Залман Шазар: відмінності між версіями

'''ШнеурШне́ур ЗалманЗалма́н ШазарШаза́р''' ({{lang-he|זלמן שזר}}; ім'я при народженні Шнеур Залман Рубашов — прізвище Шазар є його акронімом)[[акронім]]ом; (*[[24 листопада]] [[1889]], [[Мір]], [[Гродненська губернія]], [[Російська імперія]] — † [[5 жовтня]] [[1974]], [[Єрусалим]], [[Ізраїль]]) — ізраїльський вчений, письменник та [[публіцист]], [[Сіонізм|сіоніст]] [[Білорусь|білоруського походження]], третій президент [[Ізраїль|Ізраїлю]].

Народився в білоруському [[Мір]]і у родині [[хабад]]ників. Його дід проповідував ідеї хабаду в Мірі, а самого Шазар назвали на честь засновника руху. Батьки Залмана були гарячими прихильниками [[сіонізм]]у. ВУ 1892 році родина переїхала в [[Столбці]] де Шазар навчався в [[хедер]]і.

ВУ 1907 році Шазар переїхав до [[Вільно|Вільна]] де познайомився з Б. Бороховим, Я. Зрубавелом та майбутньою дружиною Іцхака Бен-Цві Рахель Янаіт. В цей період він перекладав з російської на [[ідиш]] статті Борохова і Бен-Цві для журналу Поалей-Ціон «Дер пролетарішер геданк». Влітку того ж року Шазар разом з іншими лідерами партії був арштований і засуджений до двох місяців ув'язнення. Після звільнення він вступив на організовані в Санкт-Петербурзі бароном [[Гінцбург Давид Гораційович|Давидом Гінцбургом]] «Вищі курси сходознавства». На життя він тоді заробляв статтями в російських і американських ідишомовних виданнях.

Влітку 1911 року Шазар провів у Палестині, працюючи в недавно заснованій Мерхавії, до подружився з Б. Канцельсоном і поетесою Рахель. В 1912 він поїхав до Німеччини де вчився у Фрайбурзькому та Страсбурзькому університетах. Під час війни був інтернований як російський підданий до Берліну де продовжив навчання в Берлінському університеті. Під час навчання Шазар спеціалізувався на [[Біблеїстика|біблеїстиці]] та історії східноєвропейського єврейства і зокрема на [[Саббатай Цеві|саббатайському рухові]]. В цей час він брав активну участьв сіоністському русі в Німеччині, регулярно публікував свої статті в «Юдіже рундшау». Залман був одним з засновників сіоністського робітничого руху в 1916 році та руху Хе-Халуц в 1917.

На з'їзді Поалей-Ціон в Стокгольмі в 1919 році Шазар разом з Н. Сиркіним та іншими був обраний в комісію по вивченню економічного положення в Палестині і розробці плану розвитку господарства країни на кооперативній основі. ВУ звіті комісії, опублікованому в 1920 року, Шазару належали розділу про єврейську зайнятість у Палестині і про сільськогосподарчі комуни (квуцот). ВУ 1920 році в Єрусалимі Шазар одружився з Рахеллю Кацнельсон, з якою познайомився ще на Вищих курсах сходознавства.

На з'їзді Поалей-Ціон у Відні в 1920 році, де стався розкол по питанню ставлення до комунізму, Шазар савстав одним з лідерів «правого крила». ВУ 1921 році брав участь у з'їзді організації Хе-Халуц (відкривав його). З 1922 по 1924 рік читав у Відні лекції з єврейської історії в Єврейській учительській семінарії.

ВУ 1924 році переселився до Палестини. Був обраний в секретаріат Хістадрута. З 1930 по 1932 рік разом з Х. Арлозоровим видавав щомісячник «Ахдут ха-Авода». потім став членом редакції друкованого органу Хістадрута, газети «Давар», а потім головним редактором газети і головою хістадрутівського видавництва «Ам овед». ВУ ці роки багаторазово бував у закордонних відрядженнях за дорученнями Хістадрута, Поалей-Ціон, партії Мапай та інших. Значну роль в цьому відігравали його неабиякі ораторські здібності.

ВУ жовтні 1947 року Шазар був членом делегації Єврейського агентства ([[Сохнут]]а) на Генеральній Ассамблеї ООН.

ВУ 1949 році був обраний до [[Кнесет]]у першого скликання, а потім був членом Кнесета другого (1951 рік) та третього (1955 рік) скликання. З 1949 по 1951 рік займав пост міністра освіти та культури. За його ініціативою у 1949 році був прийнятий закон про обов'язкову шкільну освіту. Після того як уряд [[СРСР]] відмовилося прийняти його як посла Ізраїля заради посади якого Залман пішов з поста міністра, Шазар в 1952 році став членом виконавчого комітету всесвітньої Сіоністської організації, очоливши відділ інформації, а з 1954 року — відділ орсвіти і культури єврейської діаспори. З 1956 по 1960 рік був головою Єрусалимського виконавчого комітету всесвітньої Сіоністської організації.

Шазар залишив велику літературну спадщину як прозу так і поезію, публіцистику та наукові розвідки. Був одним з перших біблеїстів, які писали івритом[[іврит]]ом. Вніс помітний вклад до вивчення історії ідишу[[ідиш]]у.