Модернізм: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Avatar6 (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 7:
Одним з перших про свій розрив з «класикою» оголосили англійські [[прерафаеліти]], чия художня програма була швидше консервативною або ж навіть реакційною. Зовсім іншим став протест [[імпресіонізм|імпресіоністів]], спрямований не стільки на відтворення забутив форм, скільки на створення нових. Згодом з'явилися інші «некласичні» напрямки, такі як [[символізм]], [[неоромантизм]], [[постімпресіонізм]], [[модерн]] ([[ар-нуво]]), [[фовізм]], [[експресіонізм]], [[кубізм]], [[футуризм]], [[абстрактне мистецтво]] (останні напрямки часто об'єднують під визначенням «[[авангардизм|мистецький авангард]]»).
Попри стильові відмінності між собою, модерністи зазвичай зображували дійсність як царство абсурду й хаосу; особистість подавали в контексті відчуження її від соціуму, закони якого сприймаються нею як такі, що є ірраціональними та алогічними, і не пізнаються. Філософія модернізму базується на ідеях про неможливість пізнання і відтворення сучасного світу засобами класичної культури. В цьому модернізм протистоїть насамперед реалістичному мистецтву XIX сторіччя.
Водночас модернізм став своєрідною реакцією на появу [[Авангардизм|авангардного мистецтва]]. Якщо авангардисти наголошували на спрямованості своєї творчості у майбутнє, заради якого вони створювали або ж конструювали нову реальність, пошук модерністів був спрямований «вглиб» людини, вони прагнули переосмислити чинну реальність, відділяючи особистісне від загального тла буденності.
== Розширене тлумачення терміну «модернізм» ==
Вперше модернізм виявив себе в [[Експресіонізм|експресіонізмі]] (хоча сам експресіонізм виник раніше), значною мірою — в [[Сюрреалізм|сюрреалізмі]], проте чи не найбільше естетичним настановам модернізму відповідала [[Нова об'єктивність|«нова об'єктивність»]].
З часом, однак, до модерністських течій почали зараховувати й споріднені з ним напрямки мистецтва межі сторіч — [[імпресіонізм]], [[символізм]],[[неоромантизм]], [[неокласицизм]], [[модерн]] ([[ар-нуво]]), а іноді — навіть авангардистські напрямки — такі, як [[футуризм]] чи [[кубізм]]. Модернізм таким чином перетворився на синонім усього [[Модернізм (некласичне мистецтво)|некласичного мистецтва]] кінця XIX — першої половини XX сторіч.
Довгий час не було загального терміну, який би поєднував усі ці несхожі між собою мистецькі явища. Назву [[модернізм]] спочатку застосовували лише до мистецтва 10-30-х років XX сторіччя, що в багатьох свої рисах заперечувало досвід «некласичних» стилів межі сторіч, насамперед авангардизму. Але за відсутністю іншого прийнятного терміну (а також завдяки співзвучності термінів модернізм і модерн) модерністським почали називати усе некласичне мистецтво кінця XIX — першої половини XX сторіч.
Таке розуміння модернізму, поширене, зокрема в українському мистецтвознавстві, яке зараховує до модерністів таких митців як [[Ольга Кобилянська]],[[Михайло Коцюбинський]], [[Леся Українка]] та [[Іван Франко]].
== Риси ==
Модерністи, на відміну від реалістів та авангардистів, свідомо робили свою творчість антидемократичною, елітарною. На їхнє переконання, модернізм зовсім не покликаний бути для широких мас, а навпаки. Відомий іспанський філософ та мистецтвознавець [[Хосе Ортега-і-Гассет]] зазначає: «Модерністське мистецтво має маси проти себе, і воно завжди буде мати їх проти себе. Воно, по суті, чуже народові й більш того, воно вороже народові». Модернізм ставить собі за мету бути «мистецтвом для митців, а не для мас людей. Це буде мистецтво касти, а не демократичне мистецтво». Втім, принцип цей не є для модернізму абсолютним. Винятком з «антидемократичного» правила може слугувати теорія і творча практика унанімістів та експресіоністів.
Модернізм затверджує пріоритет форми над змістом. Один з теоретиків модернізму [[К. Фідлер]] проголошує: «В художньому творі форма повинна сама по собі утворювати матеріал, заради якого й існує художній твір. Ця форма, що водночас є і матеріалом, не повинна виражати нічого, окрім себе самої… Зміст художнього твору є ніщо інше, як саме формоутворення».
[[Модерністська література|Література модернізму]] є рішучим протестом і запереченням художніх принципів реалізму й натуралізму з їхнім зверненням до реальної дійсності, життєподібністю, демі-фологізмом, аметафізичністю. Той же [[К. Фідлер]] зауважує: «Мистецтво аж ніяк не покликане проникати в низьку дійсність, що є дійсністю всіх людей…» Але в той же час модернізм не приймає романтичної втечі від дійсності. Мистецтво, за виразом Фідлера, не має «сумнівного покликання врятувати людей від дійсності, виходячи з казкового королівства».
На зміну реалістичній та натуралістичній об'єктивності приходить модерністська художня суб'єктивність. Предметний світ деформується та абсурдизується. І ця «нова дійсність» є для митців-модерністів абсолютно реальною. Чим неправдоподібнішою є картина світу, тим вірогіднішою вона стає для модерністів. «Традиційний» реалізм для модерністів — це лише один з можливих засобів відображення світу, який не осягає справжньої реальності — ірраціональної, метафізичної, непізнаванної та, врешті-решт, ірреальної. Американський літературознавець [[Ернест Міллер Хемінгуей|Дж. Е. Міллер]] слушно зауважив, що «модернізм можна вважати бунтом проти „реалізму“, але не проти „реальності“. Реальність слід знаходити не в узгоджених зовнішніх подіях, а в потоці свідомості, що виникає в зіткненні з цими подіями, які швидко обираються, набирають певної форми, викликають переживання».
[[Потік свідомості|«Потік свідомості»]], про який пише американський дослідник, є одним з основних художніх прийомів літератури модернізму. Термін цей належить відомому психологові та філософові [[Вільям Джеймс|Вільяму Джемсу]]. Класичними зразками застосування потоку свідомості в модерністській літературі є романи «Улісс» [[Джеймс Джойс|Джеймса Джойса]], [[У пошуках втраченого часу|«У пошуках втраченого часу»]] [[Марсель Пруст|Марселя Пруста]], [[Місіс Делловей|«Місіс Делловей»]] [[Вірджинія Вульф|Вірджинії Вулф]].
Іншим популярним художнім прийомом модернізму є [[монтаж]], що прийшов у літературу з кіномистецтва (фільми [[Сергій Ейзенштейн|Сергія Ейзенштейна]]). Він заснований на поєднанні різнорідних тем, фрагментів, образів. У футуризмі, дадаїзмі, «театрі абсурду» монтаж виступає як засіб пізнання світу: створюючи абсурдний образ, він наочно показує обрис безглуздого світу. Нерідко монтаж тісно пов'язаний з прийомом внутрішнього монологу. Так, аналізуючи [[Джеймс Джойс|Джойсів]] [[Потік свідомості|«потік свідомості»]], [[С. Хоружий]] пише: «…зберігаючи основні ознаки внутрішнього мовлення, Джойс в той же час піддає його операції монтажу: проводить в його масиві жорсткий відбір, виганяє будь-який баласт і формує нове мовлення, згущене та високоорганізоване. Спільність з методом монтажу [[Ейзенштейн Сергій Михайлович|Ейзенштейна]] тут цілковита; обидва митці досягають такої виразності та життєвості свого матеріалу, якою ніколи не володіє реальне, незмонтоване життя».
Модерністи віддають перевагу умовним формам, що, однак, зовсім не виключає використання засобів цілком життєподібних. Проте нерідко саме життєподібні елементи творів модернізму створюють ефект ірреального, неправдоподібного. Фантастика тісно пов'язана з реальністю в мистецтві модернізму. І, за словами [[Затонський Дмитро Володимирович|Д. Затонського]], «найбільш неймовірне, безглузде та незрозуміле відбувається в буденній, тривіальній обстановці. Вторгнення фантастичного аж ніяк не супроводжується барвистими романтичними ефектами, а оформлюється як найприродніша річ у світі, що не викликає ні в кого подиву». Яскравим прикладом цього є твори [[Франц Кафка|Франца Кафки]].
Нерідко модерністи руйнують традиційні [[Конструкт|конструктивні]] елементи твору. Їхнім творам може бракувати [[Сюжет|сюжету]] й [[Композиція|композиції]], художнього часу та простору, персонажів і дії. На всю художню діяльність модерністів поширюється «тотальна» іронія. Згідно з цим, постійно натрапляємо на пародію та алюзію, оголення прийому та акцентацію на «зробленості» твору, елементи гри та ілюзії творчості.
Модернізм створює власні [[Міф|міфи]], твори його нерідко перетворюються на [[Міфологема|міфологеми]]. «Замість розповідного методу ми можемо використовувати тепер міфічний метод», — писав один з найвизначніших модерністів XX століття [[Томас Стернз Еліот]]. Міфотворчими є твори [[Джеймс Джойс|Дж. Джойса]] та [[Андрій Бєлий|А. Бєлого]], [[Густав Майрінк|Г. Мейрінка]] та [[Хлєбников Велимир|В. Хлєбникова]], [[Томас Стернз Еліот|Т. С. Еліота]] та [[Езра Паунд|Ε. Паунда]], [[Діно Буццаті|Д. Буццаті]] та[[Хорхе Луїс Борхес|X. Л. Борхеса]]. Процес модерністської творчості, зазначав [[Затонський Дмитро Володимирович|Д. Затонський]], «є процесом перетворення реальних явищ, подій, проблем на ідіоми, символи, знаки — тобто абстрактні форми, що не відображають дійсності, а лише її символічно моделюють, створюють дещо подібне до адекватного їй душевного настрою».
В архітектурі модернізм починав з експресіонізму, який однак вже невдовзі поступився [[Функціоналізм|функціоналізму]] (в його ранніх проявах, зокрема у школі [[Баухауз]]) та [[ар-деко]], який ввжають «класикою» архітектурного модернізму.
== Український модернізм ==
Рядок 22 ⟶ 51:
* [[Модерн]]
* [[Постмодернізм]]
== Література ==
{{УМЕ-3|автор статті=M. Ржевська|назва статті=[http://composer.ucoz.ua/publ/istorija/modernizm/18-1-0-234 Модернізм]|сторінка=447-450}}
== Примітки ==
| |||