'''Попов Павло Іванович''' (20(08). 12.1896—13.07.1937) — політичний діяч, ідеолог українського [[націонал-комунізмукомунізм]]у, вчений-аграрник. Н.Народився в с. Демидівка (нині село [[Решетилівський район|Решетилівського р-нурайону]] Полтав.Полтавської обл.області) в сім'ї агронома[[агроном]]а. 1915 закінчив Полтав.Полтавське [[реальне уч-щеучилище]], навч.навчався на екон.економічному ф-тіфакультеті Моск.[[Російський економічний університет імені Плеханова|Московського комерційного ін-туінституту]]. Учасник українських студентських орг-ційорганізацій Москви, член [[Українська соціал-демократична робітнича партія|Української соціал-демократичної робітничої партії]] з 1915. 1916 мобілізований до рос.російської армії. Закінчив школу прапорщиків у м. [[Петергоф]] (нині місто у складі Петродворцевого р-нурайону Санкт-Петербурга, РФ) і отримав відповідне офіцерське звання (лютий 1917). Після [[Лютнева революція 1917 в Росії|Лютневої революцї 1917]] обраний членом к-тукомітету 1-ї армії Пн.Північного фронту. Із грудня 1917 — у Києві, співробітник ген.[[Генеральне секретарство військових справ|генерального секретарства військ.військових справ]] [[УНР]], слухач Київ.[[Київський комерційний інститут|Київського комерційного ін-туінституту]]. Невдовзі увійшов до групи [[Українська соціал-демократична партія|лівих українських соціал-демократів]] Є.Нероновича та М.Врублевського. Разом із цією групою в липні 1918 приєднався до [[КП(б)У]]. За Української Держави та [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії Української Народної Республіки]] — у підпіллі. 1919 — голова Київ.Київського повітового виконкому, уповноважений ЦК КП(б)У у зведеному загоні, що діяв проти [[Отаман Зелений|отамана Зеленого]]. У вересні 1919 '''П.''' дістався м. [[Кам'янець-Подільський]], де таємно провів переговори з високопоставленими діячами УНР про спільні дії Армії Української Народної Республіки з [[Червона армія|Червоною армією]] проти [[Збройні Сили Півдня Росії|Збройних сил Півдня Росії]]. Відтак, прибувши до Москви, від групи членів КП(б)У (пізніше т. зв. фракція федералістів (див. Федералістів фракція у КП(б)У), одним з організаторів якої він став) у листопаді 1919 подав до ЦК РКП(б) меморандум. У ньому виклав бачення соціально-політ. ситуації та комуніст. стратегії в Україні. Визначивши минулу більшовицьку політику там як колоніальну і засудивши ставлення РКП(б) до України як поспіль «куркульської» країни, П. наголошував на особливостях її національно-істор. розвитку, соціальної й екон. структури. Наполягав на: 1) цілковитій незалежності Української рад. республіки та її уряду від Москви; 2) створенні самостійної нац. української комуніст. партії більшовиків шляхом об'єднання останніх із боротьбистами та ін. українськими комуніст. групами. Висловлюючися за військово-госп. союз Української та Рос. радянських республік, П. уявляв його «як федерацію на засадах рівності, … угоду двох революційних центрів». Політ. заяви П. розглядалися ЦК РКП(б), зокрема В.Леніним, Л.Троцьким. Вони великою мірою використали їх у своїй риториці з українського питання, але відкинули по суті. У відповідь П. 28 лютого 1920 заявив політбюро ЦК РКП(б) про вихід із партії. Після цього його було заарештовано в Харкові ВУЧК на 10 діб «за антипартійну діяльність». Із квітня 1920 — голова Полтав. губернської комісії з націоналізації земель для цукрової пром-сті. У квітні 1921 поновлений у КП(б)У і призначений головою Правобереж. комісії з націоналізації земель нар. комісаріату землеробства УСРР. Із червня 1922 — зав. Київ. губернського земвідділу. Із 1923 — зав. земельних управлінь Київської і водночас Подільської губерній. 1924—25 — нач. управління землеустрою і меліорації наркомату землеробства УСРР. 1924 обраний членом ВУЦВК. Із червня 1925 — пом. 2-го секретаря ЦК КП(б)У І.Клименка (до 1928). 1928—29 — керівник кафедри усуспільнення земель Українського НДІ економіки сільс. госп-ва. 1929 виступив на підтримку М.Бухаріна, О.Рикова, М.Томського — лідерів т. зв. правого ухилу. 1930—32 — у наркоматі землеробства УСРР, керівник бюро сівозмін. Віце-президент Всеукраїнської академії с.-г. наук, звідки його усунено 1933 на вимогу П.Постишева. Із грудня 1933 — заст. начальника Донец. обласного земельного управління, потім — нач. відділу землеустрою, нач. планово-фінансового управління Донец. обласного земельного управління. Відтак — член виставкового к-ту Донец. обласного земельного управління. У грудні 1935 П. виключено з ВКП(б) як «прихованого ворога партії». 19 січня 1937 заарештований органами НКВД УРСР. Звинувачений у належності до «контрреволюційної організації правих на Україні». 13 липня 1937 військ. колегією Верховного суду СРСР засуджений до розстрілу.
