Йосафат Жан: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 56:
Рукопокладений на священика латинського обряду у 1910 р. Після зустрічі у м. [[Монреаль]] з [[митрополит]]ом [[Андрей (Шептицький)|Андреєм Шептицьким]] приїхав до [[Крехівський монастир|Крехівського монастиря]] вивчати [[українська мова|українську мову]], релігію, історію України. У 1911 р. перейшов на греко-католицький обряд. У 1912 р. відкривав у Канаді українські школи. У 1914 р. в Крехові, також обслуговував 7 парафій біля [[Самбір|Самбора]].
 
Згідно його спогадів, 4 березня 1917 склароку склав монаші обіти у Крехівському монастирі (разом з братами Юрієм Жиданом, Маріяном Лютаком, Мироном Калинцем). Пізніше о. [[Платонід Філяс]] запропонував йому стати сотрудником у [[Жовква|Жовкві]], де Й. Жан працював більше року. На початку серпня о. П.[[Платонід Філяс]] призначив його [[префект]]ом [[Місійний інститут імені святого Йосафата (Бучач)|Місійного інституту імені святого Йосафата]] у Бучачі. Наприкінці грудня 1918 став працювати бібліотекарем монастиря.<ref>''о. Йосафат[[Жан Йосафат-Іван|Жан Й.]] ЧСВВ.'' Уривки з діярія // {{ББ|85—89}}</ref>
 
Неодноразово бував на Тернопіллі.
 
ВУ період [[Західноукраїнська Народна Республіка|ЗУНР]] перекладач державного секретаря закордонних справ [[Витвицький Степан Порфирович|Степана Витвицького]]. Наприкінці березня 1919 року брав участь у переговорах між делегаціями ЗУНР та Польщі за участю члена комісії Камбона американського генерала Ф. Кернана в [[Хирів|Хирові]].<ref name="Д0"/> У червні 1919&nbsp;року&nbsp;— особистий секретар Президента та Диктатора ЗУНР [[Петрушевич Євген Омелянович|Евгена Петрушевича]] (на його прохання<ref>[http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/50525/ Бучацький монастир отців-василіян: 300 років історії]</ref>), потім капелан УГА. Очолював [[Український Червоний Хрест]], допомагав [[Петлюра Симон Васильович|Симону Петлюрі]] під час дипмісії у Варшаві. Член делегації УНР на [[Ризький мир (1921)|Ризькій мирній конференції]] у 1921&nbsp;р., у Лізі Націй, місії УНР у Женеві.
 
Після закінчення етапу Визвольних змагань повернувся до Канади. Автор ідеї виділення значних територій для українських еміґрантів. Вдруге вступив до ЧСВВ у [[Мандер (Канада)|Мондері]]; ігумен у Монреалі (1940-42 р.), парох у Оттаві (1942—45 р.). У 1945&nbsp;р. виїхав до Европи, делегат 2-го та 3-го засідань ООН у Лондоні, Парижі 1946&nbsp;р. Від уряду провінції Квебек отримав 250 кв. миль в Абітібі, заснував на цій території українське поселення «Шептицьке». Від 1947&nbsp;року [[декан]] УГКЦ у Великій Британії. У 1949&nbsp;р. повернувся до Канади, душпастир у Монреалі, [[Едмонтон]]і, Мондері, Ґрімзбі. У 1964&nbsp;р. заснував «Фундацію ім. о. Жана» для надання [[стипендія|стипендій]] стеденській молоді українського походження.