Сюїта: відмінності між версіями

Термін "«сюїта"» був уведений у другій половині [[XVІІ століття]] французькими композиторами. [[Музика епохи бароко|Барокова]] сюїта складалася з чотирьох частин - — [[алеманда|алеманди]], [[куранта|куранти]], [[сарабанда|сарабанди]] і [[жига|жиги]]. Пізніше в сюїту вводилися і інші танці, зокрема [[менует]], [[гавот]], [[пасп'є]] та [[буре]]. Німецькі композитори нерідко вводили на початок сюїти увертюру.

Найвідомішим автором барокових сюїт можна вважати {{Бах}}а, який написав цикли сюїт для [[клавір]]у - — англійських, французьких та партит, а також багато сюїт для [[віолончель|віолончелі]], [[скрипка|скрипки]] та [[флейта|флейти]]. Серед інших відомих авторів сюїт цієї епохи - — [[Телеманн]] та [[Гендель]].

З початком [[Музика епохи класицизму|класичної епохи]] у другій половині [[18 століття]] жанр сюїти вважався старомодним і був витисненим [[симфонія|симфонією]] та інструментальними концертами.

У 19 столітті жанр сюїти відродився, однак цей термін мав інший зміст - — сюїтами називали інструментальні збірки фрагментів з більших опусів, наприклад опер чи балетів, або ж послідовності невеличких п'єс, об'єднаних тематично.

Серед українських [[композитор]]ів до жанру сюїти звертались:

* для [[фортепіано]] [[Лисенко Микола Віталійович|Миколи Лисенка]], [[Барвінський Василь Олександрович|Василя Барвінського]], [[Нижанківський Нестор Остапович|Нестора Нижанківського]];

* для струнного [[оркестр]]у [[Скорик Мирослав|Мирослава Скорика]];

* симфонічної — «Балетна сюїта» [[Рудницький Антін|Антіна Рудницького]],

* Сюїта «Пам'яті [[Леся Українка|Лесі Українки]]» [[Штогаренко Андрій|Андрія Штогаренка]] та ін.