Допит: відмінності між версіями

В історії становлення та розвитку інституту свідоцького імунітету можна знайти певні цікавинки, які можуть як викликати здивування, так і заслуговувати на увагу в сучасній теорії доказів. З прийняттям Литовських статутів (1529 року, 1566 року, 1588 року)  не мали права бути свідками психічнохворі (шалені, які розуму не мають). З указами царя від 21 лютого 1697 року за неправдиві показання свідка вводиться новий вид покарання – смертна кара. Артикулом військовим від 25 квітня 1715 року до відсічення двох пальців, каторги, церковного покаяння і лише в окремих випадках передбачалася смертна кара (артикул 196-198 глава 22). За Уставами Петра І до свідчень не допускалися рижіруді і горбаті. За «Правами, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року не допускалися до свідчення картярі, пияки, блазні та особи, які не мали постійного місця проживання. ''Статут кримінального судочинства'' Росії 1864 року містив щодо цього низку цікавих правил. У ст. 705 Статуту вказувалося: “Чоловік або дружина підсудної особи, родичі її за прямою лінією, висхідною або низхідною, а також рідні її брати та сестри можуть усунути себе від свідчення, а якщо не забажають скористатися сим правом, то допитуються без присяги”. Згідно з ст. 704 не допускалися до свідчень безумні і шалені. Не допускались до свідчень під присягою євреї у справах колишніх одновірців, які прийняли християнство, та розкольники у справах тих, хто перейшов з розкольників у християнство (ст. 707)<ref name=":0" /> .