Цистерціанці: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 9:
Назва «цистерціанці» походить від першої обителі ордену — монастиря Цистерціум, що був заснований у [[1098]] р. на місці поселення Сіто в Бургундії. Поширеніша назва «білі монахи» зумовлена білим (світло-сірим) чернечим одягом служителів ордену.
Бібліотеки цистерціанців були найбагатшими зібраннями давніх рукописів з усієї ойкумени, а хрестові походи на
У 1577 році з ордену виділилася група, що мала суворіший устав — {{нп|Фельянтинці|фельянтинці|ru|Фельянтинцы}} ({{lang-la|Ordo Fulienses}}), котра була остаточно відділена в 1592 папою Сикстом V.
Рядок 30:
Монастирі ордену росли, як гриби після дощу: у середині ХII ст. їх було вже 350, а наприкінці віку – більше 700. Цьому значною мірою сприяв авторитет проповідника і містика Бернарда Клервоського, який був натхненником Другого хрестового походу (на його честь цистерціанців називають ще бернардинами). В аскетичному житті й фізичній праці „білі ченці” вбачали шлях до приборкання „духу спокуси” та гарантію незалежності монастиря від світу. На відміну від інших чернечих монастирів, цистерціанцям не дозволялося жити з чужої праці, мати залежних селян і васалів. Багато часу „білі ченці” присвячували господарській діяльності, опановуючи одвічні ліси й пустища, розвиваючи будівельну справу, гірництво й металургію. Монастирі цистерціанців ставали осередками економічного розвою навколишніх незайманих територій. Завдяки масовому чернечому служінню, фізична праця, яку в часи пізньої античності вважали справою негідною, втратила недобру славу й стала суспільним моральним обов’язком.
На гірничих роботах цистерціанці працювали групами, куди входили ченці, конверси<ref>Селяни, які прийняли чернечу обітницю, але мешкали окремо від братії.</ref> та представники громад (здебільшого сільських), з яких пізніше сформувалися професійні артілі гірників. Абати й старші ченці керували планомірною розвідкою придатних для розробки родовищ, організовували видобуток руд, зберігали й вдосконалювали гірничо-металургійні знання та технічні навички. Опорними пунктами гірничої діяльності були адміністративні центри нових монастирів, котрі просувались далі на схід – у Саксонію, Богемію, Моравію та Сілезію. Високий рівень рудознавства та надзвичайні успіхи „білих ченців” у справі розвідки й освоєння родовищ поліметалів пов’язують як з ефективною організаційною структурою ордена, так і з доступом до знань давнього світу та ісламського Сходу. Бібліотеки цистерціанців були найбагатшими зібраннями давніх рукописів з усієї ойкумени, а хрестові походи на
== Відомі діячі ==
| |||