Лось: відмінності між версіями

'''Лось''' (''Alces'' Gray, 1821)&nbsp;— рід [[ссавці]]в, найбільший представник родини [[Оленеві|оленевих]] (Cervidae). Його можна впізнати за частим оченням. Чисельність в Україні різко скоротилася, пропонують занести тварину до Червоної книги країни.<ref>''Листопад О.'' Про лосів, Дністер і долю пралісів // Урядовий кур'єр.&nbsp;— 2017.&nbsp;— №&nbsp;86 (5965) (26 трав.).&nbsp;— С. 1, 4.&nbsp;— (Події та коментарі).</ref>

Довжина тіла самця до 3 &nbsp;м, висота в загривку до 2,3 &nbsp;м, довжина хвоста 12—13 &nbsp;см; маса 360—600 &nbsp;кг, самки дрібніші за самців. За зовнішнім виглядом лось помітно відрізняється від інших оленів. Тулуб і шия у нього короткі, загривок високий, у вигляді горба. Ноги сильно витягнуті, тому, щоб напитися, лось вимушений заходити глибоко у воду або ставати на коліна передніх ніг. Голова велика, горбоноса, з нависаючою м'ясистою верхньою губою. Під горлом м'який шкірястий виріст (т. &nbsp;зв. «сережка»), що досягає 25—40 &nbsp;см. Шерсть груба, буро-чорна; ноги світло-сірі, майже білі.

У самців є величезні (найбільші у сучасних ссавців) роги, нерідко лопатоподібні за формою (особливо виразна лопатоподібна форма у якутських і американських лосів); їхній розмах досягає 180 &nbsp;см, маса&nbsp;— 20—30 &nbsp;кг. Роги лось скидає щорічно в листопаді&nbsp;— грудні і ходить без них до квітня&nbsp;— травня. Самки безрогі. Роги лося є відомим [[мисливські трофеї|мисливським трофеєм]], який є об'єктом мисливського колекціонування і які виставляють на конкурси мисливських трофеїв.

Довгий час лосів розглядали як монотиповий рід, проте з 1999 року після досліджень Г. Боєскорова (1999) рід визнано складеним із двох видів, які розрізняються за розмірами, формою рогів, числом хромосом. З того часу 6-7 підвидів, які раніше поділяли на дві великі географічні групи, розглядають як окремі види (Види ссавців світу, 2005):

* [[Лось звичайний]] (''Alses alces'')

* [[Лось американський]] (''Alces americanus'').

Межа між цими видами проходить приблизно по Сибіру, основною межею розглядається річка [[Єнісей]]. [[Лось американський|Американські лосі]] -&nbsp;— дуже мінливі за розмірами, найкрупніші з них з найбільш могутніми рогами відносяться до аляскинського підвиду ''A. а. gigas'' і до східно-сибірського ''A. а. pfizenmayeri''; найдрібніший лось з подібними до оленевих рогами&nbsp;— до уссурійського підвиду ''А. а. cameloides''.

Точка зору на наявність двох видів лося не є однозначною. Молекулярні дані дозволяють припустити безперервний характер мінливості генетичних ознак лосів, навіть попри морфологічні і хромосомні відмінності між географічними популяціями. Такі дані викладено у статті "«Генетика, еволюція і філогеографія лося"» [http://users.iab.uaf.edu/~kris_hundertmark/Reprints/Hundertmark&Bowyer2004.pdf (Hundertmark, Bowyer, 2004)]. Палеонтологічні дані свідчать про давній час розходження американського і звичайного лосів: "«В

позднем неоплейстоцене имела место дивергенция рода Alces на A. americanus (север Северной Америки и северная Евразия к востоку от Енисея) и A. alces (остальная часть северной Евразии)."» [http://www.ginras.ru/library/files/nikolskiy-disser.pdf].

Відомий також викопний вид лося: "«попередником ''А. alces'' вважають широколобого лося (''А. latifrons''), який був поширений у Євразії і на північному заході Північної Америки до часу свого вимирання у [[Берингія|Берингії]] в кінці [[плейстоцен]]у (Guthrie 1995)"» (цит. за: [http://users.iab.uaf.edu/~kris_hundertmark/Reprints/Hundertmark&Bowyer2004.pdf]).

Є також згадки вимерлих видів "«''Alces gallicus''"» (пліоцен, інколи як "«''Cervalces (Libralces) gallicus''"»)[http://www.google.com.ua/search?sourceid=chrome&ie=UTF-8&q=Alces+gallicus] та "«''Alces carnutorum''"» [[:en:Alces carnutorum]]. Останнім часом ''Cervalces'' визнається як рід з трьома підродами, в тому числі подрід С. (Latifrons) з новим видом C. (L.) amplicontus [http://www.ginras.ru/library/files/nikolskiy-disser.pdf].

Сучасна класифікація лосів (триба лосиних -&nbsp;— Alcini) згідно з останнім дисертаційним дослідженням (канд. дис.: Никольский, 2010) виглядає так [http://www.ginras.ru/library/files/nikolskiy-disser.pdf]: Триба Alcini Simpson, 1945 (два роди)

*** Cervalces (Libralces) minor (Azzaroli, 1952) –&nbsp;— перша пол. пізнього пліоцену Європи і Сер. Азії

*** Cervalces (Libralces) gallicus (Azzaroli, 1952) –&nbsp;— друга пол. пізнього пліоцену Європи

*** Cervalces (Libralces) sp. –&nbsp;— перша пол. еоплейстоцену Сх. Європи і Зах. Сибіру

*** Cervalces (Libralces) carnutorum (Laugel, 1862) –&nbsp;— друга пол. еоплейстоцену Європи

*** Cervalces (Latifrons) amplicontus species nova –&nbsp;— кінець еоплейстоцену Європы і Берингії

*** Cervalces (Latifrons) aff. amplicontus –&nbsp;— межа еоплейстоцену і неоплейстоцену Сх. Сибіру

*** Cervalces (Latifrons) alaskensis Frick, 1937 –&nbsp;— перша пол. раннього неоплейстоцену Пн. Євразії і півночі Пн. Америки

*** Cervalces (Latifrons) latifrons (Johnson, 1874) –&nbsp;— кінець раннього неоплейстоцену Пн. Євразії і Берингії

*** Cervalces (Latifrons) sp. –&nbsp;— перша пол. середнього неоплейстоцену Берингії

*** Cervalces (Cervalces) scotti (Lydekker, 1898) –&nbsp;— кінець неоплейстоцену –&nbsp;— поч. голоцену центральних районів Пн. Америки

** Рід Alces Gray, 1821 -&nbsp;— [[лось]]

*** Alces sp. –&nbsp;— поч. неоплейстоцену Євразії

*** Alces americanus (Clinton, 1822) –&nbsp;— пізній неоплейстоцен Євразії і Берингійська Півн. Америки, голоцен -&nbsp;— донині Півн. Америки, Східного Сибіру, Далекого Сходу і Західного Сибіри на схід до Єнисею

*** Alces alces (Linnaeus, 1758) –&nbsp;— кінець неоплейстоцену -&nbsp;— голоцен Європи і Зах. Сибіру на зах. від Єнісею.

Лосі населяють різні ліси, чагарники вербняків по берегах степових річок і озер, в лісотундрі тримаються по березняках і осичняках. У степу і тундрі влітку зустрічаються і далеко від лісу, іноді на сотні кілометрів. Велике значення для лосів має наявність боліт, тихих річок і озер, де влітку вони годуються водною рослинністю і рятуються від спеки. Взимку для лося необхідні змішані і хвойні ліси з густим підліском. У тій частині ареалу, де висота сніжного покриву не більше 30—50 &nbsp;см, лосі живуть осіло; там, де вона досягає 70 &nbsp;см, на зиму здійснюють переходи в менш сніжні райони. Перехід до місць зимівель йде поступово і продовжується з жовтня по грудень-січень. Першими йдуть самки з лосятами, останніми, &nbsp;— дорослі самці і самки без лосят. У день лосі проходять по 10—15 &nbsp;км. Зворотні, весняні переходи відбуваються під час танення снігів і в зворотному порядку: першими йдуть дорослі самці, останніми &nbsp;— самки з лосятамі.

У лосів немає певних періодів харчування і відпочинку. Літня спека і гнус роблять їх нічними тваринами, день заганяє їх на гольці і поляни, де дме вітер, в озера і болота, де можна сховатися по шию у воду, або в густі хвойні молодняки, які дещо захищають від комах. Взимку лосі годуються вдень, а вночі майже весь час залишаються на лежанні. У великі морози тварини лягають в рихлий сніг так, що над ним стирчать тільки голова і загривок, що скорочує тепловіддачу. Взимку лось сильно толочить сніг на ділянці, званій у мисливців лосиним «стійбищем», стойбом. Розташування стойб залежить від кормних місць. У Середній Росії це в основному молоді сосняки, в Сибіру &nbsp;— чагарники вербняків або чагарникових беріз по берегах річок, на Далекому Сході &nbsp;— рідкостійні хвойні ліси з листяним підліском. Одними стойбом можуть користуватися кілька лосів одночасно; у приокських соснових борах в 50-х роках XX століття взимку на деяких ділянках збиралося до 100 і більше лосів на 1000 га.

Лосі харчуються деревинно-чагарниковою і трав'янистою рослинністю, а також мохами, лишайниками і грибами. Влітку вони поїдають листя, дістаючи його завдяки своєму зросту зі значної висоти; годуються водними і біляводними рослинами (вахта, калужниця, кубушки, кувшинки, хвощі), а також високими травами на гарі і лісосіках &nbsp;— знітом, щавлем. В кінці літа відшукують капелюшні гриби, гілочки чорниці і брусники з ягодами. З вересня починають скушувати побіги і гілки дерев та чагарників і до листопада майже повністю переходять на гілковий корм. До основних зимових кормів лосів належать верба, сосна (у Північній Америці &nbsp;— ялиця), осика, горобина, береза, малина, жостір; у відлигу вони гризуть кору. За добу дорослий лось з'їдає: влітку близько 35 &nbsp;кг корму, а взимку &nbsp;— 12—15 &nbsp;кг; за рік &nbsp;— близько 7 т. При великій чисельності лосі ушкоджують лісові розплідники і посадки. Майже всюди лосі відвідують солонці; взимку злизують сіль навіть з шосейних доріг.

Лосі швидкі, до 56 км/год, бігають; добре плавають. Розшукуючи водні рослини, можуть тримати голову під водою більше хвилини. Від хижаків обороняються ударами передніх ніг. З органів чуття у лося краще всього розвинені слух і нюх; зір слабкий &nbsp;— людини, що нерухомо стоїть, він не бачить на відстані кількох десятків метрів.

Лосі є важливими об'єктами сучасного мисливського господарства. Величезне значення мають не тільки як здобич, але й трофеї: роги лосів цінуються колекціонерами. Роги американських лосів (у т.ч.тому числі з Якутії) славляться величезними розмірами і лопатоподібною формою.

Наразі стан популяції лося в Україні викликає занепокоєння у зв`'язку з чим пропонується ввести мораторій на полювання на нього (за прикладом сусідньої Польщі) або внести лося до червоної книги України<ref>{{Cite web|url=http://h.ua/story/434280/|title=Заборонити полювання на лося в Україні!|last=В.Є. Борейко, І.Ю. Парнікоза|first=|date=02.12.2016|website=http://h.ua/|publisher=|language=українська|accessdate=02.12.2016}}</ref>