Вікіпедія

Яси: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Augustus-ua (обговорення | внесок)
11 111 редагувань
Немає опису редагування
Рядок 56:
Доведено, що з іменем перших угорських князів, [[Іштван I Святий|святого Іштвана]] і [[Ласло I Святий|святого Ласло]] ([[XI століття|XI&nbsp;ст.]]) пов'язаний культ святої чаші&nbsp;— характерна іранська ідея. У скарбниці династії [[Арпади|Арпадів]] довгий час зберігали прекрасну золоту чашу, інкрустовану коштовним камінням. За описом вона точно відповідає чаші Хосрова, що зберігається в Парижі, і електровій чаші, знайденій у Сегед-Надьсекшош, у багатому гунському комплексі, що датується [[V століття|V&nbsp;ст.]], а також схожій чаші, описаній у легендах про [[Король Артур|короля Артура]]. Однією з чудесних речей, пов'язаних зі святим Ласло, є срібна чаша, що володіє магічними властивостями. Безсумнівно, всі ці чаші відповідають тим уявленням, які характеризували вже скіфів, а також персів-Ахеменідів. У персів царську владу небесного походження і царське сяйво&nbsp;— [[фарн]]&nbsp;— символізувала золота чаша. Ця сяюча чаша небесного походження була зображена на фресці церкви в Велемері, написаній у [[1378]]&nbsp;р. На вже загиблому розписі зображений [[Святий Емерік|святий Імре]] (син [[Іштван І Святий|короля Іштвана]]), що сидить на коні і передає батькові, котрий також сидить на коні, чарівну чашу. Про таку ж святу чашу, прикрашену дорогоцінними каменями, [[Святий Грааль|чашу Грааля]], писав [[Кретьєн де Труа]]: на королівському бенкеті дівчина-красуня вносить у залу чашу, оздоблену найпрекраснішими дорогоцінними каменями світу, сяйво яких затьмарює світло канделябрів. Немає сумніву, що вірування і звичаї, пов'язані зі святою і одночасно магічною чашею небесного походження, народилися в іранців і своїм корінням сягають скіфського або, найпізніше, ахеменідського часу, й уже звідти вони потрапили в Західну Європу через Карпатський басейн<ref>Маккаи Янош. Древнеиранский обычай «подношения чаши» и его связи // Донские древности&nbsp;— Азов: Азовский краеведческий музей, 1997.&nbsp;— Выпуск 5. Сарматы и Скифия. Сборник научных докладов III международной конференции «Проблемы сарматской археологии и истории».&nbsp;— С. 148—149.</ref>. Ця священна чаша угорської династії, як і [[Святий Грааль]], відповідає чаші [[Нартамонга|Нартамонга (Уацамонга)]], чарівній посудині, яка відіграє важливу роль в нартівському епосі осетинів<ref>Литлтон К. Скотт, Малкор Линда А. От Скифии до Камелота.&nbsp;— М. : Менеджер, 2007.&nbsp;— С. 271—292.</ref>.
 
Існує припущення, що на «питному розі» Х ст.&nbsp;н.&nbsp;е. з Надь-Сент-Міклоша (Південна Угорщина) читається напис, що містить нібито назва Уацамонга<ref>Турчанинов&nbsp;Г.&nbsp;Ф. Древние и средневековые памятники осетинского письма и языка.&nbsp;— Владикавказ: Ир, 1990.&nbsp;— С. 139.</ref>. У [[1799]]&nbsp;р. в селі Надь-Сент-Міклош (Nagy-Szent-Miklós ' «Великий Святий Миколай») поблизу річки Мароша був виявлений скарб із 23 золотих судин вельми витонченою роботи. Особливий інтерес представляють написи на них: три&nbsp;— грецького письма, а решта вісімнадцять, як доводив [[ТурчаніновТурчанинов Георгій Федорович|Георгій Турчанинов]], виконані аланським листом. На його думку, написи витримані в історичних та діалектних змішаних дигорсько-іронський нормах осетинської мови. Дані дешифрування дають їхнім прихильникам підстави припускати, що в X&nbsp;ст. в Південній Угорщині зберігався стародавній сармато-аланський етнічний масив. Його вельможне панство і правителі, мабуть, під впливом аварів або булгар, сприйняли тюркський титул каганів. Населення вживало як дигорський, так і іронський діалекти осетинської мови, а можливо, говорило змішаною дигорсько-іронською говіркою. Подібного типу змішаний діалект&nbsp;— уалагкомський говір був зафіксований в Північній Осетії. На думку Турчанинова, відмінність між Надь-сент-міклошською аланською мовою і мовою сучасних осетинів-уаллагкомців&nbsp;— лише в тому, що в першій на дигорську основу мови накладаються іронізми, а в другій навпаки&nbsp;— первинна основа мови іронська. Також аланське населення Південної Угорщини Х ст. зберігало в масовій свідомості один із найдавніших сюжетів нартівського епосу&nbsp;— про чашу нартів. Як вважають прихильники дешифрування, алани Південної Угорщини були пов'язані з кавказьким світом і, можливо, мали у своєму складі представників інших етнічних спільнот. Крім того, вони були християнами. Як відомо, Szent-Miklós&nbsp;— святий Миколай був у той же час покровителем християнізованого алано-осетинського середовища на Північному Кавказі, в верхів'ях Кубані, де був знайдений аланомовний Зеленчукський пам'ятник із його згадкою<ref>Исаенко&nbsp;А.&nbsp;В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, 1993.&nbsp;— С. 189—190.</ref>.
 
Архієпископ зальцбурзький Теотмар (Дітмар) у своєму посланні від [[900]]&nbsp;р. відкидав і називав брехливим звинувачення мораван у тому, що баварці «разом з мадярами образили католицьку віру і принесли клятву за допомогою собаки або вовка, а також інших недостойних і язичницьких (простолюдних) способів і уклали з ними (мадярами) мир і що ми дали їм гроші, щоби вони пройшли до Італії»<ref>Шушарин&nbsp;В.&nbsp;П. Ранний этап этнической истории венгров: Проблемы этнического самосознания.&nbsp;— М. : Росспэн, 1997.&nbsp;— С. 45, 54, 58.</ref>. Подібні клятви побутували аж до нового часу у осетинів: так, наприклад, під час судового розгляду про крадіжки одним з найдієвіших засобів упізнання винного вважалося змусити підозрюваного переступити через запалену вовчу жилу і заприсягтися в невинності. Винний не посміє цього зробити, бо тоді його руки зведе, як корчиться на вогні вовча жила<ref>Чурсин&nbsp;Г.&nbsp;Ф. Осетины.&nbsp;— Тбилиси, 1925.&nbsp;— С. 190; Чибиров Л.&nbsp;А.&nbsp;Традиционная духовная культура осетин.&nbsp;— М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2008.&nbsp;— С. 160.</ref>.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Яси