Поляки: відмінності між версіями

За межами Польщі живуть в [[Білорусь|Білорусі]], [[Литва|Литві]], [[Україна|Україні]], [[РФ|Російській Федерації]], [[Казахстан]]і, [[Латвія|Латвії]], [[США]], [[Німеччина|Німеччині]], [[Франція|Франції]] , [[Канада|Канаді]], [[ВеликобританіяВелика Британія|ВеликобританіїВеликій Британії]], [[Бразилія|Бразилії]], [[Аргентина|Аргентині]], [[Чехія|Чехії]] і [[Словаччина|Словаччині]] , [[Бельгія|Бельгії]] і в інших країнах. Загальна чисельність понад 53 млн осіб.

Поляки як народ складався з формуванням і розвитком стародавньої польської держави. Його основу склали об'єднання західно-словзахіднослов'янських племен [[поляни (західні)|полян]], [[слензани|слензан]], [[вісляни|віслян]], [[мазовшани|мазовшан]], [[поморяни|поморян]]. Процес консолідації [[Помор'я]] з рештою польських земель був загальмований не тільки немічністю політичних зв'язків його з стародавньою польською державою, але і своєрідністю його соціально-економічного і культурного розвитку (тривале панування [[язичництво|язичництва]] та ін.). За говорами близькі були поляни, слензани і вісляни. В період політичної роздробленості (XI—XIII століття) окремі польські землі відокремилися, але культурні і економічні зв'язки між ними не уривалися. В ході опору німецькій експансії і подолання політичної роздробленості (XIII—XIV століття) здійснювалося об'єднання польських земель, розширювалися і зміцнювалися зв'язки між їх населенням. В цей же час йшов процес германізації захоплених німцями західних і північних земель ([[Нижня Сілезія]], Помор'я, [[Мазурія]], [[Західна Великопольща]]).

Після [[Перша світова війна|1-ї світової війни]] 1914-18 утворилася незалежна польська держава, до якої не увійшли багато північних і західних польських земель. Створення єдиної держави стало основою етнічної реінтеграції груп населення, роз'єднаних в період розділів. Возз'єднання Польщею її північних і західних земель наступило лише після [[Друга світова війна|2-ї світової війни]] 1939-45. У країні відбулися значні переміщення населення. У західних районах ВелікопольщіВеликопольщі, в частині Силезії, Помор'я і на Мазурії, звідки виїхали німці, серед місцевих поляків поселилися поляки з інших частин Польщі, [[СРСР]], [[Югославія|Югославії]], [[Румунія|Румунії]], західно-європейських країн. Польща стала країною з майже однорідним національним складом населення.

Відмінності природних умов, історичні долі різних областей сприяли виникненню регіональних особливостей господарства і традиційної культури. Так, в господарстві гуралівґуралів — жителів гірських районів Малопольщі і Силезії зберігаються традиції відгонного скотарства. Відповідно до звичаю, власники овець вибирають старшого [[пастух]]а (бацу), у нього є помічники (юхаси) і погоняльщикпогінник (хонельник).

Більшість поляків носять сучасні костюми. Традиційний народний одяг надягають в частині сіл у свята. Різноманітні і барвисті традиційні костюми селян, що приїжджають з різних районів на свято урожаю, інші загальнонародні торжества. Більш ніж в інших районах традиційний одяг зберігся у околицях міста [[Ловіч]] і в горах, де селяни носять її повсякденно. Для ловичськоголовицького костюма характерні смугасті тканини; з них зшиті спідниці, фартухи, жіночі накидки, чоловічі штани.

Зберігся верхній чоловічий одяг — сукман. У горах чоловіки носять коротку льняну сорочку із запонкою з срібла або іншого металу, штани з білого сукна, прикрашені серцеподібним узором, широкий шкіряний пояс, коротку куртку (цуху) з білої шерсті. Селянки носять спідницю з візерункової або однотонної тканини, сорочку, безрукавку. Зимовий одяг гуралейґуралів — кожухи. Своєрідний краківський костюм: жіноча спідниця з тканини в квіточку, фартух тюлевий або полотняний, поверх сорочки — суконний або оксамитовий корсаж, прикрашений золотим або срібним шиттям, металевими пластинками і др.; чоловічий — сорочка з відкладним коміром, штани в смужку, синій каптан з багатою вишивкою, з головних уборів (теплі хутряні шапки, капелюхи і ін.) цікава конфедератка, подібна головному убору польських військових.

У сільських поселеннях багатьох районів переважають зрубові споруди. У Великопольщі, Любушській землі, в Західному Помор'ї, Вармії, на Мазурах застосовується каркасна конструкція стін із стовпів і балок із заповненням простору між ними глиною, цеглиною, зв'язками соломи і ін., що обмазали глиною Повсюдно росте використання нових будівельних матеріалів. Дахи споруд чотирьохскатнічотирискатні, двосхилі або полувальмовыенапіввальмові, з невеликим навісом. На заході і північному заході збереглися удома з «підсіньми» у вигляді арки, ніші, галереї. Традиційне планування селянського житла — трикамерна, з центральним або бічним розташуванням сіней. У Силезії, ВелікопольщіВеликопольщі, Мазовії, в південних районах Малопольщі поширені сіни з великим склепінчастим каміном, в нього виходить гирло хлібної печі, що знаходиться в хаті. Сучасний сільський будинок має декілька житлових і господарських приміщень.

Традиційний весільний цикл включав у минулому сватання, домовленість (на ній домовлялися про придане і ін.), заручення, вінчання, весільний бенкет. На весіллі протистояли дві «дружини» — жениха і нареченої, що складалися з їх родичів і друзів. У сучасному весіллі багато старих обрядів вже не виконуються, інші носять головним чином ігровий характер. Зберігся звичай мати дружок, але «дружини» жениханареченого і нареченої стали нечисленними. За традицією піклуються про те, щоб весільний бенкет був рясним, в деяких сільських районах до нього печуть ще обрядовий хліб — «колач», «коровай», дрібне фігурне печення.

Розселення поляків в Україні було пов'язане перш за все з Правобережжям і Східною ГаличчиноюГаличиною. Саме тут сформувались найчисленніші польські етнографічні громади в межах українського етнічного масиву.

З середини XVI ст. посилилось переселення селян і міської бідноти із східних районів Жешувського, Келецького, Краківського і особливо Люблінського воєводств на західноукраїнські землі, що було спричинене наявністю «свобод», та ослабленням Речі ПосполитойПосполитої після приєднання України до Росії і поразкою у війні з [[Османська імперія|Туреччиною]] ([[Бучацький мирний договір|Бучацький мир]] 1672 р.).

Наприкінці XVIII ст. в усій Правобережній Україні налічувалось близько 350 тис. поляків. У цей період вони становили більшість серед правлячоїкерівної поміщицької верхівки, католицького духовенства, службовців і меншою мірою — серед «чиншевої шляхти», міщан і селян. Поляки брали участь і у військово-землеробській колонізації Півдня України, заснували ряд селищ у складі поселенців козацького полку.