Відмінності між версіями «Щоголів Яків Іванович»

м
нема опису редагування
м
У віршах Щоголів часто тужить за своїми дитячими літами, які щасливо провів під оком дбайливої, ніжної матері. Краса рідних краєвидів — недалекий степ, водяні млини, пасіки, ріка Ворскла — все це чаром поезії овівало ніжну душу хлопчини й відбилося згодом у його поетичних творах.
 
Уже під час гімназійного навчання у Харкові він помістив в альманаху «Молодик» (1843—1844) свої перші вірші. Але суворий відгук російського критика Віссаріона Бєлінського став причиною того, що Щоголів спалив свої ще не друковані твори й замовк на тривалий час. Під час університетських студій Яків Щоголів зблизився із професорами Метлинським, Срезневським й Костомаровим, які мали великий вплив на його світогляд. Під впливом Метлинського, що розбудив у нього тугу за минулим України, поет почав знову писати. Ці нові поезії з'явилися в Кулішевій «[[Хата (альманах)|Хаті]]» (1860). Крім того, він користувався підтримкою ректора Харківського університету П. Гулака -Артемовського, встановив зв'язки з поетами - романтиками М. Петренком, А. Чужбинським, з діячами Харківської "громади" -
 
В. Гнилосировим, О. Потебнею, А. Шимановим, дружив з композитором М. Лисенком.
 
Після закінчення університету Яків Щоголів вступив на державну службу в канцелярії губернатора, але згодом залишив її і проживав у тісному родинному колі, далеко від світового гомону. Багато уваги приділяв сім'ї, дбав про виховання дітей, які тонко розуміли поезію, заохочували батька до творчості.