Осмоловський Юрій Йосипович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Редкан (обговорення | внесок)
BunykBot (обговорення | внесок)
м Заміна неперекладених посилань шаблоном
Рядок 32:
Після звільнення прибув до штабу [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]] у Фастові і був призначений командиром 2-го Дніпровського резервного полку, який ввійшов до складу [[Січові Стрільці|Осадного Корпусу]]. Після взяття Осадним Корпусом 14 грудня 1918 р. Києва був призначений старшиною з особливих доручень при військовому аташе Директорії в [[Грузинська Демократична Республіка|Грузинській демократичній республіці]], але до Тифлісу місія не доїхала через захоплення 18 грудня 1918 р. Одеси [[Добровольча армія|Добровольчою армією]]. З кінця грудня 1918 р. або на початку січня 1919 р. - командир 2-ї дивізії [[Запорізький корпус Армії УНР|Запорізького корпусу Дієвої армії УНР]]. З лютого 1919 р. - командир Запорізької зведеної дивізії, а з 15 березня 1919 р. — начальник Республіканської дивізії Дієвої армії УНР. Станом на 6 травня 1919 р. — помічник командувача Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. 3 15 травня 1919 р. до листопада 1919 р.— начальник [[Запорізька група армії УНР|7-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР]].
 
3 або 5 листопада 1919 р. після розгрому білими 7-ї Запорізької дивізії потрапив у полон до денікінців у селищі Шпиків (нині Вінницька область), утримувався під арештом в Одесі. Вступив до підпільного повстанського загону, створеного одеськими більшовиками для боротьби з Денікіним, приймав участь в [[:ru:{{нп|Одеська Одесская эвакуацияевакуація (1920)|одеському повстанні]]|ru| Одесская эвакуация (1920)}} 4-6 лютого 1920 р. Став командиром загону, який після захоплення Одеси більшовиками ввійшов до складу [[Червона армія|Червоної армії]].
 
Навесні 1920 р. знаходився у відпустці у зв’язку з хворобою, проживав разом з дружиною у Жмеринці. Після захоплення Жмеринки наприкінці квітня 1920 р. [[Польсько-радянська війна 1920|польсько-українськими]] військами знову служив у Дієвій Армії УНР. Влітку 1920 р. сотнику Осмоловському було присвоєно чергове військове звання – підполковник. З 15 травня 1920 р. командував 1-ю запасною бригадою [[Армія Української Народної Республіки|1-ї Запорізької стрілецької дивізії]], що мала бути сформована в Ярмолинцях з мобілізованих селян Одеського, Тираспольського та Ананьївського повітів. Однак бригада не була сформована, оскільки Армія УНР відступила з українських територій.
Рядок 38:
З кінця 1920 р. перебував у таборах для інтернованих Стржалково (Strzałkowo) і Шчипіорно (Szczypiorno), Польща. У 1921 р. — помічник командира 1-го кінного полку [[Чорні запорожці|Чорних Запорожців]] 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. Станом на 28 лютого 1922 р. — приділений до штабу [[5-а Херсонська стрілецька дивізія Армії УНР|5-ї Херсонської дивізії Армії УНР]]. В 1922 р. командував 2-ю збірною бригадою 1-ї Запорізької дивізії, а у вересні 1922 р. виконував обов’язки командира 1-ї Запорізької дивізії.
 
Повернувся в Україну наприкінці 1922 р., перебував на спеціальному обліку в Київському [[:ru:{{нп|ОГПУ при СНК СССРСРСР|ОГПУ]]|ru|ОГПУ при СНК СССР}}. До 1936 р. працював на різних посадах, з 1924 р. проживав у Конотопі, а з 1931 р. у Макіївці Донецької області. Потім виїхав у Мурманськ, працював старшим економістом заготівельної контори Мурманторгу. В 1937 р. був заарештований за звинуваченням у шпигунстві і розстріляний в Ленінграді в 1938 р. Реабілітований в 1989 р.
 
Сім’я: дружина Марія Федорівна, вроджена Караваєва (1898 р.н.); син Віктор (1921 р.н.).