Українсько-німецькі відносини

білатеральні відносини

Україно-німецькі відносини — сукупність міжнародних двосторонніх відносин між Україною та Німеччиною, а також співпраці обох країн у міжнародних організаціях та інших міжнародних інституціях.

двосторонні відносини[d][1][2]
Україно-німецькі відносини
Germany–Ukraine relations
Час


лютий 1992

Шаблон:Міжнародні відносини: ДАТА
Germany Ukraine Locator.png
Німеччина
Німеччина
Україна
Україна

Див. також
міжнародні відносини Німеччиниd
міжнародні відносини України
CMNS: Українсько-німецькі відносини у Вікісховищі
Категорія:Українсько-німецькі відносини

Федеративна Республіка Німеччина представлена в Україні через Посольство в Києві (Україна), Генеральне консульство в Донецьку, яке у січні 2015 р. відкрило тимчасовий офіс у Дніпрі. Інтереси Федеративної Республіки Німеччина також представляють: з березня 2000 р. Почесний консул у Львові, з липня 2008 р. — Почесний консул в Одесі, з вересня 2012 р. Почесний консул у Харкові[3].

Україна представлена в ФРН через посольство в Берліні (ФРН), генеральні консульства у Гамбурзі, Мюнхені та Франкфурті-на-Майні.

Відносини у 1918—1922 рокахРедагувати

У нерадянський періодРедагувати

Дипломатичні відносини між Німецькою імперією та Українською Народною Республікою були встановлені після підписання Берестейського миру від 9 лютого 1918 року[4], за яким Німеччина визнала УНР незалежною державою[5]. У тому ж 1918 році відбувся обмін посольствами[5][6].

 
Німецькі війська у Києві. Березень 1918 року

Відповідно до Військової конвенції від 18 лютого 1918 року 27 лютого 1918 року Німеччина ввела на територію УНР військовий корпус для допомоги в боротьбі з більшовиками (на початку перебування на території України загальна чисельність німецько-австро-угорського угруповання досягала 450 000 осіб, у кінці перебування — тільки німецьких військ на території України налічувалося 1 000 000 чоловік)[7]. З 6 квітня 1918 року німецьке військове керівництво почало втручатися у внутрішні справи УНР (без узгодження з українською владою були видані накази головнокомандувача німецькими військами генерал-фельдмаршала Германа фон Ейхгорна від 6 квітня 1918 року у справі засіву полів і від 23 квітня 1918 року про введення в Україні німецьких військово-польових судів)[7], а 29 квітня безпосередньо підтримало Гетьманський переворот, наслідком якого стало усунення Центральної Ради УНР і проголошення Української Держави на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським[7]. Німецькі війська були виведені з України після листопада 1918 року[7].

Відповідно до мирного договору від 9 лютого 1918 року і економічного договору від 23 квітня 1918 року Німеччина разом з Австро-Угорщиною зобов'язалася постачати УНР вугілля (німеччина — 28 230 750 пудів), нафтопродукти, сільськогосподарські машини, обладнання, фармацевтичні та хімічні препарати, надати позику УНР в розмірі 1 000 000 карбованців (надалі вже Україна, за угодою від 15 травня 1918 року[5], надала позику Австро-Угорщини і Німеччини в розмірі 400 000 000 карбованців), натомість УНР зобов'язалася поставити 60 000 000 пудів хлібних злаків, 2 750 000 пудів великого рогатої худоби (у живій вазі), 400 000 000 штук яєць, 37 500 000 пудів залізної руди, спеціальні сорти дерева з розрахунку 300 вагонів на місяць, мідь, олово, цинк, бавовну, овчину, льон і т. д .; за угодою від 15 вересня 1918 року Німеччина разом з Австро-Угорщиною також ще зобов'язувалися поставляти Україні щомісяця 9 000 000 пудів вугілля, по 5 000 тонн нафти і нафтопродуктів, а також обіцяли задовольнити потребу України в сільськогосподарських машинах і техніці, обладнанні для цукрової, гірської, вугільної і металургійної промисловості, крім того Німеччина виділила кредит в 1 000 000 000 німецьких марок на відновлення народного господарства, а Україна, в свою чергу, зобов'язалася поставити Центральним державам 75 000 000 пудів хліба, 11 000 000 пудів живої ваги худоби, 300 000 голів овець, 400 000 пудів сала, 9 000 000 пудів цукру, інші сільськогосподарські продукти, марганцеву і залізну руду, дерево і т. д., відновити режим вільної торгівлі на внутрішньому ринку, відмовитися від застосування експортних мит, ввести тверді ціни на всі види продукції товарообміну, вільний транзит через свою територію і контроль Центральних держав над експортом зернових культур та сировини в Росію і нейтральні країни. Також вересневую угодою зазначалося, що до проведення грошової реформи в Україні усі поставки повинні були покриватися у російських рублях[7][5]. У той же час Німеччина активно заважала налагодженню торгівельних відносин України з Болгарією[8] та Фінляндією[9].

Берестейський договір було денонсовано Версальським мирним договором[7], проте Німецька держава таємно продовжувала передавати УНР гривневу готівку, яка перебувала у неї на зберіганні (станом на травень 1919 року у Німеччині зберігалися надруковані банкноти загальним номіналом у 4 513 460 000 гривень та різні цінні папери), а також, з осені 1919 року, почала видачу сум з заблокованих українських урядових рахунків та перевезення їх, за допомогою німецької авіації, в Україну[10]. Після підписання в 1922 році Рапалльського договору з РРФСР Німеччина припинила офіційні контакти з урядом УНР у вигнанні[7].

 
Посол України барон Штейнгель та турецький посол Ріфат Паша на похороні генерал-фельдмаршала Германа фон Эйхорна. Берлін, 6 серпня 1918 року

Посли України у Німеччині:

Керуючі посольством України в Німеччині:

Посли Німеччини в Україні:

Повірені у справах Німеччини в Україні:

Міжурядові договори:

  • Берестейський мирний договір від 9 лютого 1918 року[7];
  • Військова конвенція від 18 лютого 1918 року[7];
  • Економічний договір від 23 квітня 1918 року[7];
  • Фінансовий договір від 15 травня 1918 року[5];
  • Господарський договір від 18 вересня 1918 року[5];
  • Договір щодо безперешкодної евакуації німецьких військ від 14 грудня 1918 року[10].

Офіційні ноти з боку України:

У радянський періодРедагувати

 
Будинок, у якому з 1917 по 1937 рік знаходилось консульство Німеччини у Києві. Україна, Київ, вул. Ярославів Вал, 3

Офіційні дипломатичні відносини між Німецькою державою та Українською Соціалістичною Радянською Республікою були встановлені після підписання Договору про поширення Рапалльського договору на союзні Російської РФСР республіки від 5 листопада 1922 року, за підсумками якого Німеччина визнала УСРР незалежною державою[12]. Повноважне представництво УСРР у Німеччині було відкрито ще до підписання договору — у вересні 1921 року[13].

Основною проблемою у стосунках України та Німеччини того періоду стала вимога УСРР про виплату Німеччиною 400 000 000 марок позичених нею раніше у Української Держави. Німці оскаржували її, апелюючи до ліквідації взаємних фінансових претензій Рапалльським договором. У підсумку, на сторону німців встала РРФСР, яка дала різку відсіч вимогам українських дипломатів[14].

Після утворення СРСР окреме дипломатичне представництво УСРР було ліквідовано[14].

Повноважні представники УСРР у Німеччині:

Міжурядові договори:

  • Договір про поширення Рапалльського договору на союзні Російській РФСР республіки від 5 листопада 1922 року[12].

Сучасний періодРедагувати

Визнання Німеччиною державної незалежності УкраїниРедагувати

У 1989 році Німеччина була першою західною державою, що відкрила своє генеральне консульство у Києві. Після проголошення незалежності України першим серед зарубіжних посадовців, які відвідали нашу державу, став тогочасний віце–канцлер, міністр закордонних справ ФРН Г.–Д.Ґеншер (жовтень 1991 р.). Німеччина однією з перших країн «Великої сімки» визнала незалежність України 26 грудня 1991 р. Вже 17 січня 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини. Першим західним посольством в Україні також було посольство Німеччини[15].

Політичний діалогРедагувати

Німецько–українські взаємини не розвивалися інтенсивно. Певний час Німеччина разом з іншими країнами Заходу розглядала вирішення європейських проблем, а також формування відносин з СНД, в тому числі й з Україною, виключно у контексті взаємин з Російською Федерацією. Наприкінці 1992 — на початку 1993 рр. урядові кола ФРН остаточно визначилися щодо помилковості орієнтації на Росію і необхідності розглядати відносини з Україною як самостійний і окремий напрямок німецької зовнішньої політики‚ оскільки без суверенної України неможливо зберегти той статус–кво, який склався в Європі після об'єднання Німеччини, розвалу ОВД, а потім — й СРСР[15].

Врахування об'єктивного стану перехідного періоду і нових геополітичних реалій спонукало урядові кола обох держав до формування політико–правових засад двосторонніх відносин. У цей період розпочалося підписання широкого кола міждержавних угод. Зусилля обох сторін увінчалися офіційним візитом до Києва канцлера Г.Коля на чолі представницької делегації у червні 1993 року.

У ході візиту канцлера було підписано Спільну Декларацію про основи відносин між Україною і Федеративною Республікою Німеччиною та Договір про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки . Вони створили політико–правову базу співробітництва обох країн.

У Спільній Декларації обидві сторони підкреслювали, що вони впевнені у необхідності будівництва нової, об'єднаної на основі спільних цінностей Європи і перетворення її на континент миру, безпеки і співробітництва. Дві країни виступили з твердими намірами будувати взаємовідносини на обов'язковій міжнародно–правовій основі, керуючись при цьому принципами рівності, недискримінації та взаємної вигоди.

У Договорі про розвиток широкомасштабного співробітництва вказувалося, що договірні сторони сприятимуть торгівлі та співробітництву між підприємствами й організаціями обох держав шляхом належних заходів на основі національних законодавств і згідно з міжнародними зобов'язаннями. Сторони зобов'язалися надавати гарантії для експортних кредитів на максимально сприятливих умовах, дотримуючись засад національного і міжнародного права.

Оцінюючи ці два документи, необхідно зазначити, що й дотепер ці дві угоди продовжують залишатися найважливішими договірно–правовими засадами німецько–українського співробітництва[15].

У вересні 1996 року Г.Коль вдруге відвідав Україну. Під час цього візиту між двома країнами було підписано Угоду про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні, а також низку інших двосторонніх документів щодо проектів співпраці в економічній галузі. Візит пройшов під знаком примирення та розбудови взаєморозуміння обох народів. Згідно з двосторонньою домовленістю було відкрито солдатський цвинтар під Києвом, де перепоховані останки німецьких громадян, які загинули в Україні під час Другої світової війни.

У лютому 1998 року Україну з першим державним візитом відвідав федеральний президент ФРН Р.Герцог. Візит федерального президента, який відіграє представницьку роль у політичній системі ФРН, мав важливе символічне значення. Він продемонстрував, що Україна входить до кола тих партнерів ФРН ‚ з якими підтримуються стабільні зв'язки[15].

Німеччина найсуттєвішим чином підтримує співробітництво України з європейськими й атлантичними структурами. Вона брала активну участь у підготовці і підписанні Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС 1994 року та Хартії про особливе партнерство із НАТО 1997 року. З травня 1998 р. відбуваються регулярні українсько–німецькі міжурядові консультації, які стали форумом для обміну думками з питань двосторонніх відносин і вирішення найважливіших проблем двостороннього співробітництва.

Головування Німеччини у першому півріччі 1999 року в ЄС, ЗЄС та «Великій сімці» створило нові можливості для поглиблення співробітництва, особливо з урахуванням динаміки європейських інтеграційних процесів. На початку липня 1999 року у Києві пройшли другі українсько–німецькі міжурядові консультації на найвищому рівні під головуванням Президента України Л.Кучми та Федерального канцлера Німеччини Ґ.Шрьодера. Хоча цей візит й не приніс підписання нових суттєвих угод між обома країнами і виявив розбіжності у поглядах обох урядів на проблему закриття Чорнобильської АЕС, він засвідчив єдність підходів обох сторін до проблеми співробітництва і безпеки в Європі та прагнення до подальшої розбудови відносин[15].

У липні 2000 року в Німеччині відбулися треті українсько–німецькі міжурядові консультації на найвищому рівні. Вони продемонстрували життєздатність і ефективний характер цієї форми міждержавного співробітництва[15].

Завдяки наполегливій праці урядів та дипломатій обох країн впродовж першого десятиріччя була закладена політико–правова база міждержавних відносин, яка налічує понад два десятки двосторонніх договорів та угод. Проте необхідно підкреслити, що до цих пір не укладено договору про основи двосторонніх відносин, як це було, наприклад, зроблено у відносинах ФРН із Польщею чи Росією. Українсько–німецькі відносини спираються на згадану нами Декларацію досить загального характеру[15].

Попри це можна констатувати‚ що відносини з Україною відіграють важливу роль у пріоритетах Німеччини на Сході. Як свідчить аналіз заяв німецьких державних діячів, німецькі урядові кола вважають, що необхідно, виходячи із зазначених вище стратегічних підходів, допомогти Україні у визначенні і зміцненні її геополітичного становища на двох рівнях‚ себто‚ через сприяння зближенню з ЄС і НАТО та через субрегіональне співробітництво‚ насамперед з центральноєвропейськими країнами. Програми типу Ініціатива «Карпатський Єврорегіон» розглядаються як важливі з точки зору можливості нового перерозподілу сил у Європі після розширення НАТО. З їхньою допомогою Україна швидше наближатиметься до ЄС і НАТО через міжрегіональну кооперацію[15]

Економічні відносиниРедагувати

У 2007 році Німеччина за обсягами торгівлі — 7, 42 млрд євро — була для України другим за важливістю торговельним партнером після Росії (зростання на 18,9 % проти 2006 року). У сфері прямих інвестицій Федеративна Республіка Німеччина посідає друге місце (загальні обсяги інвестування у 2007 році: 5,92 млрд дол. США).

Наразі в Україні представлені понад 1000 німецьких фірм. Їхні інтереси окрім Посольства представляє також Бюро Делегата німецької економіки.

Фінансове та технічне співробітництвоРедагувати

Німеччина надала підтримку процесу реформ в економіці України у рамках своєї програми «Трансформ» (1993 — 2004 рр.: 115 млн євро). У березні 2008 року відбулося підписання Угоди про фінансове співробітництво на основі асигнувань 2006 року (обсяги фінансування: 185 млн євро)

Співпраця у сфері культуриРедагувати

Невдовзі після підписання німецько-української угоди про культурний обмін (1993 рік) у Києві було відкрито Ґете-Інститут, який став центром сприяння вивчення німецької мови та культури в Україні. Зацікавлені особи можуть підвищити рівень своєї освіченості в 11 інших центрах вивчення німецької мови та 4 читальних залах Ґете-Інституту в Україні.

Науково-технічне співробітництвоРедагувати

Науково-технологічне співробітництво між Україною і Німеччиною здійснюєть­ся на основі Спільної Заяви Державного комітету України з питань науки і тех­нологій та Федерального міністерства наукових досліджень і технологій Німеччини про нау­ково-технічні відносини від 10 червня 1993 року, яка має статус міжві­домчої угоди. В рамках цієї Заяви на першому спільному засіданні, яке відбулось в 1997 році в Бонні, була створена українсько-німецька Робоча група з науково-технічного співробітництва. В ході спільних засідань, що відбуваються раз на 2 роки почергово в Україні і Німеччині, обговорюються питання щодо стану та шляхів розвитку двостороннього співробітництва. Починаючи з 1997 року відбулось деcять засідань Робочої групи. За цей період за підтримки української та німецької сторони  здійснювалось біля 160 українсько-німецьких на­уково-дослідних проектів. За результатами останнього конкурсу було реалізовано 12 спільних проектів[16].

У 1998 році в Києві було відкрито офіс Німецької служби академічних обмінів (DAAD) та укладено угоду про співробітництво між вищими навчальними закладами. Нині в німецьких університетах навчаються приблизно 4000 українців, а в українських університетах працюють 13 викладачів з Німеччини.

Культурно-гуманітарне співробітництвоРедагувати

Основу договірно-правової бази співробітництва у сфері культури складає міжурядова Угода про співробітництво у галузі культури від 15 лютого 1993 р.

У сфері молодіжної політики та освіти діють такі угоди: Угода про співробітництво у сфері молодіжної політики від 26 серпня 1993 р. між Міністерством України у справах сім'ї та молоді та Федеральним міністерством у справах сім'ї, жінок та дітей Федеративної Республіки Німеччина, а також міжурядова Угода про направлення німецьких викладачів у навчальні заклади України 1997 р.[17].

Для сприяння вивченню німецької мови в Україні згідно з останньою угодою вчителі-мовники з Німеччини активно залучаються для викладання німецької мови в українських школах, за 20 років дії угоди понад 1000 учнів отримали Німецький мовний диплом.

Широкомасштабними проектами у галузі культури стали Дні культури України в ФРН у 2000 р., Німеччини в Україні у 2003 р. та у 2008 рр., а також Тиждень української культури в Баварії (м. Мюнхен) у червні 2008 р., та Тиждень української культури в Європа-парку (м. Руст. Баден-Вюртемберг) у жовтні 2008 р., Фестиваль українського кіно у землі Північний Рейн-Вестфалія, березень 2009, Фестиваль українського кіно в Баварії (вересень 2009 р.), Вечори української поезії у Берліні, червень 2009 р., перший український фестиваль у Берліні «Українале 2009» (липень 2009 р.) 10-й Берлінський Міжнародний літературний фестиваль з акцентом на Україну (вересень 2010 р.), 15-й «Українікум» на базі Університету Грайфсвальд та Наукового коледжу Крупп (серпень 2010)[17].

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б http://www.auswaertiges-amt.de/DE/Laenderinformationen/01-Laender/DeutscheAVen/Ukraine/DeutscheVertretungen_node.html
  2. а б http://mfa.gov.ua/en/about-mfa/abroad/embassies/40
  3. Посольство Федеративної Республіки Німеччина в Україні. http://www.kiew.diplo.de (укр.). Посольство Федеративної Республіки Німеччина.Київ. Архів оригіналу за 13.04.2017. Процитовано 12.04.2017. 
  4. Історія України: Навч. посіб.— 3-тє вид., стер. Рекомендовано МОН / Лазарович М. В. — К., 2013. — 685 с.
  5. а б в г д е ж Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2, Предметно-тематична частина: Д-Й / Відп. ред. М. М. Варварцев. НАН України. Інститут історії України. — К.: Ін-т історії України, 2010. — 252 с.
  6. а б ГАЙ- НИЖНИК Павло. Податкова політика Центральної Ради, урядів УНР, Української Держави, УСРР (1917—1930 рр.). — К., 2006. — 303 с Archived серпень 5, 2017 на сайті Wayback Machine.
  7. а б в г д е ж и к л м н Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 1. Предметно-тематична частина: А-Г / Відп. ред. М. М. Варварцев. НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2009. — 184 с.
  8. а б в г Нариси історії української революції 1917—1921 років [Текст]: у 2 кн./редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. — К.: Наукова думка, 2011. Кн. 1/[В. Ф. Верстюк (кер.) та ін.]. — 2011. — 390 с. — Бібліогр.: с. 372—387. — 1000 экз.
  9. а б Головченко В.І. Солдатенко В. Ф. Українське питання в роки Першої світової війни: Монографія. — К.: Парламентське вид-во, 2009. — 448 с. ISBN 978-966-611-690-4. Архів оригіналу за 2017-11-18. Процитовано 2017-10-14. 
  10. а б в В. В. Перепадя. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ МІЖ ДИРЕКТОРІЄЮ УНР ТА НІМЕЧЧИНОЮ//Наукові праці історичного факультету ЗДУ. — 2002 . — Випуск XV. Архів оригіналу за 2017-08-05. Процитовано 2020-03-15. 
  11. а б Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919—1921) = Archive Ministry of Foreign Affairs / НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського; упоряд. В. Кавунник. — Київ: Ін-т укр. археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського, 2016. — 793 c.
  12. а б Кривець Н. В. ДОГОВІР ПРО ПОШИРЕННЯ РАПАЛЛЬСЬКОГО ДОГОВОРУ 1922 НА СОЮЗНІ З РОСІЙСЬКОЮ СФРР РЕСПУБЛІКИ 1922 // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — 688 с.
  13. а б Головченко В.І. НАРОДНИЙ КОМІСАРІАТ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УСРР // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2010. — 728 с.
  14. а б в Кульчицький С. Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі. — Кн. 2. — К.: Темпора, 2013. — 628 с.
  15. а б в г д е ж и Кривонос Р. А. Німеччина у структурі європейської співпраці: Монографія. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський ун-т», 2004. — С. 73-75.
  16. Науково-технічне співробітництво між Україною та Німеччиною. http://germany.mfa.gov.ua (укр.). Посольство України у Федеративній Республіці Німеччина. Процитовано 12.04.2017. 
  17. а б Культурно-гуманітарне співробітництво між Україною та Німеччиною. http://germany.mfa.gov.ua (укр.). Посольство України у Федеративній Республіці Німеччина. Процитовано 12.04.2017. 
  18. Україна в полі зору німецьких інтересів. Кінець 19-го століття до 1917/18[недоступне посилання з червень 2019]

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Кривонос Р. А. Українсько-німецькі відносини: політичні аспекти (1989—2004 рр.) // Вісник Київського славістичного університету / Редкол.: Ю. М. Алексєєв (голов. ред.) та ін. — К.: КСУ, 2005. — № 23. — С. 56 — 73.
  • Кривонос Р. А. Німеччина у структурі європейської співпраці: Монографія. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський ун-т», 2004. — 166 с.
  • Кривонос Р.А.‚ Oвсій I.O. Українсько–німецькі відносини у 90–х роках ХХ століття // Людина і політика. – Київ. – 1999. – № 4. – С. 3– 10.
  • Кудряченко А.І. Європейська політика Федеративної Республіки Німеччини‚ 1970 – 1991. – К.: Наукова думка‚ 1995. – 239 с.
  • Кудряченко А.І.‚ Грабарчук Г.О. Україна й Німеччина – двосторонні відносини на початку 90–х років. – К.: Наукова думка‚ 1994. – 25 с.
  • Українська наука у європейському контексті. Німецько-українські наукові зв'язки : зб. наук. пр. / Нім.-укр. наук. об-ня ім. проф. Ю. Бойка-Блохина ; [уклад. і заг. ред. Блохин Д.]. — Тернопіль ; Мюнхен : Астон, 2016— .
Т. 9. — 2016. — 435, [4] с. : іл., табл., портр. — Назва обкл. парал. нім., укр. — Парал. тит. арк. нім. — Текст укр., нім. — Присвяч. ювілею акад., член-кора, проф., д-ра Дарини Блохин та 10-літтю створеного "Нім.-укр. наук. об-ня ім. проф. Юрія Бойка-Блохина". — Бібліогр. в кінці ст. — ISBN 978-966-308-665-1
  • Українсько-німецькі відносини: політика, дипломатія, економіка, 1918-1933 рр. : [монографія] / Н. В. Кривець ; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. - К. : Інститут історії України НАН України, 2008. - 323 с.
  • Яцишин М.М. Українсько–німецькі культурні зв'язки кінця 80–х – у 90–ті роки ХХ століття. – Луцьк: Вежа, 1999. – 204 с.