Українсько-німецькі відносини: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→Історія відносин: Доповнення |
|||
Рядок 7:
|Колір2 = orange
}}
'''Україно-німецькі відносини''' —
[[Німеччина|Федеративна Республіка Німеччина]] представлена в Україні через [[Посольство Німеччини в Україні|Посольство]] в [[Київ|Києві]] ([[Україна]]), Генеральне консульство в Донецьку, яке у січні 2015 р. відкрило тимчасовий офіс у Дніпрі. Інтереси Федеративної Республіки Німеччина також представляють: з березня 2000 р. Почесний консул у Львові, з липня 2008 р. - Почесний консул в Одесі, з вересня 2012 р. Почесний консул у Харкові<ref>{{Cite web|url=http://www.kiew.diplo.de/Vertretung/kiew/uk/02/__Botschaft.html|title=Посольство Федеративної Республіки Німеччина в Україні|last=|first=|date=|website=http://www.kiew.diplo.de|publisher=Посольство Федеративної Республіки Німеччина.Київ|language=укр.|accessdate=12.04.2017}}</ref>.
Україна представлена в [[Федеративна Республіка Німеччина (1949—1990)|ФРН]] через [[Посольство України в Німеччині|посольство в Берліні]] (ФРН), генеральні консульства у Гамбурзі, Мюнхені та Франкфурті-на-Майні.
== Історія відносин ==
Рядок 17 ⟶ 21:
* 1941 — 1944 — Нацистська Німеччина (за допомогою румунів, італійців та угорців) окуповує більшу частину [[УРСР|Радянської України]]; [[ОУН]]-[[УПА]] перемикає між боротьбою проти німців та отриманням їхньої допомоги для боротьби з [[СРСР|Радянським Союзом]];
* 1953 — «Радіо Свобода» почало мовлення в [[Україна|Україну]], українською мовою, з Мюнхену;
* 1959 — [[Степан Бандера|Степана Бандеру]] вбито радянським агентом у [[Мюнхен]]і
== Визнання Німеччиною державної незалежності України ==
У 1989 році Німеччина була першою західною державою, що відкрила своє генеральне консульство у Києві. Після проголошення незалежності України першим серед зарубіжних посадовців, які відвідали нашу державу, став тогочасний віце–канцлер, міністр закордонних справ ФРН Г.–Д.Ґеншер (жовтень 1991 р.). Німеччина однією з перших країн "Великої сімки" визнала незалежність України 26 грудня 1991 р. Вже 17 січня 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини. Першим західним посольством в Україні також було посольство Німеччини.
== Політичний діалог ==
Німецько–українські взаємини не розвивалися інтенсивно. Певний час Німеччина разом з іншими країнами Заходу розглядала вирішення європейських проблем, а також формування відносин з СНД, в тому числі й з Україною, виключно у контексті взаємин з Російською Федерацією. Наприкінці 1992 – на початку 1993 рр. урядові кола ФРН остаточно визначилися щодо помилковості орієнтації на Росію і необхідності розглядати відносини з Україною як самостійний і окремий напрямок німецької зовнішньої політики‚ оскільки без суверенної України неможливо зберегти той статус–кво, який склався в Європі після об’єднання Німеччини, розвалу ОВД, а потім – й СРСР <ref name=":0">Кривонос Р.А. Німеччина у структурі європейської співпраці: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський ун-т”, 2004. – С. 73-75</ref>.
Врахування об’єктивного стану перехідного періоду і нових геополітичних реалій спонукало урядові кола обох держав до формування політико–правових засад двосторонніх відносин. У цей період розпочалося підписання широкого кола міждержавних угод [438 / С. 359]. Зусилля обох сторін увінчалися офіційним візитом до Києва канцлера Г.Коля на чолі представницької делегації у червні 1993 року.
У ході візиту канцлера було підписано ''Спільну Декларацію про основи відносин між Україною і Федеративною Республікою Німеччиною'' та ''Договір про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки'' [436]. Вони створили політико–правову базу співробітництва обох країн.
У ''Спільній Декларації'' обидві сторони підкреслювали, що вони впевнені у необхідності будівництва нової, об’єднаної на основі спільних цінностей Європи і перетворення її на континент миру, безпеки і співробітництва. Дві країни виступили з твердими намірами будувати взаємовідносини на обов’язковій міжнародно–правовій основі, керуючись при цьому принципами рівності, недискримінації та взаємної вигоди [437].
У ''Договорі про розвиток широкомасштабного співробітництва'' вказувалося, що договірні сторони сприятимуть торгівлі та співробітництву між підприємствами й організаціями обох держав шляхом належних заходів на основі національних законодавств і згідно з міжнародними зобов’язаннями. Сторони зобов’язалися надавати гарантії для експортних кредитів на максимально сприятливих умовах, дотримуючись засад національного і міжнародного права [164 / С. 159].
Оцінюючи ці два документи, необхідно зазначити, що й дотепер ці дві угоди продовжують залишатися найважливішими договірно–правовими засадами німецько–українського співробітництва<ref name=":0" />.
У вересні 1996 року Г.Коль вдруге відвідав Україну. Під час цього візиту між двома країнами було підписано ''Угоду про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні,'' а також низку інших двосторонніх документів щодо проектів співпраці в економічній галузі. Візит пройшов під знаком примирення та розбудови взаєморозуміння обох народів. Згідно з двосторонньою домовленістю було відкрито солдатський цвинтар під Києвом, де перепоховані останки німецьких громадян, які загинули в Україні під час Другої світової війни.
У лютому 1998 року Україну з першим державним візитом відвідав федеральний президент ФРН Р.Герцог. Візит федерального президента, який відіграє представницьку роль у політичній системі ФРН, мав важливе символічне значення. Він продемонстрував, що Україна входить до кола тих партнерів ФРН ‚ з якими підтримуються стабільні зв’язки<ref name=":0" />.
Німеччина найсуттєвішим чином підтримує співробітництво України з європейськими й атлантичними структурами. Вона брала активну участь у підготовці і підписанні ''Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС'' 1994 року та ''Хартії про особливе партнерство із НАТО'' 1997 року. З травня 1998 р. відбуваються регулярні українсько–німецькі міжурядові консультації, які стали форумом для обміну думками з питань двосторонніх відносин і вирішення найважливіших проблем двостороннього співробітництва.
Головування Німеччини у першому півріччі 1999 року в ЄС, ЗЄС та "Великій сімці" створило нові можливості для поглиблення співробітництва, особливо з урахуванням динаміки європейських інтеграційних процесів. На початку липня 1999 року у Києві пройшли другі українсько–німецькі міжурядові консультації на найвищому рівні під головуванням Президента України Л.Кучми та Федерального канцлера Німеччини Ґ.Шрьодера. Хоча цей візит й не приніс підписання нових суттєвих угод між обома країнами і виявив розбіжності у поглядах обох урядів на проблему закриття Чорнобильської АЕС, він засвідчив єдність підходів обох сторін до проблеми співробітництва і безпеки в Європі та прагнення до подальшої розбудови відносин<ref name=":0" />.
У липні 2000 року в Німеччині відбулися треті українсько–німецькі міжурядові консультації на найвищому рівні. Вони продемонстрували життєздатність і ефективний характер цієї форми міждержавного співробітництва<ref name=":0" />.
Завдяки наполегливій праці урядів та дипломатій обох країн впродовж минулого десятиріччя була закладена політико–правова база міждержавних відносин, яка налічує понад два десятки двосторонніх договорів та угод. Проте необхідно підкреслити, що до цих пір не укладено договору про основи двосторонніх відносин, як це було, наприклад, зроблено у відносинах ФРН із Польщею чи Росією. Українсько–німецькі відносини спираються на згадану нами ''Декларацію'' досить загального характеру <ref name=":0" />.
Попри це можна констатувати‚ що відносини з Україною відіграють важливу роль у пріоритетах Німеччини на Сході.
Як свідчить аналіз заяв німецьких державних діячів, німецькі урядові кола вважають, що необхідно, виходячи із зазначених вище стратегічних підходів, допомогти Україні у визначенні і зміцненні її геополітичного становища на двох рівнях‚ себто‚ через сприяння зближенню з ЄС і НАТО та через субрегіональне співробітництво‚ насамперед з центральноєвропейськими країнами. Програми типу ''Ініціатива "Карпатський Єврорегіон"'' розглядаються як важливі з точки зору можливості нового перерозподілу сил у Європі після розширення НАТО. З їхньою допомогою Україна швидше наближатиметься до ЄС і НАТО через міжрегіональну кооперацію<ref name=":0" />.
== Економічні відносини ==
| |||