Середньовічна культура: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування Мітки: перше редагування Візуальний редактор |
Yukh68 (обговорення | внесок) м Відкинуто редагування Stonix YT (обговорення) до зробленого Yukh68 |
||
Рядок 1:
{{Середньовіччя}}
'''Середньові́чна культу́ра''' — яскравий відтінок культури, характерний для періоду [[Середньовіччя]]. Охоплює передусім, але не виключно, [[європейська культура|європейську культуру]]. Культури інших ареалів, хоч і розвивалися у межах часткової чи повної відособленості, несуть ті ж тенденції, що й європейська.
== Європейська культура ==
=== Раннє Дитинство ===▼
В одязі періоду раннього Середньовіччя лежить стиль, що залишився європейцям від періоду великого переселення народу, примітивне взуття та обмотки для штанів. Довгі й короткі туніки, що надягають одна на одну, плащі — від шкір до зшитих шматків тканини, сколених, пов'язаних, прошнурованих, з оів. Це хутряні та шкіряні плащі, шкіряні та кістяні елементи захисного одбробкою і без. Штани: короткі, до колін, довгі, прикріплені обмотками до литок і заправлені в шкіряні панчохи або взуття — постоли.
=== Пізніше Середньовіччя ===
[[Файл:Tom Quad, Christ Church 2004-01-21.jpg| 250px|thumb|[[Оксфордський університет|Оксфордський]], [[Кембриджський університет]]и були засновані в цей час.]]▼
Період панування церкви визначив спосіб життя середньовічної людини, соціальні кордони суспільства і естетичне кредо. Хрестові походи (1095—1270) супроводжували вплив східної моди на європейську. Уніфікація, продиктована бідністю і примітивністю виробництва, заповнюється гонитвою за обсягом та розміром. Лицарські турніри і вся супровідна їх екіпіровка — лати, штандарти і герби, бліо, попони коней — у своїй строкатості і асиметрії малюнків породили костюми так і називалися — «гербовими».
==== Посуд ====
{{Main|Посуд}}
==== Прикраси ====
{{Main|Прикраси}}
==== Розвиток науки і технологій ====
{{Main|Наука в Середні віки| Середньовічні технології}}
▲
Починаючи з XII—XIII століть у Європі стався різкий підйом розвитку [[технологія|технологій]] і збільшилося число нововведень в [[засоби виробництва|засобах виробництва]], що сприяло економічному зростанню регіону. Менш ніж за століття було зроблено більше [[винахід|винаходів]], ніж за попередні тисячу років.
Були винайдені [[Гармата|гармати]], [[Окуляри для корекції вад зору|окуляри]], [[Артезіанська свердловина|артезіанські свердловини]] і крос-культурні впровадження: [[порох]], [[шовк]], [[компас]] і [[астролябія]] прийшли зі Сходу. Були також великі успіхи в суднобудуванні і в [[Годинники|годинах]]. У той же час величезна кількість грецьких і арабських робіт по [[Медицина|медицині]] і науці були переведені і поширені по всій Європі.
=== Напрямки в Середньовічному мистецтві ===
У Середні століття дуже активно стали з'являтися і розвиватися нові стилі і напрямки в архітектурі.
==== Романський стиль ====
{{Main|Романський стиль}}
[[Файл:Bamberger Dom BW 6.JPG|thumb|190px|Бамберзький собор, східний фасад з двома вежами і полігональними хорами]]
Це стиль в [[Західна Європа|західноєвропейському]] мистецтві [[X століття|X]]-[[XII століття]] ів. Найбільш повно він висловився в [[архітектура|архітектурі]]. Романський стиль, художній стиль, що панував у Західній Європі (а також торкнулася деякі країни Східної Європи) в X—XII ст. (У ряді місць — і в XIII ст.), Один з найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Термін «Романський стиль» був введений на початку XIX ст.
==== Готика ====
{{Main|Готика}}
[[Файл:Cathedrale de Coutances bordercropped.jpg| thumb|250px|left|Готичний [[Кафедральний собор|собор]] в Кутанса, [[Франція]]]]
Період у розвитку середньовічного мистецтва, який охоплював майже всі області матеріальної культури і розвивався на території Західної, Центральної і частково Східної Європи з [[XII]] по [[XV століття]]. Готика прийшла на зміну [[романський стиль|романського стилю]], поступово витісняючи його. Хоча термін «готичний стиль» найчастіше застосовується до архітектурних спорід, готика охоплювала також скульптуру, живопис, книжкову мініатюру, костюм, орнамент і т. д. Поняття «полум'яніючої готики»
==== Ренесанс ====
{{Main|Епоха Відродження}}
[[Файл:Da Vinci Vitruve Luc Viatour.jpg| right|thumb|«[[Вітрувіанська людей]]» [[Леонардо да Вінчі]]]]
Епоха в історії культури [[Європа|Європи]], що прийшла на зміну культурі [[Середні століття|Середніх століть]] і попередня культурі [[новий час|нового часу]]. Зразкові хронологічні рамки епохи — [[XIII]]-[[XVI століття]].
Відмінна риса епохи відродження — світський характер культури і її [[антропоцентризм]] (тобто інтерес, в першу чергу, до людини і його діяльності). З'являється інтерес до [[Античність|античної]] культурі, відбувається як би її «відродження» — так і з'явився термін.
==== Українське бароко ====
[[Файл:Dsc033441.jpg|міні|200пкс|[[Собор Святого Юра]] у [[Львів|Львові]]]]
{{main|Українське бароко}}
Бароко вважається заключним етапом Середньовічної культури, і якщо у Західній Європі ця епоха швидше дійшла до закінчення, на українських землях вона ще тривала. Так само, як і часовий лад характерний для цих земель у кріпосницькому землеволодінні, розвитку капіталістичних відносин тощо.
[[Мистецтво]] [[бароко]], так само як і [[ренесанс]], було занесено на Україну безпосередньо з Італії, батьківщини цього стилю; там перші джерела для нього відкрив у своїй творчості великий Мікельанджело Буонаротті, а геніальний вияв його в Римі дійшов до своєї повноти й величавості в скульптурних та архітектурних творах Лоренцо Берніні. Берніні в архітектурі та скульптурі все одно, що [[Рубенс]] у малярстві або [[Шекспір]] у театрі,— це великі світові генії й найвищі точки досягнень мистецтва бароко. Батьківщиною цього стилю був Рим, де його підхопили й використали дуже влучно для своїх інтересів єзуїти; в єзуїтів часто працювали вельми талановиті учні й послідовники [[Берніні]]; чимало майстрів мистецтва барокового стилю було й між самими патерами — членами єзуїтського ордену. Ці отці-[[єзуїти]] занесли бароко й на Україну. Здається, чи не головну роль у популяризації барокового мистецтва в Україні треба відвести майстрові-архітекторові, єзуїтові Джакомо (Яків) Бріано (1586—1649), що був присланий на Україну з Риму спеціально як вправний архітектор; він завідував єзуїтським будівництвом у Львові, [[Перемишль|Перемишлі]] та [[Сандомир]]і. Хоч, можливо, ще раніше від цього майстра-єзуїта в Києві в бароковому складі вже працював '''Себастіано Браччі''', що зрештою й зовсім осів у Києві, але слідів його мистецької праці не збереглося. Можливо, італійські майстри прибували тоді на Україну не тільки із Заходу через німецькі землі, але також і з Півдня, через генуезькі колонії. В кожнім разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні ([[Підляшшя]], [[Галичина]], [[Волинь]], [[Поділля]]) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні ([[Слобожанщина]] та [[Чорномор'я]]) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення — т. зв. козацького бароко. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше — в скульптурі, хоч добре помітна в скульптурі декоративній; найменше її знати в малярстві.
Той дух пориву, неспокою, що такий характерний для мистецтва [[бароко]], в скульптурі найперше дав себе знати в надгробках, у [[мавзолей|мавзолеях]], поставлених над покійниками по церквах та каплицях. У той час, як ще в добу ренесансу покійників на мавзолеях представляли спокійно лежачими, з головою, обпертою на руку, ніби у сні, тепер, у добі [[бароко]], [[покійник]]ів ніби пробудили зі сну й частіше представляють стоячими або в цілий зріст, або обтятими більш чи менш незручно і вставленими в нішах. Відомий пам'ятник [[Адам Кисіль|Адама Киселя]] являє пишну й багато вдекоровану нішу, виведену в церкві с. Бискиничі на Волині. В ніші поставлено прямовисне постать покійного, досить незручно втяту по коліна. Кисіль представлений з великою бородою (на намальованому портреті Кисіль представлений тільки з вусами й голеною бородою, що, напевно, більше відповідає дійсності, хіба що відпустив бороду перед смертю), з непокритою головою і весь закований у броню; навіть на руках важкі крицеві рукавиці. Досить пишний орнамент навколо ніші тягнеться високо вгору, майже до церковної бані, а спускаючись униз, додолу не доходить, так що залишається враження, що цілий великий [[монумент]] ні на чому не стоїть (нелогічність, досить характерна для доби [[бароко]]).
Так само стоїть постать [[Станіслав Жолкевський|Станіслава Жолкевського]], висічена на плиті [[рельєф]]ом. Цілий [[пам'ятник]] не зберігся; до нашого часу уціліла тільки ця одна плита, що тепер вмурована в стіну церкви всередині католицької кафедри у Львові. Постать представлена так само закутою в крицеву броню, як і постать Киселя; так само непокрита голова з великою бородою; в Жолкевського до пояса прив'язаний великий [[меч]], а [[Панцир (бойове спорядження)|панцир]] лежить долі біля ніг; з другого боку, так само біля ніг — [[герб]] роду покійного, а зовсім внизу під ногами — звичайна [[епітафія]]. Робота, вже мало делікатна в пам'ятнику Киселя, в пам'ятнику Жолкевського ще менш артистична, так що постаті на барокових пам'ятниках не можуть рівнятися до досконаліше опрацьованих постатей на ренесансових мавзолеях. Усередині дуже пишно вдекорованої [[каплиця Кампіанів|каплиці Кампіанів]], що просто вражає розкішшю матеріалу різнокольорових [[мармур]]ів та іншого напівдорогоцінного каменю, поставлені мавзолеї членів роду Кампіанів. Головний надгробок Павла та Мартина Кампіанів поділений трьома пілястрами на два великих поля, центральну й головну частини кожного з яких займають великі [[епітафії]], а над епітафіями в напівкруглих [[тимпан]]ах вставлені погруддя покійних. Над ними — [[мармур]]ові [[медальйон]]и з [[євангеліст]]ами, а по боках цих медальйонів вміщені постаті чотирьох учителів церкви. Цікаво, що праця цих [[рельєф]]ів і в [[медальйон]]ах з євангелістами, і в рельєфах учителів церкви далеко вибагливіша й навіть артистичніша, ніж у бюстах самих покійників. Але згідно з традиціями пишного бароко видно, що більше уваги звернено на дорогий різнобарвний матеріал та на інкрустації [[орнамент]]ів, ніж на артистичність скульптурної праці.
Ще характерніший для доби [[бароко]] [[надгробок]] у [[каплиця Боїмів|каплиці Боїмів]] у Львові, поставлений для Юрія Боїма з дружиною й цілої його родини. В центрі надгробку вміщено скульптурну групу Піста ([[Мадонна (мистецтво)|Мадонна]] з тілом сина на колінах), а по боках — схилені на коліна постаті Юрія Боїма та його дружини. На самім верху надгробка — ціла стояча постать благословляючого Христа, а нижче в кілька ярусів поставлені навколішки діти та внуки Юрія Боїма. Можна сказати, цілий рід Боїмів з півтора десятка осіб уміщено в одному монументі, і всі в повних постатях. Майстром-автором цього монументу був [[Галуш Пфістер]] ([[1573]]–[[1645]]), родом із [[Бреслау|Бреслава]], який не пізніше [[1612]] р. настало переїхав на Україну, оженився У Львові, хоч спочатку працював у [[Бережани|Бережанах]] над мавзолеями родини Сенявських. Переїхавши до Львова, він і далі писався «sculptor civis Brzezanensis». Це був один із найталановитіших в Україні скульпторів доби [[бароко]]. Головні його праці — т. зв. друга серія мавзолеїв Сенявських у Бережанах, потім мавзолей Януша та Сузани Острозьких у [[Тарнов]]і [[1621]] р. та надгробки і скульптурні вівтарі у Львові.
Побіч Пфістера, а можливо, ще й дещо раніше від нього, працював у Львові скульптор Яків Тривалий, що робив над-Фобок у Красному, на якому підписав своє ім'я, називаючи себе львів'янином. Мабуть, він брав участь, як не був головним автором скульптур каплиці Боїмів. Ця [[каплиця]] з [[фасад]]у вся до пересичення вкрита [[скульптура]]ми в два [[Ярус (архітектура)|яруси]], переділені сильним [[карниз]]ом. У нижньому ярусі, поділеному шістьма різьбленими та [[орнамент]]ованими [[колона]]ми, крім скульптурного оздоблених вікон та дверей, ще вміщені дві ніші з постатями святих, а у верхньому ярусі — ще білйше пересичення скульптурами-[[статуя]]ми, [[рельєф]]ами, [[орнамент]]ами та архітектурно-скульптурними деталями. Не менш рясно, ніж зовні, вкрито скульптурними оздобами каплицю Боїмів і всереди Ціла баня, що покриває каплицю, поділена на квадрати і в кожне вміщено погруддя святого або [[ангел]]а; [[вівтар]] складається із цілої серії великих та менших образів, виконаних рельєфами і переділених різьбленими та рельєфно- орнаментованими архітектурними деталями — колонами, [[пілястри|пілястрами]], [[архітрави|архітравами]], [[арка]]ми тощо. Це все так переобтяжене скульптурами, що між ними вище поданий надгробок роботи [[Пфістер]]а видається навіть досить скромним.
Тоді у Львові увійшло до вжитку загальне бажання оздоблювати церкви вівтарями, зробленими [[скульптор]]ами, так що й замість мальованих ікон між пишною скульптурною орнаментикою вставляються скульптурні чи рельєфні ікони. З таких вівтарів зберігся зложений із фрагментів скульптурний вівтар роботи Яна Білого; ще багатший скульптурний вівтар покриває три стіни апсиди костьолу Марії Магдалини з 1615 р., а ще один, т. зв. «Запаликський», тобто фундації львівських патриціїв Запалів,— у сакристії католицької кафедри. Цей вівтар, правдоподібно, дуже перероблений. У центрі має розп'яття з доброю постаттю фундатора на передньому плані. Вівтар оточують по боках дві масивні колони, на постаментах яких вміщено маски левів, дуже енергійно ліплені й досконало опрацьовані.
Крім скульпторів, різьбярів каменю, працювали в Західній Україні також скульптори — конвісарі або людвісарі. Так називалися відливачі з металу. Головним центром ремесла й мистецтва в добу бароко в Україні зоставався Львів. Одною з більше відомих львівських майстерень була майстерня родини Франковичів, що майже ціле XVII ст. переходить від одного члена роду до другого. Франковичі відливали в своїй майстерні найбільше дзвони та гармати, іноді з дуже вибагливими та артистичними орнаментами, але виготовляли також і самостійні металеві скульптури. Основоположник родини Юрій Франк або його син Каспер Франковим були авторами доброї статуї крилатого, закованого в броню архістратига Михаїла, що побиває списом дракона (про якого мова була вище). Наприкінці XVII ст. майстерня Франковича перейшла до Юрія Лотрйнга. З того часу у львівському Промисловому музеї збереглася артистично виконана праця, що представляє дельфіна з гербом міста Львова, тобто з левом у брамі. Остання артистична праця львівського людвісарства відома досі, це — сім апостолів, і де збереглися в тому ж Промисловому музеї з 1740 р. Після цього артистичних праць львівського людвісарства чи конвісарства, здається, не з'являлося й традиція цього старого львівського мистецтва. дається, урвалася.
На Східній чи в Центральній Україні, де скульптура набула дикого значення головним чином як декорація пишної архітектури козацького бароко, вона різниться більше матеріалом скульптури, ніж стилем виконання. Коли в Західній Україні скульптори різьби працювали головно в камені, майстри козацького бароко різали переважно з дерева. Різали цілі постаті й рельєфи, іноді складні мпозиції. В музеї Харківського університету перед війною зберегся ікона, різьблена високим рельєфом, що представляла розп'яття, сцени страстей, Інші алегоричні персонажі і 12 апостолів вряд, і все це досить свіжої й артистичної праці. З дерева різали виносні хрести з рельєфно різаним розп'яттям та іншими сценами, але це більше відноситься до дрібної скульптури, що сусідить із сніцерстизом. Ще більше, ніж фігуральна скульптура, в Центральній та Східній Україні розвинулася орнаментальна дерев'яна різьба: обрамлення ікон, вівтаря і навіть цілі іконостаси. Якраз у добу бароко іконостаси, що раніше в церквах були невисокі, розвинулися в цілу багатоярусну стінку, що перегороджувала церкву, підіймаючися вгору аж до висоти найвищої церковної бані. Барокові багатоярусні іконостаси іноді являли собою густо різьблені високі стіни, що складалися з колон, арок, архітравів, які разом із тим служили обрамуванням ікон, але при тому пишалися іноді тонкою вибагливою різьбою. До революції вцілів розкішне різьблений іконостас в одному з бічних притворів Софійського собору в Києві з 1689 р. Самі іконостаси в добу бароко стали незвичайно вибагливими й фантастичними. Поділи на ряди чи яруси ікон ошатною різьбою часто проводилися не рівними поземними лініями, але зигзагуватими, що підіймалися та спускалися й виступали вперед та відступали назад, так що й сам іконостас одними частинами виступав на церкву, іншими — відступав у глибину до вівтаря. Різьба іконостасів часто бувала позолочена і справляла враження тонкої й вибагливої мистецької праці. Київські сніцері також осягали великої артистичної вмілості в срібних виробах риз для ікон, оправ на євангеліях, У цих плащаницях (як славна [[плащаниця]], подарована [[Мазепа Іван Степанович|Мазепою]] в [[Єрусалим]]), потім у виробах церковного начиння — виносних
== Мистецтво ==
{{Main|Мистецтво Середніх Віків}}
| |||