Право Європейського Союзу: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 28:
{{main article|Верховенство права Європейського Союзу|Міжнародне приватне право}}
 
З моменту свого заснування, ЄС діє у напрямку збільшення кількості національних та [[Глобалізація|глобалізації]] правових систем.<ref>П. Крейг та Г. де Бурка, ''EU Law: Text, Cases, and Materials'' (6-е вид. 2015), розділ 9-10</ref> Мається на увазі, що як Європейський суд, так і національні суди вищої інстанції мають розвивати принципи вирішення [[Міжнародне приватне право|правових колізій]] між різними системами. В межах самого ЄС, позиція Європейського Суду полягає в тому, що якщо закон ЄС суперечить положенням національного права, то право ЄС має пріоритет. Перший подібний відомий випадок - Коста проти "ЕНЕЛ" - мав місце у 1964 році, міланський юрист і колишній акціонер енергетичної компанії, по імені Коста відмовився сплатити рахунок за електроенергію енергетичній компанії [[Enel|ЕНЕЛ]], виступаючи проти [[Націоналізація|націоналізації]] італійських енергетичних корпорацій.<ref>[[Enel|Ente nazionale per l'energia elettrica]] була знову приватизована в 1999 році.</ref> Він стверджував, що італійський закон націоналізації суперечить [[Римські договори|Римському договору]],<ref>Зокрема статтістаття 102(on consulting with the Commission on distortions to the common market), ст. 93 (on state aids), ст. 53 (right of establishment) та ст. 37 (national monopolies of a commercial character should treat all EC nationals equally)[[Римські договори|Римських договорів]]. Дивитись: [[Договір про функціонування Європейського Союзу|ДФЄС]].</ref> і звернувся як до Італійського Конституційного Суду, так і до Суду Європейського Союзу за ст. 267 ДФЄС.<ref>Зокрема статтістаття 102 (on consulting with the Commission on distortions to the common market), ст. 93 (on state aids), ст. 53 (right of establishment) та ст. 37 (national monopolies of a commercial character should treat all EC nationals equally) [[Римські договори|Римських договорів]]. Дивитись: [[Договір про функціонування Європейського Союзу|ДФЕС]].</ref> Італійський Конституційний Суд дав висновок, що оскільки закон про націоналізацію діяв з 1962 р., а договір набрав чинності з 1958 р., претензії Кости є безпідставними. Напротивагу, Міжнародний суд постановив, що, зрештою, Римський договір не перешкоджає енергетичній націоналізації, і в будь-якому випадку, відповідно до положень договору, тільки комісія могла б подали позов, а не пан Коста. Однак, в цілому, Коста мав право заявити про конфлікт договору та національного законодавства, і суд буде зобов'язаний розглянути його звернення, якщо відсутні апеляційні скарги щодо його рішення. У аналогічній справі ''Van Gend en Loos''<ref>''[[wikipedia:Van_Gend_en_Loos_v_Nederlandse_Administratie_der_Belastingen|Van Gend en Loos v Nederlandse Administratie der Belastingen]]'' (1963) Case 26/62</ref> — Суд постановив, що держави-члени "обмежили, хоча й тільки в окремих сферах, свої суверенні права і, таким чином, створили звід правил, що регулює діяльність своїх громадян і органів влади"<ref>{{Cite web|url=http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:61964CJ0006|title=EUR-Lex - 61964CJ0006 - EN - EUR-Lex|last=|first=|date=|website=eur-lex.europa.eu|publisher=|language=|accessdate=2016-11-08}}</ref> на основі взаємності". Право ЄС, незалежно від джерела, не може бути скасоване положеннями внутрішнього законодавства без того, щоб правова основа Союзу була поставлена під сумнів. Іншими словами, будь-який подальший односторонній акт держави-члена є незастосовним.<ref>(1964) Case 6/64, [1964] ECR 585</ref> Подібним чином, у справі Управління фінансами проти Simmenthal SpA, компанія Simmenthal SpA стверджувала, що громадський санітарний контроль зборів з імпорту яловичини з Франції до Італії відповідно до законодавства Італії в 1970 році суперечить двом постановам від 1964 і 1968 років. Суд заявив, що "згідно з принципом пріоритету права ЄС, безпосередньо застосовні акти установ" (такі як, регламенти у справі) "автоматично надають статус незастосовних будь-яким суперечним їм положенням чинного національного законодавства". Це було необхідно для запобігання відповідній відмові у застосуванні договірних зобов'язань, прийнятих безумовно і безповоротно державами-членами, що могло б поставити під загрозу фундаментальні основи ЄС.<ref>(1978) Case 106/77, [1978] ECR 629, [17]-[18]</ref> Але, незважаючи на позиції Суду, національні суди держав-членів не підтримали такий результат дослідження.
 
Загалом, хоча й усі держави-члени ЄС визнають, що право ЄС має примат над національним правом, що узгоджено в договорах, вони не визнають [[Суд Європейського Союзу|Суд]] останньою інстанцією щодо основних конституційних питань, пов'язаних з демократією і правами людини. У Сполученому Королівстві основний принцип полягає в тому, що парламент, як символ вираження суверенної демократичної легітимності, може приймати рішення на власний розсуд щодо ухвалення законодавства всупереч праву ЄС.<ref>''[[wikipedia:Macarthys_v_Smith|Macarthys v Smith]]'' [1979] 3 All ER 325, per [[wikipedia:Lord_Denning_MR|Lord Denning MR]]</ref> Однак це станеться тільки у разі вираженого прагнення народу вийти з ЄС. У справі  ''R (Factortame Ltd)'' проти державного міністерства транспорту вказано, що "будь-яке обмеження свого суверенітету, встановлене парламентом при прийнятті Акту про європейські співтовариства 1972 року, було цілком добровільним" і тому "зрозуміло", що британські суди мають за обов`язок "відхиляти будь-які правила національного законодавства, що опиняються в конфлікті з будь-якою безпосередньо застосовною нормою права ЄС".<ref>[1990] UKHL 7, (1990) C-213/89</ref> Зовсім нещодавно [[Верховний суд Великої Британії|Верховний Суд Сполученого Королівства]] зазначив, що в справі  ''R (HS2 Action Alliance Ltd)'' проти державного міністерства з транспорту,<ref>[2014] UKSC 3</ref> незважаючи на те, що Конституція Сполученого Королівства є некодифікованою, існують «основоположні принципи" загального права, і парламент не скасовував і не мав намір скасувати ці принципи при прийнятті Акту Про європейські співтовариства 1972 року.