Соціальна інституція: відмінності між версіями

На початку розвитку соціології, [[соціальна реальність]] розглядалась як реальність інституціональна, тобто реальність соціальних інститутів. Відповідно і перша в [[Історія соціології|історії соціології]] перспектива сприйняття, опису і пояснення дійсності отримала назву інституціоналізм. Власне і соціологія розглядалась як наука про макроструктури суспільства&nbsp;— соціальні інститути<ref>С. Макеев. Социальные институты: классические трактовки и современные подходы к изучению // Социология: теория, методы, маркетинг. 2003. №&nbsp;4.</ref>.

 

Соціальні інститути мають практично необмежену владу над окремими індивідами в плані нав'язування обов'язкових способів [[соціальна дія|дії]] (стандарти та зразки поведінки). Проте, влада проявляється тільки тоді, коли індивід вступає у конфлікт із способами дії й інститут змушений застосовувати щодо індивіда [[Санкція (соціологія)|санкції]].

 

Для існування та нормального функціонування соціальних інститутів, вони мають бути легітимними. Легітимність досягається трьома шляхами.

# Легітимація через максимально генералізовані цінності та [[сенс]]и (ціннісно-ідеологічна).

# Легітимація через [[спільнота|спільноти]], до яких належить або прагне належати індивід (соціально-групова).

 

Соціальний інститут&nbsp;— типові реакції індивідів на типові ситуації; інстанції [[соціалізація|соціалізації]], кінцева мета яких&nbsp;— «виробництво» індивідів, що адекватні вимогам даного суспільства.

 

Соціальні інститути &nbsp;— надособистісні утворення, які утворюють макроструктуру суспільства. Між інститутами існують два типи відносин: координації (розмежування повноважень та сфер відповідальності) та субординації. Тип суспільства залежить від домінантного інституту (сім'я&nbsp;— родове, церква&nbsp;— [[феодалізм|феодальне]] тощо)<ref>Парсонс Т. Пролегомены к теории социальных институтов // Человек и общество.&nbsp;— К., 1999.</ref> .