Вікіпедія

Плутон (карликова планета): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Коментарі — на ВП:ВС
Рядок 144:
 
Єдиний космічний апарат, який досліджував Плутон зблизька, — [[New Horizons]] («Нові обрії»), що пролетів повз нього [[14 липня]] 2015 року на відстані {{s|12 500}} кілометрів.
 
== Параметри планети ==
{{ТНО imagemap}}▼
[[Файл:ESO-L. Calçada - Pluto (by).jpg|thumb|left|Поверхня Плутона в уяві художника. Показано [[Атмосфера Плутона|атмосферну]] [[імла|імлу]], [[Харон (супутник)|Харон]] і Сонце на небі.]]▼
 
Радіус Плутона (1187 км) приблизно вп'ятеро, а маса ({{s|1,30·10<sup>22</sup> [[кілограм|кг]]}}) у 460 разів менша, ніж у Землі. Його середня густина&nbsp;— {{s|1,86 г/см<sup>3</sup>}}<ref name=Stern_2015/>&nbsp;— вказує на те, що він, подібно до деяких супутників планет-гігантів, приблизно на третину<ref name=Stern_2015_found/> складається з льодів (здебільшого, ймовірно, водяного). Поверхня Плутона, за даними спектрального аналізу, вкрита [[азот]]ним льодом із домішкою замерзлих [[метан]]у та [[монооксид вуглецю|монооксиду вуглецю]]<ref name=Owen_1993/><ref name=Cruikshank_2015/>. Подекуди на поверхню виходить і водяний лід<ref name=Grundy_2016/><ref name=NASA_ice/>.
 
1978 року {{нп|Джеймс Волтер Крісті|Джеймс Крісті|en|James W. Christy}} помітив, що на фотографії, отриманій за допомогою 155-сантиметрового [[телескоп]]а, зображення Плутона мало невеличкий виступ. Його положення періодично змінювалося, і астрономи зрозуміли, що в Плутона є близько розташований [[супутник]]. Цей висновок пізніше одержав підтвердження на знімках космічного телескопа «[[Габбл (телескоп)|Габбл]]». Супутник, названий [[Харон (супутник)|Хароном]] (у [[грецька міфологія|грецькій міфології]] таким було ім'я [[Харон (міфологія)|перевізника душ]] через річку [[Стікс]] до царства [[Аїд]]а), має значну [[маса|масу]] (близько 1/8 маси Плутона), перебуває на відстані близько {{s|19 600 км}} від його центру й обертається навколо нього з [[Період обертання|періодом]] 6,4 земної [[доба|доби]], рівним періоду обертання самої планети<ref name=Stern_2015/>. Відкриття Харона дало змогу визначити масу Плутона. Система Плутон&nbsp;— Харон незвична тим, що обидва тіла завжди повернуті один до одного одним боком, а її центр мас лежить за межами їх обох.
 
2005 року за допомогою телескопа [[Габбл (телескоп)|Габбл]] відкрили другий і третій супутники Плутона<ref name=IAUC_8625/>, згодом названі [[Нікта (супутник)|Ніктою]] й [[Гідра (супутник)|Гідрою]]. 2011 року завдяки цьому ж телескопу виявили [[Кербер (супутник)|Кербер]]<ref name=Showalter_2011/>, а 2012&nbsp;— [[Стікс (супутник)|Стікс]]<ref name=hubblesite_P5/>. Визначною подією в дослідженні системи Плутон — Харон став проліт повз неї космічного апарата «[[Нові обрії]]» ({{lang-en|New Horizons}}) [[14 липня]] [[2015]] року. Дослідивши цю систему, він полетів далі в пояс Койпера, до об'єкта {{mpl|2014 MU|69}}.
 
Плутон помітно відрізняється від усіх далеких від Сонця планет. І за розмірами, і за багатьма іншими параметрами він скоріше нагадує [[астероїд]], а разом із Хароном&nbsp;— [[подвійний астероїд]].
 
Плутон розташований приблизно в 40 разів далі від Сонця, ніж Земля, тому потік сонячної променистої [[енергія|енергії]] на ньому слабший приблизно в 40<sup>2</sup> = 1600 разів. Проте це не означає, що Плутон укритий вічною темрявою: Сонце на його небосхилі виглядає яскравішим, ніж [[Місяць (супутник)|Місяць]] для мешканців Землі. Але, звичайно, [[температура]] на планеті, до якої світло від Сонця йде понад п'ять годин, низька.
 
У 1980-х роках у Плутона було відкрито [[Атмосфера Плутона|атмосферу]]. Як виявилося згодом, вона складається переважно з [[азот]]у й має домішки [[метан]]у та [[монооксид вуглецю|чадного газу]]<ref name=Lellouch_2011/><ref name=Lellouch_2009/>. [[Тиск]] на поверхні Плутона становить порядку 10<sup>−5</sup> [[Атмосфера (одиниця)|атмосфери]] й сильно змінюється з часом<ref name=Lellouch_2015/><ref name=Stern_2015/>.
 
Дані про [[магнітне поле]] Плутона наразі відсутні, проте за [[Теорія бароелектричного ефекту|теорією бароелектричного ефекту]] його [[магнітний момент]] на порядок нижчий за земний, адже скоріш за все, в Плутона нема розплавленого ядра, і магнітне поле може генеруватись лиш припливними силами. <ref>[http://arxiv.org/pdf/1505.07311.pdf Possible scenarios that the New Horizons spacecraft may find in its close encounter with Pluto]</ref>
 
== Історія відкриття ==
Рядок 318 ⟶ 300:
}}</ref>, у 2014 році&nbsp;— 2368±8&nbsp;км<ref name=Lellouch_2015/>. За даними, отриманими 2015 року космічним апаратом [[New Horizons]], діаметр Плутона становить 2374±8 кілометрів. Помітної сплюснутості в нього нема (принаймні, вона не перевищує 1%)<ref name=Stern_2015/>.
 
Таким чином, радіус Плутона приблизно вп'ятеро, а маса&nbsp;— в 460 разів менша, ніж у Землі. Серед об'єктів Сонячної системи Плутонвін поступається розмірами й масою не тільки всім великим планетам, а й навіть деяким їх супутникам. Він менший від семи супутників: [[Ганімед (супутник)|Ганімеда]], [[Титан (супутник)|Титана]], [[Каллісто (супутник)|Каллісто]], [[Іо (супутник)|Іо]], [[Місяць (супутник)|Місяця]], [[Європа (супутник)|Європи]] та [[Тритон (супутник)|Тритона]]. Маса Плутона менша за місячну майже вшестеро. Але він у 14 разів масивніший і в 2,5 рази більший за [[Церера (карликова планета)|Цереру]], найбільший об'єкт [[Пояс астероїдів|поясу астероїдів]]. Серед відомих [[транснептуновий об'єкт|транснептунових тіл]] Плутон&nbsp;— найбільший, але за масою він поступається карликовій планеті [[Ерида (карликова планета)|Ериді]] з [[Розсіяний диск|розсіяного диска]]<ref name=Sicardy_2011/><ref name=Hand_2015_largest/>.
 
=== Будова та склад ===
Рядок 325 ⟶ 307:
|image1 = Pluto-cutaway.svg
|caption1 = Ймовірна будова Плутона:<br/> '''1'''&nbsp;— замерзлий [[азот]]; <br/> '''2'''&nbsp;— водний лід; <br/> '''3'''&nbsp;— [[силікати]] й водний лід.
|image2 = SputnikESO-L. PlanumCalçada - Pluto (PIA19936by) bright.pngjpg
▲[[Файл:ESO-L. |caption2 Calçada= - Pluto (by).jpg|thumb|left|Поверхня Плутона в уяві художника. Показано [[Атмосфера Плутона|атмосферну]] [[імла|імлу]], [[Харон (супутник)|Харон]] і Сонце на небі.]]
|caption2 = Рівнина [[Sputnik Planum]]
|image3 = Mountainous Shoreline of Sputnik Planum (PIA20198PIA19936) bright.png
|caption3 = ГориРівнина на[[Sputnik краю рівниниPlanum]]
|image4 = SnakeskinMountainous terrainShoreline onof PlutoSputnik Planum (PIA19957PIA20198).png
|caption4 = Гори на краю рівнини
|caption4 = Форми рельєфу, порівнювані зі зміїною шкірою▼
|image5 = PlutoSnakeskin possibleterrain cryovolcanoon - WrightPluto Mons(PIA19957).jpgpng
▲ |caption4caption5 = Форми рельєфу, порівнювані зі зміїною шкірою
|caption5 = Можливий [[кріовулкан]] (у центрі)▼
|image6 = Pluto possible cryovolcano - Wright Mons.jpg
▲ |caption5caption6 = Можливий [[кріовулкан]] (у центрі)
}}
Про будову надр Плутона відомо дуже мало. Приблизні висновки про його склад можна зробити з його середньої [[густина|густини]], що становить 1,860±0,013 г/см<sup>3</sup><ref name=Stern_2015/>. Ймовірно, Плутон складається з каменю та льоду (здебільшого водяного, судячи з великої розповсюдженості води в Сонячній системі), причому частка каменю становить {{s|60—65%}}<ref name=Stern_2015_found/><ref name=Stern_2014/><ref name=Elkins_2006/>. Колись він мав джерела тепла: це [[акреція (космос)|акреція]] речовини при його утворенні, розпад [[радіоактивні елементи|радіоактивних елементів]] (що певною мірою триває й досі), а також&nbsp;— у часи, коли він ще не був повернутий до Харона одним боком,&nbsp;— періодичні [[приплив]]ні деформації. За ймовірною версією, колись Плутон зіткнувся з іншим тілом порівнянного розміру, що призвело до утворення у нього супутникової системи, і це також зробило внесок у нагрів його надр. Найімовірніше, всього цього тепла вистачило на плавлення льоду і його відокремлення від каменю<ref name=Barr_2015/>, і в такому випадку надра Плутона диференційовані&nbsp;— кам'янисте [[Ядро (геологія)|ядро]] оточено крижаною [[Мантія (геологія)|мантією]] товщиною в кількасот кілометрів. За деякими моделями, тепла могло вистачити навіть на утворення підповерхневого океану води, як у деяких супутників планет-гігантів<ref name=Barr_2015/><ref name=Hussmann_2006/><ref name=Elkins_2006/><ref>{{cite web|title=The Inside Story|publisher=JHU Applied Physics Laboratory|url=http://pluto.jhuapl.edu/Participate/learn/What-We-Know.php?link=The-Inside-Story|year=2007|accessdate=2015-12-04 |archiveurl=http://www.webcitation.org/615UPDBDD|archivedate=2011-08-21 |deadurl=no}}</ref>.
Рядок 339 ⟶ 323:
 
Серед названих речовин азот, монооксид вуглецю і, в меншій мірі, метан вирізняються суттєвою леткістю в умовах Плутона і здатні до сезонних переміщень поверхнею, що впливає на її забарвлення<ref name=Holler_2014/><ref name=Grundy_2013/><ref name=NASA_ice/><ref name=Stern_2015/>. Водяний лід вирізняється великою міцністю (утворювати деталі рельєфу висотою в кілометри може тільки він) та легкістю (айсберги з нього могли би плавати у важчому й текучішому азотному льоді)<ref name=Hand_2015_harvest/>. Метановий лід іще легший<ref name=Stern_2014/><ref name=Moore_2016/>. На відміну від замерзлого монооксиду вуглецю, він погано розчиняється в замерзлому азоті<ref name=Cruikshank_2015/> і подекуди, ймовірно, існує в чистому вигляді<ref name=Lellouch_2011_VLT/>.
 
Оскільки Плутон розташований приблизно в 40 разів далі від Сонця, ніж Земля, потік сонячної енергії на ньому слабший у 40<sup>2</sup> = 1600 разів. Все ж Сонце освітлює Плутон приблизно в 250 разів сильніше, ніж повний [[Місяць (супутник)|Місяць]]&nbsp;— Землю<ref name=magn_sun_moon group="Прим."/>.
 
Температура поверхні Плутона доволі сильно відрізняється на різних ділянках&nbsp;— від 40 до {{s|55—60 [[Кельвін (одиниця)|K]]}}, а в середньому становить {{s|42±4 K}} (2005)<ref name=Gurwell_2005/>. Більші значення спостерігаються на темній місцевості, менші&nbsp;— на яскравій. Це може бути наслідком не лише різниці в поглинанні сонячного випромінювання, а й того, що яскрава поверхня багата на замерзлі гази, випаровування яких її охолоджує. Такі перепади температур можуть спричиняти сильні, як для такої розрідженої атмосфери, вітри<ref name=Stern_2014/>.
Рядок 378 ⟶ 364:
 
Взаємодія з атмосферою суттєво впливає на температуру поверхні Плутона. Розрахунки показують, що атмосфера, незважаючи на дуже малий тиск, здатна ефективно згладжувати добові коливання цієї температури<ref name=Young_2013/>. Ділянки поверхні, де [[сублімація (фізика)|випаровується]] азотний лід, охолоджуються (подібно до охолодження при випаровуванні води) на величину до 20°<ref name=Stern_2014/>.
 
=== Магнітне поле ===
Чи є у Плутона [[магнітне поле]], невідомо (на зонді New Horizons нема [[магнітометр]]а). На основі досліджень [[сонячний вітер|сонячного вітру]] в околицях Плутона встановлено, що [[магнітна індукція]] біля його поверхні не перевищує 30 н[[Тесла|Т]]<ref name=McComas_2016/>, що майже в 2000 разів менше, ніж на Землі. Звідси випливає, що максимальний можливий [[магнітний момент]] Плутона становить біля {{s|2,5×10<sup>17</sup> А×м<sup>2</sup>}} (в {{s|300 000}} разів менше за земний)<ref name=magn_field group="Прим."/>. Крім того, існують оцінки цієї величини, зроблені на основі емпіричної залежності магнітного моменту від маси та періоду обертання, отриманої для планет і супутників, що мають магнітне поле: {{s|5×10<sup>18</sup> А×м<sup>2</sup>}} для дуже малоймовірного випадку наявності у Плутона розплавленого залізного ядра і {{s|1×10<sup>14</sup> А×м<sup>2</sup>}} для випадку, якщо поле створене гіпотетичним підземним водяним океаном<ref name=Durand_Manterola_2015/>. Ці значення менші за земне в 15 тисяч та 800&nbsp;млн разів відповідно.
 
== Супутники ==
Рядок 388 ⟶ 377:
}}
{{main|Супутники Плутона}}
У Плутона відомо п'ять [[супутник]]ів, один із яких&nbsp;— [[Харон (супутник)|Харон]]&nbsp;— набагато більший за інші. Він був відкритий 1978 року за наземними спостереженнями [[{{нп|Джеймс Волтер Крісті|Джеймсом Крісті]]|en|James W. Christy}}, а інші&nbsp;— значно пізніше за допомогою космічного телескопа «[[Габбл (телескоп)|Габбл»]]. [[Нікта (супутник)|Нікту]] й [[Гідра (супутник)|Гідру]] виявили 2005 року, [[Кербер (супутник)|Кербер]]&nbsp;— 2011, а [[Стікс (супутник)|Стікс]]&nbsp;— 2012.
 
Найближчий до Плутона супутник&nbsp;— Харон; далі йдуть Стікс, Нікта, Кербер та Гідра. Всі вони обертаються по майже колових орбітам, що лежать приблизно в площині екватора Плутона, в той же бік, що й він навколо своєї осі<ref name=Stern_2015/><ref name=Walsh_2015/>. Всі супутники Плутона близькі до [[орбітальний резонанс|орбітального резонансу]]: періоди їх обертання співвідносяться приблизно як 1:3:4:5:6. Три з них&nbsp;— Стікс, Нікта та Гідра&nbsp;— дійсно перебувають у резонансі зі співвідношенням періодів 18:22:33<ref name=Showalter_2015/>.
Рядок 416 ⟶ 405:
{{main|Харон (супутник)}}
 
[[Харон (супутник)|Харон]] відкрив [[1978]] року [[Джеймс Волтер Крісті|Джеймс Крісті]]. Він назвав його на честь [[Харон (міфологія)|Харона]] з давньогрецької міфології&nbsp;— перевізника душ померлих через [[Стікс]]. Діаметр цього супутника ({{s|1212±6 км}}) перевищує половину діаметра Плутона, а маса становить біля 1/8 маси Плутона. Це дуже великі співвідношення<ref name=Walsh_2015/>: у всіх супутників великих планет Сонячної системи вони значно менші (так, діаметр Місяця становить 1/4 земного, а маса&nbsp;— 1/81). Радіус орбіти Харона&nbsp;— 19,6 {{s|тисяч км}}, а період обертання&nbsp;— 6,4 земної [[доба|доби]]<ref name=Stern_2015/>.
 
У період із грудня 1984 року по жовтень 1990 відбувалися надзвичайно рідкісні явища: почергові [[затемнення]] Плутона Хароном і Харона Плутоном. Вони відбуваються, коли висхідний або спадний вузол орбіти Харона опиняється між Плутоном і Сонцем, а таке трапляється приблизно кожні 124 роки. Оскільки період обертання Харона&nbsp;— трохи менше тижня, затемнення повторювалися кожні три доби, і за п'ять років відбулася велика серія цих подій. Ці затемнення дозволили скласти карти яскравості й отримати добрі оцінки радіусу Плутона ({{s|1150—1200 км}})<ref name=Young_2001/><ref name=Buie_1992/><ref name=Stern_2014/>.
Рядок 490 ⟶ 479:
Віддаленість Плутона і його невелика маса роблять його дослідження за допомогою [[Космічний апарат|космічних апаратів]] важкими. Його міг би відвідати «[[Вояджер-1]]», але перевагу було надано прольоту поблизу супутника [[Сатурн (планета)|Сатурна]]&nbsp;— [[Титан (супутник)|Титана]], і траєкторія польоту виявилася несумісною з прольотом поблизу Плутона. У «[[Вояджер-2|Вояджера-2»]] взагалі не було можливості наблизитися до Плутона<ref>{{cite web|url=http://voyager.jpl.nasa.gov/faq.html|title=Voyager Frequently Asked Questions|accessdate=2015-12-04|publisher=Jet Propulsion Laboratory|date=14 January 2003|archiveurl=http://www.webcitation.org/615UcQbPa|archivedate=2011-08-21 |deadurl=no}}</ref>. Ніяких серйозних спроб дослідити Плутон не робилося аж до останнього десятиріччя XX століття. У серпні 1992 року вчений [[Лабораторія реактивного руху|Лабораторії реактивного руху]] Роберт Стеле зателефонував першовідкривачу Плутона Клайду Томбо з проханням надати дозвіл на відвідання його планети. Пізніше Томбо згадував: «Я сказав йому: ласкаво просимо, але це буде довга й холодна подорож»<ref>{{cite web|title=The last world|author=Dava Sobel.|publisher=Discover magazine|url=http://discovermagazine.com/1993/may/thelastworld215|date=1993-05-01|accessdate=2015-12-04|archiveurl=http://archive.is/dG3q|archivedate=2012-07-17|deadurl=no}}</ref>. Попри отриманий імпульс, [[НАСА]] скасувало в 2000 місію до Плутона і [[Пояс Койпера|поясу Койпера]] «Pluto Kuiper Express», посилаючись на збільшення витрат і затримки з [[Ракета-носій|ракетою-носієм]]<ref>{{cite web|title=Pluto Kuiper Express|author=Williams D. R.|publisher=NASA Goddard Space Flight Center|url=http://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/masterCatalog.do?sc=PLUTOKE|date=2005|accessdate=2015-12-04|archiveurl=http://www.webcitation.org/615Ud2mrR|archivedate=2011-08-21|deadurl=no}}</ref>.
 
Після інтенсивних політичних дебатів місію до Плутона було переглянуто, і 2003 року під назвою [[New Horizons]] вона отримала фінансування американського уряду<ref>{{cite web|title=Pluto Mission a Go! Initial Funding Secured|author=Robert Roy Britt.|publisher=Space.com|url=http://www.space.com/scienceastronomy/pluto_horizons_030225.html|date=2003|accessdate=2007-04-13|archiveurl=http://web.archive.org/20030418155403/www.space.com/scienceastronomy/pluto_horizons_030225.html|archivedate=2003-04-18}}</ref>. Апарат було успішно запущено [[19 січня]] [[2006]]. Керівник цієї місії Алан Стерн підтвердив чутки, що в нього покладено частину попелу від [[Кремація|кремації]] померлого 1997 року [[Клайд Томбо|Клайда Томбо]]<ref>{{cite web|title=Happy 100th Birthday, Clyde Tombaugh|author=Stern A.|publisher=JHU Applied Physics Laboratory|url=http://www.jhuapl.edu/newscenter/pressreleases/2006/060203.asp|date=2006-02-03|accessdate=2015-12-04|archiveurl=http://www.webcitation.org/615UdUocR|archivedate=2011-08-21|deadurl=no}}</ref>. На початку 2007 апарат зробив [[гравітаційний маневр]] поблизу Юпітера, що надало йому додаткового прискорення. Найтісніше наближення апарату до Плутона відбулося [[14 липня]] [[2015]]. Спостереження Плутона почались за 5 місяців до того й тривали ще протягом місяця після зближення. Передача цих даних буде завершена не раніше вересня 2016-ого року.<ref>{{cite news |url=http://www.gizmag.com/new-horizons-downlink/39295/ |title=New Horizons begins massive 'treasure trove' data downlink |work=Gizmag |first=David |last=Szondy |date=September 7, 2015 |accessdate=February 28, 2016}}</ref>. Дослідивши систему Плутона, апарат полетів далі в пояс Койпера, до об'єкта {{mpl|2014 MU|69}}.
 
Апарат «New Horizons» зробив перше фото Плутона ще наприкінці вересня 2006 року, з метою перевірки камери LORRI (Long Range Reconnaissance Imager)<ref>{{cite web|url=http://solarsystem.nasa.gov/news/2006/11/28/new-horizons-not-quite-to-jupiter-makes-first-pluto-sighting |title=New Horizons, Not Quite to Jupiter, Makes First Pluto Sighting|publisher=The Johns Hopkins University Applied Physics Laboratory|date=2006-11-28|accessdate=2015-12-04|archiveurl=http://www.webcitation.org/6BSjuOWT3|archivedate=2012-10-16|deadurl=no}}</ref>. Зображення, отримані з відстані приблизно в 4,2&nbsp;млрд км, підтвердили здатність апарату відстежувати віддалені цілі, що важливо для маневрування на шляху до Плутона та інших об'єктів у поясі Койпера.
Рядок 500 ⟶ 489:
[[Файл:New Horizons Pluto approach timeline ukr.svg|thumb|center|550px|<center>Хронологія подій КА [[New Horizons]]</center>]]
 
14 липня 2015 року New Horizons пролетів повз Плутон на відстані 12,5 тисяч км від поверхні. Він передав багато різноманітних даних про нього та його супутники, в тому числі перші детальні знімки. Було сфотографовано всю поверхню Плутона, крім широт нижче {{s|–30°}}, де була [[полярна ніч]]. [[Роздільна здатність (оптика)|Роздільна здатність]] знімків різних ділянок сильно відрізняється; найвища вона для протилежної Харону півкулі (навколо довготи 180°), що була повернута до апарата під час найтіснішого зближення<ref name=Stern_2015/>. Найкраща детальність&nbsp;— {{s|77—85}} метрів на піксель&nbsp;— отримана для смуги поверхні шириною біля 80&nbsp;км (див. зображення нижче)<ref>{{cite web |url=http://photojournal.jpl.nasa.gov/catalog/PIA20201 |title=PIA20201: New Horizons' Very Best View of Pluto (Mosiac) |publisher=NASA |date=2015-12-05}}</ref>. За фотографіями було виміряно розмір Плутона та його супутників, який раніше був відомий зі значною неточністю. Спектральні дослідження показали розподіл різних речовин на поверхні Плутона, а «просвічування» радіохвилями його атмосфери вперше дозволило дослідити її нижні шари<ref name=Stern_2015/><ref name=Stern_2015_top10/>. Передача на Землю всіх отриманих даних займе 16 місяців і завершиться восени 2016<ref name=Stern_2015_found/>.
 
{{Панорама|Pluto in the best resolution (horizontal).jpg|1000px|Мозаїка найдетальніших знімків апарата New Horizons (висота окремих зображень&nbsp;— біля 80 км). Ліворуч&nbsp;— горизонт, дещо правіше&nbsp;— гори, в центрі&nbsp;— рівнина [[Sputnik Planum]].|text-align=center}}
Рядок 513 ⟶ 502:
 
=== Дебати 2000-х років ===
▲{{ТНО imagemap}}
2002 року за орбітою [[Нептун (планета)|Нептуна]] був відкритий [[50000 Квавар|Квавар]], діаметр якого, за сучасними даними, становить біля {{s|1110 км}}<ref>{{cite journal|title=The Size, Shape, Albedo, Density, and Atmospheric Limit of Transneptunian Object (50000) Quaoar from Multi-chord Stellar Occultations|author=Braga-Ribas, F.; Sicardy, B.; Ortiz, J. L. et al.|journal=The Astronomical Journal|url=http://iopscience.iop.org/article/10.1088/0004-637X/773/1/26/pdf|date=2013|volume=773|issue=1|doi=10.1088/0004-637X/773/1/26|bibcode=2013ApJ...773...26B}}</ref>, а
2004 року&nbsp;— [[90377 Седна|Седна]] з діаметром біля 1000&nbsp;км<ref>{{cite journal |author=Pál, A.; Kiss, C.; Müller, T. G. et al. |title = "TNOs are Cool": A survey of the trans-Neptunian region. VII. Size and surface characteristics of (90377) Sedna and {{mp|2010 EK|139}} |journal=Astronomy & Astrophysics |volume=541 |pages=L6 |year=2012 |doi=10.1051/0004-6361/201218874 |bibcode=2012A&A…541L…6P |arxiv=1204.0899 |url=http://www.aanda.org/articles/aa/pdf/2012/05/aa18874-12.pdf}}</ref>. Таким чином, вони порівнянні за розміром із Плутоном (2374 км). Так само як [[Церера (карликова планета)|Церера]] втратила статус планети після відкриття інших астероїдів, так і статус Плутона потребував перегляду в світлі відкриття інших подібних йому об'єктів.
Рядок 596 ⟶ 586:
 
== Примітки ==
{{reflist|group="Прим."}}|refs=
<ref name=magn_field group="Прим.">Магнітний момент диполя: <math>P = 2\pi BR^3/\mu_0</math>, де ''R''&nbsp;— відстань від диполя вздовж його осі (в напрямку максимальної індукції поля), ''B''&nbsp;— індукція на цій відстані ([http://web.archive.org/web/20160723213538/http://pstu.ru/files/file/oksana/2011/fakultety_i_kafedry/fpmm/prikladnaya_fizika/informacionnye_resursy/principy_i_praktika_resheniya_zadach_po_obschey_fizike__chast_2__elektromagnetizm.pdf Паршаков, 2010, с. 183]). При {{s|''B''{{=}}30×10<sup>-9</sup> Тл}} і {{s|''R''{{=}}1187 км}} (радіус Плутона) маємо {{s|''P''{{=}}2,5×10<sup>17</sup> А×м²}}.</ref>
<ref name=magn_sun_moon group="Прим.">Видима зоряна величина Сонця на відстані Землі: {{s|−26,7<sup>m</sup>}}; на відстані Плутона: {{s|−26,7 + 2,5×log(1600)}} = {{s|−18,7<sup>m</sup>}}, що на 6,0<sup>m</sup> яскравіше за повний Місяць на Землі ({{s|−12,7<sup>m</sup>}}). Різниця в 6,0<sup>m</sup> відповідає відмінності освітленостей у 2,512<sup>6,0</sup> ≈ 250 разів.</ref>
}}
 
== Джерела ==
Рядок 813 ⟶ 806:
|bibcode=1980Icar...44...12D
|doi =10.1016/0019-1035(80)90048-2
}}</ref>
<ref name=Durand_Manterola_2015>{{cite journal
|title =Possible scenarios that the New Horizons spacecraft may find in its close encounter with Pluto
|author =Durand-Manterola H. J., Perez-de-Tejada H.
|date =2015
|arxiv =1505.07311
|url =https://arxiv.org/ftp/arxiv/papers/1505/1505.07311.pdf
}}</ref>
<ref name=Elkins_2006>{{книга
Рядок 1061:
|chapterurl =http://books.google.com/books?id=VcY7iYJwJZoC&pg=PA127
}} ([http://www.webcitation.org/615UUVugv Витяги]).</ref>
<ref name=McComas_2016>{{cite journal
|title =Pluto's interaction with the solar wind
|author =McComas, D. J.; Elliott, H. A.; Weidner, S. et al.
|date =2016
|journal=Journal of Geophysical Research: Space Physics
|volume =121
|issue =5
|pages =4232–4246 (див. p.4242)
|doi =10.1002/2016JA022599
|bibcode=2016JGRA..121.4232M
}}</ref>
<ref name=Messeri_2010>{{cite journal
|author =Messeri L. R.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Плутон_(карликова_планета)