Діти у Візантії: відмінності між версіями

Терміном, що позначає дитину, яка перебуває [[Patria potestas|під владою]] ({{lang-la|patria potestas}}) [[Pater familias|батька сімейства]], був {{lang-grc|ὑπεξούσιος}}. На відміну від Стародавнього Риму, де {{lang-la|patria potestas}} був владний над життям і смертю своїх дітей чи онуків, у пізній Римській імперії [[дітовбивство]] було заборонено вже 370 року імператором [[Валентиніан I|Валентиніаном I]] (364—375); заборона була відновлена в [[Кодекс Феодосія|Кодексі Феодосія]] (V століття){{sfn|Дячук|2014}}. Продаж власних дітей у рабство був заборонений, хоча законом імператора Костянтина Великого від 329 року це допускалося в разі крайньої бідності{{sfn|Kazhdan|1991|p=1420}}. Законодавство Юстиніана I визнало [[право на життя]] за [[ембріон]]ом{{sfn|Bourbou|2010|pp=102—103}}. НововведеннямНовелою Льва VI за матерями визнавалася не юридична, але моральна влада над своїми дітьми. У разі смерті чоловіка вдова, якщо вона не виходила заміж вдруге, брала на себе відповідальність за дітей{{sfn|Ariantzi|2009|pp=69—70}}. Правоздатність наставала у віці 25 років, але за Лева VI це положення було уточнено, і емансипація була надана незалежно від віку в разі заснування власного господарства{{sfn|Prinzing|2009|p=18}}. Ранньовізантійське законодавство в цілому успадкувало римське в частині питань, що стосувалися поняття patria potestas. Існувала класифікація дітей залежно від соціального стану їх батьків, що зводилося до принципового поділу дітей на законних і побічних{{sfn|Дячук|2014}}. ''Patria potestas'' не поширювалося на всиновлених дітей{{sfn|Kazhdan|1991|p=22}}. За традиційними уявленнями візантійців, зафіксованим в творі XI століття ''«Поради і розповіді»'' [[Кекавмен]]а, діти мали шанувати й поважати своїх батьків. Щодо дочок автор давав наступну рекомендацію: «тримай дочок в затворі як засуджених, подалі від чужих очей, щоб не опинитися в становищі вжаленого змією»<ref>Кекавмен, Советы и рассказы, §&nbsp;51</ref>{{sfn|Kazhdan, Epstein|1985|p=100}}.