Мокіївка (Лубенський район): відмінності між версіями

| область = [[Полтавська область]]

| район = [[Чорнухинський район]]

| код КОАТУУ = 5325183201

| розташування = Chornukhy Raion.svg

| відстань ст =

}}

 

== Географія ==

Село поділяється яром та дорогами на 6 частин — кутки: Чошин, Карпенський, Мостовинський, Горбанівка, Хутірський, Зубранівка.

 

У давні часи територія Мокиївки входила до складу [[Переяславське князівство|Переяславської землі]]. Придатні до землеробства та випасу худоби рівнини, зручні для поселення місця, захищені ріками та лісами — все це з давніх — давен приваблювало людей.

У дрімучих лісах, крім існуючих тепер диких тварин, водились такі, які давно вимерли або збереглися в інших місцях нашої країни, а саме: тури, ведмеді, олені, дикі кози. Основним заняттям було землеробство, допоміжним — рибальство, мисливство.

Мокиївка виникла в XVII ст. За переказами біля струмка Вергунка поселився козак Мокий, який прибув з містечка [[Курінька]] (тепер село). Назва села похідна від прізвища козака Мокия. Прізвищ перших поселенців села не збереглося. У минулому мокиївчани були в більшості козаками, пізніше — кріпаками, а частина — державними селянами.

 

За часів кріпосного права село належало поміщику Самойловичу Логвину. У володіннях цього пана було 850 га землі і до 40 селян — кріпаків, які виконували тяжкі повинності панщини. Поміщик судив своїх кріпаків за найменшу провину, жорстоко карав їх: за його наказом ув'язнених зачиняли у холодному підвалі без їжі, заковували у кайдани, підвішували за руки, палили волосся, били різками, травили собаками.

Напередодні Жовтневого переворту було два поміщика: Самойлович Микола Логвинович та Самойлович Логвин Логвинович, — яким належало близько 600 десятин землі. Бідняцьких і середняцьких господарств нараховувалось понад 240. В їх користуванні було до 400 десятин землі, а 25 селян — бідняків зовсім не мали землі. Безземельні і малоземельні селяни брали в оренду землю в поміщиків за половину врожаю або йшли в найми до них чи куркулів. Умови праці і життя наймитів були жахливими. Робочий день тривав від сходу до заходу сонця, а заробітна плата була мізерна. Під час збирання врожаю селяни — бідняки жали в поміщиків за сьомий сніп. Така низька заробітна платня визначалася тому, що бажаючих одержати роботу було більше, ніж потрібно було робочих рук багатіям.

У дореволюційний час промислових робітників і страйкового руху сільськогосподарських працівників у селі не було. Під час революції 1905 — 1907 рр. селяни припинили платити орендну плату за землю поміщикам Самойловичам і самовільно рубали дерево в лісах Самойловича і Савицького. Частина селянської бідноти займалася ремісничими промислами і бондарством, ткали полотно, робили сани, дехто ходив на заробітки. Провідною галуззю у господарстві села було землеробство і частково технічна культура — махорка. В обробітку землі панувала 4-х пільна сівозміна (четверте поле щороку було під толокою). Землю селяни обробляли примітивними знаряддями праці (рало і борона дерев'яні, серп, коса, ціп), сіяли вручну.

У 1896 р. в селі була відкрита церковно — приходська школа. Навчання в ній було платне. Крім плати за навчання батьки учнів повинні були вносити паливо для опалення школи. Темність і відсталість селян бачимо і з кількості грамотних людей, кількості літератури. (До Жовтневої революції в Мокиївці була одна церковно — приходська школа, в якій було 4 класи, працював учитель і піп, навчалося 40 дітей).

Грамотних у 1890 — 1900 рр. — 3 особи (піп, дяк, поміщик), людей з середньою і вищою освітою в селі не було зовсім. Приходили 2- 3 газети. Художні і наукові книги були дуже рідкісним експонатом.

У 1895 р. в Мокиївці проживало 912 осіб, у 1913 р.- 1113 осіб, з них 517 чоловіків і 596 жінок. Бідняків було 601 чол., середняків — 420 чол., куркулів — 76 чол., службовців — 16 чол.

Малоземелля, тяжкі податі, робота в поміщика і куркуля, злидні і голод — таким було життя селянина села Мокиївка.

 

Вперше радянська влада в Мокиївці була встановлена зимою 1918 р. Тоді створено волосний комітет, головою якого обрано Бойка Григорія Петровича, писарем — Велегіцького Івана Омеляновича. При волосному комітеті існував земельний відділ, членами якого були Давиденко Микола Гнатович, Черненко, Василенко.

Весною 1918 р. радянська влада в селі повалена німецькими окупантами. Німці вчиняли грабіж і насильство над населенням села. Остаточно радянську владу встановлено у 1919 р. Цього ж року волосним [[земельні комітети|земельним комітетом]] проведено конфіскацію і розподіл поміщицьких та церковних земель. У рядах Червоної Армії були мокиївчани Тихенко Степан Купріянович, Бойко Панас Прохорович, Гавриленко Іван Петрович, Яценко Пилип Семенович, Повх Григорій Дмитрович, Чоха Іван Несторович.

Після закінчення громадянської війни в Мокиївку повернулися членами Комуністичної партії Тихенко Степан Купріянович і Бойко Панас Прохорович. Саме вони у 1923 р. створили партійний осередок.

На початку 20-х рр. створено Мокиївську організацію Спілки молоді. Першими комсомольцями були Кравченко Іван Прокопович, Чоха Варка Свиридівна, Деркач Ганна Петрівна, Тарасенко Володимир Іванович, Довженко Григорій Іванович, Омельяненко Яким Охтисович. Секретарем комсомольського осередку обрано Довженка Григорія Івановича.

У 1925 р. за ініціативою комуністів організовано колективне господарство — артіль. Воно мало 30 га землі, одну пару коней і дрібний сільськогосподарський реманент. Артіль проіснувала всього рік. Після її розпаду селяни вели своє господарство одноосібно. Більшість селянських господарств були середняцькими. Праця селян бідняків і середняків була малопродуктивною, а врожаї — низькими. Під час колективізації у 1929 р. в селі проходила ліквідація куркульства. Куркулями в селі були Бойко Кость Мефодійович, Омельяненко Василь Трохимович, Бойко Петро Степанович. Кожний з них мав від 20 до 30 десятин землі. Всі їхні землі, тягла, реманент перейшли до колгоспу.

У 1929 р. частина селян вирішила організувати ТСОЗ. На загальних зборах ухвалили назвати його іменем Тараса Григоровича Шевченка. Головою ТСОЗу став комуніст Повх Григорій.

 

Для культурного побуту населення створено клуб, бібліотеку, 2 магазини, пошту, медпункт, ветпункт. Діти навчалися в середній школі.

 

З перших днів [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] в рядах захисників Вітчизни, в діючих арміях на різних фронтах були мокиївчани. З повітря громив ворога пілот Середа Олексій Родіонович. Могутніми радянськими танками пробивали ворожий фронт танкісти: Ухань Іван Васильович, Стефанов Григорій Тихонович, Тихенко Микола Кузьмович, Довженко Олексій Петрович. У жорстоких боях з ненависним ворогом захищали Батьківщину Стефанов Петро Володимирович, Омельяненко Іван Михайлович, Артюр Павло Павлович та ін.

 

На най відповідальніші ділянках роботи можна було бачити поруч з дорослими і юнаків, і дівчат . Ланковою по вирощуванню махорки і других просапних культур працювала Зайченко Ольга Іванівна. Трактористами на колгоспному полі працювали молоді хлопці — Бойко Іван Лукович і Іваненко Йосип Мефодійович . На найрізноманітніших роботах працювали комсомольці, показуючи приклад у роботі для інших (Горбань Віра, Олексенко Віра і Катерина, Чоха Олена, Чоха Віра і багато інших) . Закінчилася Німецько-радянська війна.

 

Восени 1945 р. з фронту почали повертатися мокиївчани. Відбудова колгоспного господарства пришвидшилася. Але по — справжньому колгоспне господарство почало рости після вересневого ЦК КПРС 1953 р.

1956 р. колгосп побудував електростанцію потужністю 28 кВт, внаслідок чого електрифіковано ферми, школу, установи і будинки села, а вже в 1958 р. населений пункт радіофіковано. У цей час працювали механічна мельниця, 2 вітряки, кузня.

Станом на 1 січня 1963 р. колгоспу належало 1426 га землі: лісів — 114 га, орної землі — 1129 га, сіножаті — 138 га, непридатної землі — 45 га.

У господарстві вирощували такі зернові: озимі пшеницю і жито, ячмінь, овес, кукурудзу, просо, гречку, горох,- технічні: цукровий буряк, махорку, соняшник, — овочеві та баштанні: помідори, капусту, огірки, цибулю, кабачки, кавуни, гарбузи, столову моркву, — кормові: цукровий буряк на корм, кукурудзу на силос, кормову моркву, кормові буряки. Колгоспна пасіка нараховує 21 бджолосім'ю. Було 6 тракторів, 3 комбайни та інше сільськогосподарське спорядження. Загальний прибуток колгоспу становив 145137 крб.

1963 р. відбулось розширення колгоспу ім. Леніна шляхом його об'єднання з колгоспом « Нова зірка» села Піски — Удайські. З того часу господарство отримало назву «Ленінська зірка», а його головою став Кайдас Микола Антонович.

Станом на 1 січня 1964 р. — 278 дворів, кількість населення становила 725 осіб, з них 275 чоловіків і 450 жінок. Працездатного населення 330 осіб. У сільському господарстві працювали 255 осіб, в промисловості — 4, на транспорті — 9 осіб, в торгівлі — 9. У галузях науки, культури, освіти — 32 особи, в адміністративному апараті — 2.

У той час у селі працювала 11 — річна загальноосвітня трудова політехнічна школа з виробничим навчанням. Тут навчались 192 учні, викладало 25 учителів (10 вчителів з вищою освітою, 15 вчителів з незакінченою вищою та середньою освітою). На 1964 р. рівень письменності населення був таким: кількість населення з вищою освітою — 11 осіб (10 учителів, 1 агроном), з середньою освітою — 57, з незакінченою середньою освітою — 187. у вищих і середніх навчальних закладах навчалося 14 осіб. У той час діяла сільська дільнична лікарня на 10 ліжок з пологовим відділенням, в якій працювало 8 медпрацівників з середньою освітою, 6 санітарок і 3 особи обслуговуючого персоналу: куховарка, конюх, завгосп. До революції в селі жив фельдшер, який приймав хворих у себе вдома. Був ветеринарний пункт, в якому працювало 4 особи. У сільському клубі показували кінокартини 3 рази на тиждень. Там працювали гуртки художньої самодіяльності: співочий, драматичний. У селі працювали 2 бібліотеки: одна при школі, друга при клубі. Тоді у сільській бібліотеці налічувалося 5022, а в шкільній — 2546 книг. Читачів у сільській бібліотеці — 439, а в шкільній — 183.(До революції бібліотек у селі не було). Правлінням колгоспу та парторганізацією видавалася газета «Ленінець», випускалася радіогазета. Також працювало поштове відділення, де працювало 4 особи. Передплатників газет і журналів — 511 осіб, а саме: 351 особа передплатила газети, а 160 — журнали.

У 1972 р. колгосп укрупнюється і переіменовується в колгосп ім. Леніна. У нього входили вже чотири села, в кожному з яких розміщувалися виробничі бригади. Побудовано потужний свиновідгодівельний комплекс. Поступово покращувалася соціальна інфраструктура села: будуються будинки, відкривають двері дитячі садки, будинок побуту (перукарня, швейна майстерня). У 1981 р. побудовано велику двоповерхову школу з спортзалом.

На 80- 90 -ті рр.. припадає найбільший розквіт колгоспу, який має мільйонні прибутки. Зростає виробнича база колгоспу, а колгоспники живуть заможніше.

 

== Сучасність ==

Починаючи з 90-х рр. він занепадає. У 2003 р. колгосп перестав існувати. Земля і майно були розпайовані між членами колгоспу.

 

== Посилання ==