Похорон: відмінності між версіями

'''По́хорон''' ({{lang-en|funeral}}) — [[обряд]] [[поховання]] [[покійник|померлого]].

В українській [[православні традиції|православній традиції]] похорон зазвичай відбувається на третій день після смерті. Люди, що мали нести [[хоругва|хоругви]], чекали на подвір'ї. До них виходив господар, або господиня, і давали кожному по калачеві і по свічці; називалися ці люди [[хрестарі]]. Якщо покійний був парубок, або дівчина, то давали їм ще й по гарній хустці — ''«бо то послідні бояри»''. Хустку прив'язували на грудях до одягу (Етн. Зб. НТШ. XXXII, 312). На [[Волинь|Волині]], якщо ховали дівчину, обдаровували всіх присутніх шишками й [[бинда]]ми, а якщо парубка, то шишками й хустками (Беньковський в К. Ст. 1896. IX 249—56). В обох випадках клали на віко коровай, а потім на кладовищі той коровай роздавали шматочками присутнім перед тим ще, як тіло клали до ями (там же ст 256). Васильєв теж писав: ''"Коли ховають дівчину, то їй розчісують коси і надівають на чоло стрічки, квітчають голову квітами і з правого боку пришивають вінок. Роблять також гильце з сосни і обквітчують його квітками з [[калина|калини]], [[барвінок (рід)|барвінку]], [[жито|жита]], [[просо|проса]] і [[ячмінь|ячменю]], і ставлять на столі. Як ховають дівчину в яму кидають туди й гильце. До [[хрест]]а прив'язують рушник, а хоругви перев'язують хустками. Домовину несуть четверо дівчат, а дві дівчини несуть віко. Їм перев'язують руки стрічками, тільки червоними. На тім світі — «Господь їй золотий віночок на голову покладе, і весілля вона таки не мине, вона собі там вибере…»'' (К. Ст. 1889 V, 635—37).