Ю: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
→‎Походження «ю»: доповнення
→‎Історія: уточнення, джерело
Рядок 7:
 
== Історія ==
У старослов'янській кирилиці [[Файл: Early Cyrillic letter Yu.png|30px]] зазвичай вважають 33-ою за порядком. Числового значення не має. Назва в слов'янській азбуці збігається з сучасним&nbsp;— «ю», у сучасній [[Церковнослов'янська мова|церковнослов'янській]] мові [[Файл: Early Cyrillic letter Yu.png|25px]] ({{lang-uk|її}})&nbsp;— [[знахідний відмінок]] короткої форми займенника {{lang-chu|я}} («вона», «та»), але слід мати на увазі, що в [[Староцерковнослов'янська мова|староцерковнослов'янській]] орфографії цей займенник записувався як [[Ѭ]] («великий йотований юс»), бо за походженням він являє собою [[Носові голосні в праслов'янській мові|йотований носовий]] ''*jǫ'' (подібно всім закінченням знахідного відмінка слів з основою на ''*-a''), збіг цього слова з назвою букви пізніший&nbsp;— після скасування «великих юсів» у кириличному письмі. З огляду на те, що в одному«Паризькому забецедарії» найдавніших(''«Abecedarium кириличних алфавітівbulgaricum»'') «ю» назване «юсом», можна припустити, що це було первісним найменуванням букви, а перенесення назви на знаки для носових сталося вже в Стародавній Русі, де носові голосні зникли вже до XI&nbsp;ст.<ref>{{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=31|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}</ref>
 
Походження кириличної літери&nbsp;— [[Грецька абетка|грецька]] лігатура {{lang-el2 | IǑ}}, {{lang-el2 |ιǒ}} ({{lang-el2|ΙΟΥ}}, {{lang-el2| ιου }}).