Режим Віші: відмінності між версіями

Держава виникла внаслідок прийняття акту Національними зборами Третьої республіки, який надав надзвичайні повноваження прем'єр-міністра Франції, маршалу Франції Філіпу Петену після поразки Франції в [[Французька кампанія (1940)|битві за Францію]] в 1940 році. Правонаступництво від Третьої республіки була офіційно визнано більшістю членів міжнародного співтовариства за винятком Великобританії. За умовами перемир'я, підписаного генералом [[Шарль Хюнтцигер|Шарлем Хюнтцигером]] з французькоїфранцузького сторонибоку і генералом [[Вільгельм Кейтель|Вільгельмом Кейтелєм]] з німецькоїнімецького сторонибоку 22 червня 1940, майже 2/3 території Франції перебувала під німецькою окупацією. Решта частини Франції, йогоїї протекторати і колонії залишалися не окупованими німцями та італійцями. Режим Віші мав ву континентальній Франції приблизно 105 тис. армії без важкої техніки (танки, бойові броньовані машини, важка артилерія), які головним чином були переданіпередано Третьому Рейху або евакуйовано на заморські території,. булоБуло також залишено більш ніж 200 000 військових у Французькому АлжируАлжирі і колоніях (Французька Північна Африка, Сирія і Ліван, Французький Індокитай.). Франція також володіла третім за потужністю військово-морським флотом світу, який був частково розгорнутий у Тулоні, частково -— у французьких африканських портах ( Мерс-ель-Кебір (біля Орану), Дакар).

Хоча колонії у [[Французька Екваторіальна Африка|Французькій Екваторіальній Африці]], а саме [[Чад]], [[Французьке Конго]], [[Габон]] майже відразу перейшли під контроль [[Вільна Франція|Вільної Франції]], інші терени залишилися вірні режиму Віші. З часом більшість колоній прийняли пропозицію перейти на бік союзників мирно. Проте це не відбулося відразу: [[Гваделупа]] і [[Мартиніка]] у [[Вест-Індія|Вест-Індії]], а також [[Французька Гвіана]] на півночі Південної Америки не приєднувалися до Вільної Франції до 1943 року. Між тим, Французькі арабські колонії ([[Французький мандат у Сирії і Лівані|Сирія]], [[Французький Алжир|Алжир]], [[Французький протекторат Туніс|Туніс]] і [[Французьке Марокко|Марокко]]) загалом залишалися під контролем Віші до захоплення військами союзників. Це обумовлювалося головним чином черезїхньою їх близькістьблизькістю до Європи, що полегшувало їх підтримку. Ці території мали стратегічне значення для європейського театру війни.

Відносини між Великобританією та урядом Віші були важкими. Уряд Віші розірвав дипломатичні відносини з Великобританією 5 липня 1940 року, після того як королівський флот потопив французькі кораблі в порту [[Мерс-ель-Кебір]], [[Алжир]]. Знищення флоту відбулося після того, як британці запропонували, французам або підірвати їх судна, або перевести у нейтральний порт, або приєднатися до них у війні проти Німеччини. Ці варіанти були відхилені, і флот був знищений. Цей крок з боку Великої Британії зіпсував відносини між двома колишніми союзниками і підштовхнув населення Франції на бік уряду Віші. <ref>Burrin, Philippe (1997). ''La France à l'heure allemande 1940–1944''. Paris: Seuil. ISBN 2-02-031477-0</ref>.

23 вересня 1940, британці почали [[Сенегальська операція|Сенегальську операцію]] (Дакарську битву), також відому як операція "«Загроза"». Сенегальська операція була частиною [[Західно-Африканська кампанія (Друга світова війна)|Західно-Африканської кампанії]]. Операція мала на меті захоплення стратегічного порту [[Дакар]] у Французькій Західній Африці. Порт знаходився під контролем уряду Петтена. План передбачав встановлення контролю військ Вільної Франції під командуванням генерала Шарля де Голля над Дакаром. Станом на 25 вересня бій був закінчений, план виявився невдалим, і Дакар залишився під контролем уряду Віші.

Наступною гарячою точкою між Великобританією і урядом Віші став червень 1941 року, коли повстання в Іраку було придушене британськими військами. Німецькі й італійські ВПС ([[Люфтваффе]]) і ([[Regia Aeronautica]]), через французькі володіння в Сирії, допомагали іракському уряду. Через це владавладу уряду Віші в Сирії було оголошено загрозою британським інтересам на Близькому Сході. Отже, 8 червня, британські війська вторглися до Сирії та Лівану. Кампанія отримала назву [[Сирійсько-Ліванська кампанія|Сирійсько-Ліванська]] або операція Експортер. Столицю Сирії — Дамаск, було захоплено 17 червня та, п'яти тижневаятитижнева кампанія завершилася з падінням Бейруту і підписанням Конвенції Акко (перемир'я Saint Jean d'Acre) 14 липня 1941 року.

З 5 травня по 6 листопада 1942 було проведено іншу велику операцію — військ Британії і Співдружності проти військ режиму Віші — [[Мадагаскарська операція|Мадагаскарську операцію]], або Операціюоперацію «Панцерник». Британія побоювалася, що японські війська могли б використовувати Мадагаскар вяк якості базибазу і, таким чином перешкоджати британській торгівлі та руйнувати комунікацій в [[Індійський океан|Індійському океані]]. В результаті, Мадагаскар було захоплено військами Британії та Співдружності. Висадка відбулася у [[Дієго-Суарес]], британці захопили острів за шість місяців.

Тому генерал-майор [[Плек Пібунсонграм]], прем'єр-міністр Королівства Таїланд, вирішив що режим Віші не чинитиме серйозного опору військам Таїланду. У жовтні 1940 року збройні сили Таїланду перейшли кордон з Індокитаєм і розпочали [[французько-тайська війна|Франко-тайську війну.]] Хоча французи виграли важливу військово-морську перемогу ([[битва у Ко-Чанга]]) над тайцями, французи змушені прийняти японське посередництво для підписання мирного договору, який повертав частини Камбоджі і Лаосу, що були захоплені у Таїланду на рубежі століть, під тайську владу. Ця територіальна втрата нанесла серйозний удар по французькій гордості, особливо втрата руїн [[Ангкор-Ват]], що були розташовані в районі Камбоджі, які повернулисяповернув допід владу Таїланду.

Під час [[друга кампанія у Французькому Індокитаї|другої кампанії у Французькому Індокитаї]] японці, намагались взяти контроль над тереномколонією, проте їхїхня влада була вельми короткочасною.

До 1962 року Франція володіла чотирма невеликими ділянками, що не межуючимимежували теренамиміж собою, але політично єдиною колонією по всієїу Індії,. найбільшаНайбільша зділянка якихбула розташована була ву Південно-Східній Індії — [[Пудучеррі]]. Відразу ж після падіння Франції, генерал-губернатор [[Французька Індія|Французької Індії]], Луї Етьєн Алексіс Бонвен, заявив, що французькі колонії в Індії будуть продовжувати боротьбу зі своїми британськими союзниками. Війська Вільної Франції брали участь у [[Східноафриканська кампанія|Східноафриканській кампанії]], хоча звістка про смерть франко-індійських солдатів викликала деяке невдоволення в Пудучеррі.

Під час італійського вторгнення і окупації Ефіопії в середині 1930-х років і на ранніх етапах Другої світової війни, постійні сутички кордоні відбулася між силами [[Французьке Сомалі|Французького Сомалі]] і військами [[Італійська Східна Африка|Італійської Східної Африки]]. Після падіння Франції в 1940 році, французький Сомаліленд оголосив лояльність по відношенню дощодо Вішістської Франції. Колонія залишилися вірнимивірною Віші під час Східно-Африканської кампанії, але залишивсязалишилася осторонь цього конфлікту. Це тривало до грудня 1942 року. ВУ цей час італійці зазнали поразки і французька колонія була була блокована британцями. Вільна Франція і союзні війська захопили столицю колонії Джибуті в кінцінаприкінці 1942 року. МісцевогоМісцевий батальйонубатальйон з Джибуті брав участь у звільненні Франції в 1944 році.

Вторгнення союзників у [[Французька Північна Африка|Французьку Північну Африку]], [[Французьке Марокко|Марокко]], [[Французький Алжир|Алжир]] і [[Французький Туніс|Туніс]], почалось 8 листопада 1942 року, з висадками в Марокко і Алжирі. Вторгнення, відоме як [[Операція «Смолоскип»]], було розпочате тому, що Радянський Союз вимагав від США і Великобританії почати операції в Європі і відкрити другий фронт, щоб зменшити тиск німецьких військ на радянські війська. У той час як американське командування виступало за якомога швидшу висадку в окупованій Європі як можна швидше ([[Операція «Следжхаммер»]]), британські командири вважали, що такий крок міг би закінчитися катастрофою. Напад на Французьку Північну Африку було запропоновано замість цього. Це дозволило витиснути [[Країни Осі|держави Осі]] з Північної Африки, поліпшити військово-морський контроль на Середземному морі, і підготуватись вторгнення в Південну Європу в 1943 році. Американський президент [[Франклін Делано Рузвельт]] підозрював, що операція в Північній Африці виключає вторгнення до Європи в 1943 році, але погодився підтримати британського прем'єр-міністра [[Уїнстон Черчілль|Вінстона Черчілля]].

Французькі володіння в Океанії приєднавсяприєдналися до Вільної Франції в 1940 році, або, в одному випадку, в 1942 році. Потім вони служили базами союзників на Тихому океані і надавали війська Вільній Франції.

Комісар-резидент колонії [[Нові Гебриди]] (тепер [[Вануату]]), тоді франко-британськийбританського [[кондомініум]]у, комісар-резидентАнрі Сото (Henri Sautot) умовив французьке співтовариство приєднатися до Вільної Франції 20 липня 1940 року і визналивизнати де Голля 22 липня 1940 року.

Після [[промова 18 червня|промови 18 червня]], виникла дискусія серед населення [[Французька Полінезія|Французької Полінезії]]. [[Референдум у Французькій Полінезії, 1940|Референдум]] був проведений 2 вересня 1940 в [[Таїті]] і [[Муреа]]. Голосування було 5564 проти 18 на користь вступу у війну на боці Вільної Франції. Після [[Напад на Перл-Гарбор|нападу на Перл-Гарбор,]], американські військавійськові визналивизначили Французьку Полінезію як ідеальну точку дозаправкидозаправлення між Гаваями і Австралією і за згодою де Голля, організували<ref>{{cite web|title=Les ÉFO dans la Seconde Guerre Mondiale : la question du ralliement et ses conséquences|publisher=Itereva Histoire-Géographie|date=2006-11-05|url=http://histoire.itereva.net/index.php?option=com_content&task=view&id=114&Itemid=67&limit=1&limitstart=3|accessdate=2011-03-16|archiveurl=http://www.webcitation.org/6HesYd8aA|archivedate=2013-06-26}}</ref> операцію "Bobcat", відправшивідправивши дев'ять суден з 5000 вояківсолдатами для побудови військово-морської бази дозаправкидозаправлення і злітно-посадкової смуги і встановлення берегових гармат оборони на [[Бора-Бора]]<ref>{{Cite book | last = Triest | first = Willard G. | title = Gearing up for Operation Bobcat | editor-last = Mason | editor-first = John T. | place = Annapolis | publisher=U.S. Naval Institute Press | year = 2003 | pages = 41–51 | isbn = 978-1-59114-478-6 | postscript = {{inconsistent citations}}}}</ref>. Ці бази використовивалисьвикористовувались для підготовки техніки перед [[Битва у Кораловому морі|Битвою у Кораловому морі]].

Місцевий губернатор і єпископ [[Волліс і Футуна]] визнали уряд Віші, проте місцевий новообраний король відмовився присягнути Петену. Волліс став на бік Вільної Франції 27 травня 1942 року, Футуна — 29 травня 1942 року. Це дозволило американцям побудувати авіабазу і базу гідролітаків на Воллісі.

Гітлер наказав розпочати [[Операція «Антон»|операцію Антон]], для окупації Корсики, а пізніше не окупованої південної зони, що було безпосередньою реакцією на висадку союзників у Північній Африці ([[Операція «Смолоскип»]]) 8 листопада 1942 року. Після завершення операції 12 листопада війська режиму Віші були розформовані. 7 вересня 1944, після вторгнення союзних військ у Франції, залишки кабінету уряду Віші втекли до Німеччини і створили маріонетковий уряд у вигнанні у [[Зігмарінген]]і. Цей уряд, було скасовано, коли місто було взято союзниками в квітні 1945 року.

Тільки після проведення [[Операція «Оверлорд»|операції «Оверлорд»]] і [[Операція «Драгун»|операції «Драгун»]] і евакуації ВішіськогоВішістського уряду США, Великобританія та Радянський Союз, нарешті, визнали [[Тимчасовий уряд (Франція)|Тимчасовий уряд Французької Республіки]] (GPRF) на чолі з де Голлем, в якості законного уряду Франції [[23 жовтня]] [[1944]] року.