Тиранія: відмінності між версіями

реченням колективної влади знаті. Аристократія залишалася головним суперником новоспечених володарів, і боролися вони з нею з дивовижною вигадливістю. Скажімо, онук Орфагора, сікіонській тиран [[Клісфен Сікіонський|Клісфен]] дав родовим об'єднанням дорійської знаті — філам — нові знущальні назви «ослятників», «кабанятників» та «поросятників», записавши усіх інших громадян (що були, як і він, іонійцями) до філи «народоправителів». За наказом тирана заборонили декламувати" «аристократичні"» гомерівські поеми, а замість вшанування популярних серед знаті героїв [[Адрас]]та і [[Геракл]]а влаштовували свята на честь «простонародного» бога [[Діоніс]]а. [[Ефес]]ький тиран [[Піфагор (тиран Ефеса)|Піфагор]] був відомий тим, що в боротьбі з жерцями, тобто представниками тієї ж знаті, вбивав жертовних тварин та морив голодом аристократок, які намагалися знайти порятунок у храмах. Тиран [[Куми|Кум]] [[Аристодем Кумський|Аристодем]] нібито примушував дітей знаті працювати в полі, як рабів.

Тиранію часто визначають как суто грецький феномен. Проте схожі режими існували і в інших державах Середземномор'я. Усі ознаки тиранії, скажімо, мала влада узурпатора [[Малх]]а у [[Карфаген]]і (він владарював приблизно в [[540 до н. е.|540]] - — [[538 до н. е.|538 роках до н.  е.]]).

У влади, зосередженої в руках одної особи, є свої переваги. Тому вона так часто виникає чи відроджується в скрутні часи держави. За умов видатної особи-тирана, здатної швидко знаходити відповідні рішення проблем та ефектно проводити їх в життя, тиранія має позитивне значення. На ранніх етапах становлення та формування грецьких держав так і було. Тиранії ранньої доби (7 — 6 ст. до н.е .) відомі як доба " старшої тиранії ".