Лаврівський монастир: відмінності між версіями

[[Зубрицький Денис|Денис Зубрицький]] у «Критико-исторической повести временних лет» ([[1845]]) розповідає, що [[1767]] р. всі дерев'яні будівлі Лаврівського монастиря згоріли. Збереглася лише мурована каплиця, у стіні якої знайшли домовини князів (як вважають Лева та Лавра). Тогочасний ігумен Волянський, запросивши настоятелів сусідніх монастирів, наказав відкрити цю могилу. Домовини були покриті товстою срібною бляхою і прикрашені вишуканою різьбою, на одній із них — викарбувано ім'я Лева. Щоби хтось не присвоїв собі знайденого багатства, срібло таємно переплавили та продали, а на виручені гроші відбудували згорілий монастир. Більшість дослідників уважають цю оповідь легендою. Зокрема, вони вказують на те, що князь Лев помер ченцем, а відтак його мали б поховати як простого смерт­ногосмертного — в дерев'яній труні, а не в срібній домовині.

[[1939]] р. архів і бібліотеку Лаврова НКВД-исти вивезли у сусіднє село [[Стрілки (Старосамбірський район)|Стрілки]] і спалили. Місцеві мешкан­цімешканці сховали деякі ікони, які згодом потрапили до музеїв. У червні [[1941]] р. монастир був казармою для радянського гарнізону. Тоді знищи­лизнищили більшість господарських приміщень і спустили воду у ставах.