Олександр I Карагеоргієвич: відмінності між версіями

| ім'я = Олександр I КараджорджевичКарагеоргійович<br />''Александар I Карађорђевић''

'''Олександр І КараджорджевичКарагеоргійович''' ({{lang-sr|Александар I Карађорђевић}},; *[[17 грудня]] [[1888]], [[Цетінє]]&nbsp;— †[[9 жовтня]] [[1934]], [[Марсель]])&nbsp;— Король сербів, хорватів та словенців ([[1921]]–[[1929]]), король Югославії ([[1929]]–[[1934]]). Під час Балканських воєн командував І сербською армією, а в ході [[Перша світова війна|Першої світової війни]] був верховним головнокомандувачем сербських військ.

Олександр КараджорджевичКарагеоргійович, другий син короля [[Петро I Карагеоргієвич|Петра I КараджорджевичаКарагеоргієвича]] і [[Зорка Чорногорська|княгині Зорки]], дочки короля [[Чорногорія|Чорногорії]] [[Нікола I Петрович|Ніколи I Петровича]], народився в Цетінє 17 грудня 1888&nbsp;р.. У той час в [[Чорногорія|Чорногорії]] виходив листок «Голос Чорногорця» (Глас Црногорца), єдиний друкований орган країни, створений на гроші Санкт-Петербурзького Митрополита[[митрополит]]а, який подарував в 1833&nbsp;р. 3,000 рублів на цю справу. В рубриці під заголовком «домашні новини» від 11 грудня 1888&nbsp;р. (за ст.старим Стилемстилем) з'явилася наступна замітка: «Наймолодший КараджорджевичКарагеоргієвич: Цетінє 10 грудня.&nbsp;— Минулого тижня в день 4-го грудня незабаром після восьмої години ранку, почали палити рушниці по всьому Цетінє, і швидко рознеслася радісна звістка, що в цій годині Її Світлість княгиня Зорка КараджорджевичКарагеоргієович народила сина. Як Світла породілля, так і новонароджений княжич знаходяться, слава Богу, в доброму здоров'ї». Радісна звістка про народження другого сина у князя Петра була послана у [[Санкт-Петербург|Петербург]] з проханням до [[Олександр III (російський імператор)| Олександра III]] бути хрещеним батьком. Російський Імператор дав свою згоду і 4(17) липня того ж року відбулися хрестини.

Слід зауважити, що один із сербських істориків, М. Вукович-Бірчанін, згадує, що, як раз, в цей час Олександр захворів дифтеритомна [[дифтерія|дифтерит]]. Його життя висіло на волоску протягом тривалого періоду. Лікував його знаменитий фахівець того часу&nbsp;— швейцарець доктор Мартін. Княжич одужав, але внаслідок цієї важкоїтяжкої хвороби ув Олександра булабуло виявленавиявлено короткозорість. Йому довелося носити окуляри, а потімзгодом пенсне протягом всього свого життя.

У 1899 році російський дипломат О.&nbsp;П.&nbsp;Ізвольський, що був тоді послом при Баварському королівському дворі в [[Мюнхен]]і, був уповноважений поїхативиїхати до [[Женева|Женеви]] і передати запрошення російського уряду дітям князя [[Петро I Карагеоргієвич|Петра]] продовжувати їхню освіту в Росії на казенний рахунок. Пропозиція була прийнята і влітку 1899&nbsp;р., коли старшому синові, Георгію, виповнилося 13 років, а молодшому, Олександру, 12 років, батько повіз їх до Росії для продовження освіти. Літо вони провели в гостях у своєї тітки, Міліци Миколаївни, чорногорської княжни, у маєтку Знам'янка. Восени 1899&nbsp;р. Олександр вступив на навчання до Ліцею Правознавства.

У 1912&nbsp;р. [[Королівство Сербія]], [[Королівство Чорногорія]], [[Третє Болгарське царство|Болгарське царство]], та [[Королівство Греція]] укладаютьуклали [[Балканська Ліга|Балканський Союз]] проти [[Османська імперія|Османської імперії]]. [[Перша Балканська війна]] для Сербії розпочалася 17 жовтня 1912&nbsp;р. Під час війни Престолонаслідникпрестолонаслідник Олександр командував I армією. Ця армія виграла дві великі битви під Куманово і близько Бітола, які в кінцевому результаті вирішили війну проти турківосманів. Російський посланник вупродовж 1909–1914&nbsp;рр.. вроків у Белграді М.&nbsp;Г.&nbsp;Гартвіг: писав: «У [[Битва під Куманово|битві під Куманово]] Наслідний Принц Олександр проявив виняткову відвагу. ВУ той час як турки суцільною зливою шрапнелі і гвинтівкових куль обсипали сербські позиції, Королевич верхи об'їжджав фронт, будучи помітною і привабливою мішенню для турків».

У результаті ускладнень, що виникли у зв'язку з розподілом звільнених земель між сербами і болгарами, спалахнула [[Друга Балканська війна]]. Несподівано болгари, без попереднього оголошення війни, напали на сербські війська на річці Брегальніце і на інших частинах фронту.{{Джерело}} І в цій війні Олександр стояв на чолі I армії. Ця короткочасна війна завершилася для [[Болгарія|Болгарії]] поразкою, і вже 10 серпня 1913&nbsp;р. королевич Олександр береузяв участь від імені [[Сербія|Сербії]] в підписанні [[Бухарестський мирний договір 1918|Бухарестського мирного договору]] між [[Сербія|Сербією]], [[Болгарія|Болгарією]], [[Греція|Грецією]], [[Чорногорія|Чорногорією]] та [[Румунія|Румунією]]. А 13 листопада того ж року укладає договір про розмежування між [[Сербія|Сербією]] і [[Чорногорія|Чорногорією]]. Після завершення [[Друга Балканська війна|Другої Балканської війни]] Олександр був нагороджений золотою медаллю Мілоша Обліча, у [[1913]]&nbsp;р. також був нагороджений і [[Орден Андрія Первозванного|орденом Андрія Первозванного]]

У 1914 році ропочаласярозпочалася [[Перша світова війна]]. Сербський Генеральний Штабштаб очолили воєвода [[Радомир Путник]] і королевич Олександр. Мужність і героїзм сербських солдатів, проявлені в перші дні боїв, знову облетіли весь світ. Сербська армія під проводом прославленого Радомира Путника та народного улюбленця Олександра Карагеоргієвича вміло захищала свою країну проти австрійської агресії, нерідко при цьому переходячи в контрнаступ.

Однак на допомогу [[Австро-Угорщина|АвстріїАвстро-Угорщині]] поспішили німці ій тоді [[Сербія]] не витримавши натиску, змушена була відступати. Престолонаслідник Олександр під час походу захворів на [[епідемічний висипний тиф]], і попри те що його життя висіло на волосині, він не покинув своєї армії і виконав легендарний перехід через Албанські гори в холоднечу й морози, після чого був евакуйований з усіма на острів [[Керкіра|Корфу]], де залишки сербської армії отримали заслужений відпочинок.

Поки сербська армія переформувалася після жахливого переходу через Албанські гори, престолонаслідник Олександр, як тільки одужав після своєї хвороби, поїхав з [[Нікола Пашич|Пашичем]] до [[Франція|Франції]] і [[Велика Британія|Великобританії]] клопотати про допомогу своїм військам. До серпня 1916&nbsp;р. перші сербські частини були вже перекинуті на [[Салонікський фронт]], звідки почався переможний наступ союзних військ проти спільного ворога. У ході [[Перша світова війна|Першої світової війни]] російський імператор [[Микола II (російський імператор)|Микола II]] нагородив Олександра [[Орден святого Георгія|орденом Святого Георгія]] 4-го ступеня (5 вересня 1914&nbsp;р.), а в 1915 році цим же орденом 3-го ступеня.

Ще до початку [[Перша світова війна|Першої світової війни]] у зв'язку з хворобою і похилим віком короля [[Петро I Карагеоргієвич|Петра І]], Олександр був призначений Принцом&nbsp;— Регентом Сербського Королівства. Звільнені, в ході Великої війни, території колишньої [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] стаютьстали частиною нової держави, утвореної 1 грудня 1918&nbsp;р., і якащо отримала назву [[Королівство Югославія|Королівство Сербів, Хорватів і Словенців]],. аЗгодом згодомМакедонія і [[Чорногорія]] приєднуєтьсяприєдналася до новоутвореної держави. Таким чином, південнослов'янські племена об'єдналися під короною династії [[Карагеоргієвичі]]в. У 1921&nbsp;р. помер старий король [[Петро I Карагеоргієвич|Петро I Визволитель]], і новим правителем стаєстав Олександр. Він розумів, що керувати країною з населенням, що представляє різні релігії та культури не легканелегка справа, але король Олександр І твердою рукою заклав фундамент своєї нової держави, намагаючись поєднати три головні гілки південних слов'ян в одне ціле.

Після закінчення Першої світової війни король Олександр I у прокламації від 6 січня 1919 проголосив проведення аграрної реформи, яка б мала ліквідувати феодальні та напівфеодальні відносини ув сільському господарстві та рівномірно розподілити землю. ''«Я хочу негайно приступити до справедливого вирішення аграрного питання, скасувати кріпосне право та великі земельні володіння. Земля буде розподілена між бідними селянами, але колишні власники отримають компенсацію.»''

[[27 лютого]] 1919 були опубліковані попередні положення про підготовку до проведення аграрної реформи, яка скасувала кріпосництво ув Боснії, Герцеговині, [[Стара Сербія|Старій Сербії]] та Македонії. На додаток до скасування феодального землеволодіння, було наказано експропріювати великі землеволодіння розміром від 57,5 га.

У внутрішній політиці королю Олександру I Карагеоргієвичу із самого початку довелося зіткнутися з багатьма труднощами. Безпосередньо після утворення [[Королівство Югославія|Королівства Сербів, Хорватів і Словенців]] стало зрозуміло, що об'єднання відбулося занадто рано. Серби внесли в це об'єднання весь свій національний, моральний і військовий ореол, ву той час як хорвати з самого початку зайняли протиставну позицію. Часто королю доводилося долати опір своїх міністрів. Його прагнення створити єдину націю, знищивши національну відмінність викликали зіткнення з самим [[Пашич]]ем, який був затятим сербом-націоналістом і вважав, що серби повинні відігравати головну роль у житті країни.

Хорватська ж партія [[Степан Радич|Радича]] критикуючи цю точку зору, розпалювала сепаратистські настрої ув хорватів. Таким чином, відразу ж виникло так зване «хорватське питання». Відсутність єдності великою мірою гальмувала розвиток держави в усіх напрямках. З часом ситуація все більш загострювалася. Справа навіть дійшла до пострілів ву [[Народна Скупщина Сербії|Народній Скупщині]], коли були вбиті лідер [[Хорватська селянська партія|Хорватської селянської партії]] [[Степан Радич]] і ще троє хорватських народних представників. Це призвело до того, що хорватські депутати і члени Самостійної демократичної партії вийшли з [[Народна Скупщина Сербії|Народної Скупщини]]. Король Олександр 6 січня 1929 року розпустив Скупщину, скасував Конституцію і встановив королівську [[Диктатура 6 січня|диктатуру]], призначивши головою сформованого ним уряду генерала [[Петар Живкович|Петара Живковича]].

3 жовтня 1929&nbsp;р. названазву «Королівство Сербів, Хорватів і Словенців» заміненабуло замінено на [[Королівство Югославія]]. Нова назва мала символізувати «національну єдність» населення країни. У той же день був впроваджений новий адміністративний поділ держави на дев'ять [[Бановина|бановин]], назви яких походили від тамтешніх великих річок (окрім [[Зетська бановина|Зетської бановини]]), однак кордони проводилися без врахування історико-етнографічних меж, оскільки режим намагався забезпечити сербську більшість у прикордонних районах [[Сербія|Сербії]].

У зовнішній політиці король Олександр показав безперечну обдарованість та блискуче розуміння великих міжнародних проблем. Вже в 1921&nbsp;р. він створюєстворив зіз президентом [[Чехословаччина|Чехословаччини]] [[Томаш Гарріг Масарик|Масариком]] і румунським королем Фердинандом [[Мала Антанта|Малу Антанту]] з метою захисту від угорського ревізіонізму та запобігання реставрації [[Габсбурги|Габсбургів]]. Альянс отримав підтримку [[Франція|Франції]], яка підписала військові угоди з кожною з трьох учасниць Малої Антанти. 27 січня 1924&nbsp;р. в [[Рим]]і представниками [[Королівство|Югославії]] та [[Італія|Італії]] був підписаний двосторонній міжнародний договір про розділ вільного міста [[Вільна держава Рієка|Фіуме]], відомий як «Римський договір». У 1927&nbsp;р. між [[Франція|Францією]] та [[Королівство Югославія|Югославією]] був підписаний Пакт дружби, який мав характер союзу. У лютому 1933&nbsp;р. члени [[Мала Антанта|Малої Антанти]] підписали Організаційний пакт, що зміцнював їхнє співробітництво. А наступного року [[Королівство Югославія|Югославія]] разом з [[Греція|Грецією]], [[Румунія|Румунією]] та [[Туреччина|Туреччиною]] заснували [[Антанта Балканська|Балканський пакт]], спрямований проти підступів [[Італія|Італії]] на [[Балканський півострів|Балканах]].

На осінь 1934&nbsp;р. була заплановазапланована дипломатична поїздка короля Олександра до [[Франція|Франції]]. Було вирішено, що він буде плисти до [[Марсель|Марселя]], на [[Ескадрений міноносець|есмінці]] Югославського Королівського флоту «Дубровник», а потім вже потім відправиться потягом до [[Париж]]а для офіційного візиту.

Майбутній візит югославського короля Олександра I вдо МарсельМарселю широко обговорювався в європейській пресі. Ще до його початку у Франції з'явилися чутки про можливість замаху на монарха. Один із співробітників відомства Барту сказав міністру, що «волів би, щоб король поїхав куди завгодно, тільки не в Марсель». За кілька годин до прибуття Олександра в місто, коли той вже знаходився на борту есмінця «Дубровник», паризькі ЗМІ повідомили про плановане вбивство короля з боку хорватських терористів.

Вранці [[9 жовтня]] [[1934]] в Марсель завчасно прибув югославський міністр двору, генерал Дмитрович. Він був неприємно здивований охоронними заходами, прийнятими місцевими поліцейськими. Вони зводилися до наступного: по обидва боки вулиць, по яких мав слідувати кортеж, були розставлені співробітники поліції з інтервалом в 10 кроків. Крім того, вони стояли спиною до тротуару, майже не маючи можливості спостерігати за натовпом. Пропозиція з бокуПропозицію британського [[Скотланд-Ярд]]у взяти на себе безпеку короля було відхилено французькою владою, а югославській охороні Олександра взагалі наказувалосянаказали залишатися на борту есмінця. Однак, незважаючи на це, марсельський префект Совер запевнив Дмитровича в тому, що все буде гаразд.

9 жовтня приблизно о 2 годині дня «Дубровник», зустрінутий ескортом французьких міноносців і привітаний артилерійським салютом, увійшов до марсельської гавані. Олександр I в адміральськиомуадміральському мундирі зійшов на берег Старої гавані, де його зустрічали Барту, військово-морський міністр Франсуа П'єтрі, генерал Жорж і ще ряд чиновників військового та дипломатичного відомств. У ході урочистої церемонії Жорж і король виступили з промовами, після чого попрямували до автомобіля.

Побачивши транспортний засіб, в якому належало їхати королю, Дмитрович занепокоївся. Поданий автомобіль був неброньованим лімузином з великими вікнами і широкими підніжками на всю довжину кабіни, від переднього до заднього крила, і відкидним верхом ву задній частині кабіни, де мав розміститися Олександр. У разі спроби замаху на пасажирів автомобіля він не просто не давав їм ніякого захисту а, навпаки, створював всіусі умови для потенційного вбивці.

Всі ці події сталися протягом кількох секунд, після чого Піоле, все-таки зумів розвернути коня, наздогнав убивцю і двічі вдарив його шаблею по голові. Злочинець, весь у крові, впав на бруківку і був ще двічі поранений поліцейськими. Жертвами поліцейських, які відкрили безладну стрілянину, стали і люди в натовпі: дві людини були вбиті, ще деякі дістали поранення. Втративши контроль, натовп рушив до місця подій, затоптавши важкотяжко пораненого вбивцю.

Після замаху ОлександрОлександра I, що знепритомнів ще в автомобілі, бувбуло негайно перенесенийперенесено вдо префектурупрефектури, прикрашенуприкрашеної гірляндами, а також французьким і югославським прапорами. Через кілька хвилин прапори були приспущені&nbsp;— король помер, не приходячи до тями. 72-річний [[Барту Жан-Луї|Луї Барту]] отримав важкетяжке поранення і в той же день помер у госпіталі.

Злочинець, доставлений в лікарню, перебував у вкрай важкомутяжкому стані. При ньому виявили [[Чехословаччина (1918—1938)|чехословацький]] паспорт на ім'я Петра Келемена, револьвери систем [[Mauser C96|Маузер]] і [[Walther|Вальтер]], а також бомбу. На руці вбивці було татуювання у вигляді знака [[ВМРО]]&nbsp;— македонської терористичної організації. Не приходячи до тями, він помер приблизно о 8-й годині вечора того ж дня. ОсобаОсобу злочинця незабаром булабуло встановленавстановлено. Ним виявився Величко Керін Георгієв, (таке було справжнє ім'я вбивці)який був одним з найбільш професійних терористів ВМРО. До теперішнього моменту його справжнє ім'я було відоме тільки його безпосереднім начальникам і поліції. Інші знали злочинця, головним чином, як [[Владо Черноземський|Владо Черноземського]], або ж «Владо&nbsp;— шофера» (ця кличка була обумовлена його професією). Георгієв не вживав спиртного, не курив. Він був готовий піти на будь-яку справу, за спогадами сучасників, будучи людиною холоднокровною і безжальною.

Югославські газети розгорнули кампанію проти Угорщини та Італії, звинувативши керівництва цих країн в організації вбивства та у допомозі руху [[Усташі|усташів]]. В Югославії той факт, що вбивцями короля стали саме усташі, спочатку був сприйнятий як [[аксіома]], яка не потребує доказів. Французька преса, як і уряд, дотримувалися іншої точки зору, вважаючи, що інцидент&nbsp;— не привід для охолодження відносини між Францією і Югославією. В італійських та угорських газетах марсельські події коментувалися досить стримано.

* А. Дурилин. Доклад «Король Александр I&nbsp;— Югославский» / «Кадетская перекличка» №&nbsp;21/ http://www.xxl3.ru/kadeti/aleksandr.htm {{ref-ru}}

* Душан Петкович."Король витязь Александр I Объединитель" /«Кадетская перекличка» №&nbsp;10 1974г./ http://www.xxl3.ru/kadeti/aleksandr.htm {{ref-ru}}

* Первый король Югославии Александр I Карагеоргиевич./ http://www.otechestvo.org.ua/main/200510/1010.htm {{ref-ru}}