Петрушевич Євген Омелянович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Помилка в слові "провів"
Скасування редагування № 19554001 користувача 178.95.99.170 провід Ради УНР!
Рядок 66:
 
=== Президент та уповноважений Диктатор ЗУНР ===
Мирним шляхом перебрати владу у Галичині не вдалося. Через реальну загрозу приєднання Галичини до Польщі провівпровід УНРади під керівництвом К. Левицького та Військовий комітет на чолі з [[Вітовський Дмитро Дмитрович|Дмитром Вітовським]] здійснили [[1 листопада]] 1918 переможне повстання у Львові й на теренах Галичини та Буковини («[[Листопадовий чин]]»). 1 листопада проголошено утворення Української Держави колишніх австро-угорських земель (з 13 листопада 1918 р. [[ЗУНР]]), а 9 листопада сформовано її перший уряд (з 13 листопада — [[Державний секретаріат ЗУНР|Державний Секретаріат]]). У краї розгорнуто національно-державне будівництво. Розв'язана поляками війна і запеклі бої у Львові не дали змоги Євгену Петрушевичу повернутися до краю. Він прибув до [[Станіславів|Станіславова]], куди після втрати Львова перебрався провід ЗУНР, і [[3 січня]] [[1919]] р. провів першу сесію УНРади, на якій було ухвалено закон про Злуку з УНР. Після урочистого проголошення та схвалення [[Акт Злуки|Акта злуки]] у Києві [[22 січня]] увійшов до складу [[Директорія УНР|Директорії]].
 
Як президент УНРади здебільшого виконував репрезентативні функції й, згідно з Тимчасовим Основним Законом, не мав реальних прав для реалізації власних поглядів на внутрішню й зовнішню політику держави. Його надмірний парламентаризм і конституціоналізм часом були піддавані критиці як такі, що вони не відповідали ситуації в країні, охопленій війною. Але своєю політичною культурою, парламентським досвідом і тактом умів впливати на перебіг подій. УНРада під його проводом діяла як справжній парламент, де панувала атмосфера демократизму й свободи слова. Вона опрацювала низку необхідних законів, які реґламентували громадсько-політичне й економічне життя, заклали правову базу держави й відповідали прагненням та інтересам народу, завдяки чому вдалося уникнути гострих соціальних конфліктів. На відміну від Наддніпрянщини й більшовицької Росії, в ЗУНР не було місця проявам анархізму, отаманщини й інших деструктивних явищ, смертельно небезпечним для молодих держав.