Мона Ліза: відмінності між версіями

'''Мо́наМо́нна Ліза''' ('''Джоконда''') — написана [[Італія|італійським]] художником [[Леонардо да Вінчі]] близько [[1503]] року. Картина є одним з найвідоміших творів [[живопис]]у у світі. Належить до [[Епоха Відродження|епохи Відродження]]. Виставлена в [[Лувр]]і ([[Париж]], [[Франція]]).

[[Файл:MonaLisa sfumato.jpeg|thumb|left|«МонаМонна Ліза», деталь]]

Щодо історії створення картини Вазарі, що народився в [[1511]] році, був змушений послатися на інформацію, дану анонімним автором першої біографії Леонардо. Саме він і пише про маловпливового торговця шовком Франческо Джокондо, який замовив у художника портрет своєї третьої дружини Лізи. Незважаючи на слова цього анонімного сучасника, багато хто з дослідників все-таки сумніваються в можливості того, що «Мона Ліза» була написана ув Флоренціїбобра під носом ([[1500]]–[[1505]]). Витончена техніка вказує на більш пізнє створення картини. Крім того, в цей час Леонардо був настільки зайнятий роботою над «Битвою Ангіарі», що навіть відмовив княгині Ізабеллі д'Есте прийняти її замовлення. Чи міг тоді простий торговець умовити відомого майстра написати портрет своєї дружини?

[[Файл:Leonardo da Vinci 044.jpg|thumb|«МонаМонна Ліза», деталь]]

Уважний аналіз композиції приводить до висновку, що Леонардо не прагнув створити індивідуальний портрет. «МонаМонна Ліза» стала здійсненням ідей художника, висловлених ним у своєму трактаті з живопису. Підхід Леонардо до своїх робіт завжди мав науковий характер. Тому «Мона Ліза», на створення якої він витратив багато років, стала гарним, але в той же час недосяжним і безчуттєвим образом. Вона одночасно здається жаданою та холодною. Попри те, що погляд Джоконди спрямований на нас, між нами і нею створений візуальний бар'єр&nbsp;— ручка стільця, що діє як перегородка. Подібна концепція виключає можливість інтимного діалогу, як, приміром, у портреті Балтазара Кастільоне (виставлено в Луврі, Париж), написаному [[Рафаель|Рафаелем]] близько десяти років по тому. Тим не менш, наш погляд постійно повертається до її освітленого обличчя, оточеного, як рамкою, темним, прихованим під прозорою фатою волоссям, тінями на шиї і темним димчастим пейзажем заднього плану. На тлі віддалених гір фігура справляє враження монументального, хоча формат картини невеликий (77х53 см). Ця монументальність, властива піднесеним, божественним істотам, тримає нас, простих смертних, на відстані і одночасно змушує нас безуспішно прагнути до недосяжного. Недаремно Леонардо вибрав позицію моделі, дуже схожу з позиціями [[Богоматір|богоматері]] в італійських картинах [[XV століття]]. Додаткову дистанцію створює штучність, яка виникає з-за бездоганного [[сфумато]]-ефекту (відмови від чітких обрисів на користь створення «повітряного» враження). Треба вважати, Леонардо фактично повністю звільнився від портретної подібності на користь створення ілюзії атмосфери та живого дихаючого тіла за допомогою площини, фарб і пензля. Для нас Джоконда назавжди залишиться шедевром Леонардо. <br/>