Гірник Олекса Миколайович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Shynkar (обговорення | внесок) |
Немає опису редагування |
||
Рядок 22:
{{!}}}
}}
{{othernames|Гірник}}
'''Оле́кса Микола́йович Гі́рник ''' ({{н}} [[28 березня]] [[1912]], [[Богородчани]] — {{†}} [[21 січня]] [[1978]], [[Канів]]) — український [[Дисидентський рух|дисидент]], політв'язень, [[Герой України]] (2007). [[22 січня]] [[1978]] р., у 60-ту річницю проголошення самостійності України [[Центральна Рада|Центральною Радою]] ([[22 січня]] [[1918]]) вчинив акт [[самоспалення]] біля [[Могила Тараса Шевченка|могили Шевченка]] на знак протесту проти [[русифікація|русифікації]]. Інформація про цей вчинок замовчувалася за роки радянської влади.
Рядок 30:
Олекса Гірник народився в родині [[бойки|бойків]]- верховинців, його батько і дід були відомі завдяки [[Просвіта|просвітницькій]] роботі в регіоні. Олекса спочатку вчився в польській школі, а пізніше в [[Станиславівська українська гімназія|українській гімназії у Станіславові]], яку закінчив 1933 р. Олекса вирізнявся активним, сміливим характером. Він належав до [[Пласт (організація)|«Пласту»]], [["Просвіта"|«Просвіти»]], молодої організації [[Організація українських націоналістів|ОУН]], працював у [[Сокіл (товариство)|«Соколі»]]. Після гімназії батьки хотіли, аби син продовжив навчання в семінарії, але він пішов працювати в організацію [[Сокіл (товариство)|«Сокіл»]], де очолював загін [[Пласт (організація)|пластунів]]. Пізніше хотів піти на навчання до [[Львівський університет|Львівського університету]] на філософський факультет, але був призваний до польської армії. За висловлювання проти польської влади і заклики до незалежності України 25 березня 1937 р. був засуджений до п'яти років в'язниці. Покарання відбував у концтаборі в [[Береза Картузька (концтабір)|Березі Картузькій]], у таборах Львова, Кракова, Тарнова. У [[1939]] р. під час німецького вторгнення до Польщі втік із в'язниці.
17 вересня 1939 р. у Станіславові на вокзалі Олекса побачив, як [[енкаведисти]] з собаками заганяють поляків у товарні вагони на висилку. Плач жінок, крик дітей… Кинувся на їх захист і, звісно, був заарештований, хоч чинив одчайдушний опір. 11 листопада 1939 р. його засудили на вісім років концтаборів і п'ять років позбавлення прав. покарання відбував у Норильську та [[Магадан
Одружився з Кароліною Іванівною Петраш, яка теж була у засланні. У [[1950]] р. народився син Маркіян, а в [[1954]] р. — [[Гірник Євген Олексійович|Євген]]. Спочатку працював на місцевому цегельному заводі обліковцем, а пізніше інженером. Усі роки дуже переймався долею України, її культури й [[українська мова|мови]]. Таємно від усіх упродовж чотирьох років писав від руки листівки проти [[русифікація|русифікації]], які супроводжував цитатами з [[Тарас Шевченко|Шевченка]]. Уже в січні 1978 р. вирішив вчинити акт самоспалення, зокрема у листі до дружини він писав:
Рядок 116:
}}</ref>.
У період з 2010 по 2013 на вшанування пам'яті в Каневі не прибув жоден державний представник. Так само не відзначали на державному рівні і 100-річчя з дня народження Олекси Гірника в 2012 році<ref name="BBC" />.
{{Див. також|Вулиця Олекси Гірника}}
=== Премія ім. Олекси Гірника ===
Рядок 125:
Відзнаку одержували, наприклад, студент із Луганщини Сергій Мельничук, який у суді боронив своє право навчатися українською мовою, Олександр Гнучий, колишній міліціонер із Канева, який зберіг листівки, що їх Олекса Гірник перед загибеллю розкидав на [[Чернеча гора|Чернечій горі]], автор першої книжки про батька «Спалився за Україну» Михайло Іщенко<ref name="BBC" />.
У 2012 року премією були нагороджені три особи, яких фундація вважає політичними в'язнями: [[Юлія Тимошенко]], [[Юрій Луценко]] та Віталій Запорожець
=== Герой України ===
| |||