]] напівсамостійноїнапівсамостійного (а насправді залежноїзалежного від Риму) [[ЕвбейськаЕвбейський федераціясоюз|ЕвбейськоїЕвбейського федераціїсоюзу]] із столицею у Халкіді. Втім римський вплив спочатку був доволі непевним. Вже в [[192 до н. е.|192 році до нашої ери]] еретрійці відкрили ворота іншому супротивнику Риму&nbsp;— [[Антіох III Великий|Антіоху III]]. [[Сирійська війна]], щоправда, швидко завершилася і Еретрії навіть вдалося уникнути репресій&nbsp;— завдяки заступництву того ж Фламініна.
 
[[Файл:Greek Silver Tetradrachm of Eretria (Euboia), Impressive for a Stephanophoric Tetradrachm.jpg|міні|ліворуч|200пкс|[[Тетрадрахма]] «нового стилю», карбована в Еретрії]]
▲[[Файл:Eretria16.jpg|міні|праворуч|200пкс|Підлога так званого «Будинку мозаїк»]]
[[Файл:Eretria41.jpg|міні|праворуч|200пкс|Посуд, знайдений під час розкопок у «Будинку мозаїк», Археологічний музей Еретрії]]
Після звільнення від македонської влади в історії міста наступила нова доба піднесення. В 70-х роках II сторіччя до нашої ери в Еретрії почали карбувати навіть монети «нового стилю»&nbsp;— подібно до Халкіди й Афін. Водночас, як свідчать джерела, чимало еретрійців ув'язли у боргах. Втім, навчена гірким досвідом, Еретрія зробила вірну ставку під час чергового раунду римської експансії і відмовилися приєднатися до македонців і ахейців під час їхньої війни з Римом у [[146 до н. е.|146 році до нашої ери]]. І якщо переможений Коринф був [[Луцій Муммій|Луцієм Муммієм]] зруйнований, а Халкіда покарана, Еретрія не лише зміцнила своє становище, але й вчергове отримала під свій контроль Ороп.
 
Місто залишалося автономним, хоча й визнавало зверхність римського намісника Македонії. Завдяки цьому заможна еретрійська верхівка змогла примножити свої багатства і перетворитися у справжню плутократію&nbsp;— хай і ціною відмови від будь-яких політичних амбіцій. Саме в цей час в місті набувають поширення східні культи і зводиться храм Ізиди&nbsp;— що може свічити про розквіт торгівлі з Єгиптом та Сирією<ref>Eretria: site and museum. [tr.by]: David Hardy. Athens: Greek Ministry of Culture, Archaeological Receipts Fund, 1995, с.22</ref>.
 
=== Занепад і згасання ===
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Еретрія